— Пане Сергію, де і як удалося роздобути тогочасні вагони? Вони справжні?
— Справжні. Задум розмістити музей у вагонах початку минулого століття виник у народного художника України Анатолія Гайдамаки і заслуженого діяча мистецтв Бориса Дєдова. Вони шукали їх по запасниках залізниці, Міністерство транспорту допомагало. Ви бачили у фільмах про війну «скелети» обгорілих вагонів? Так і ті виглядали до реставрації. Дєдов зі своєю командою з Чернігівської мистецької галереї «Пласт–Арт» відновлював їх у чернігівському залізничному полку. Відтворено перон, обабіч якого є залізничні колії. На платформі стоятиме гармата Лощенка, єдина з українського боку.
— Гармата натуральна?
— Її зараз копіюватимуть. Центральний музей Збройних сил України передав Музеєві у користування два кулемети «Максим», 8 гвинтівок і 6 револьверів. Кинулися шукати інший різновид кулемета — «Люйс», — але в державних арсеналах такого немає, а в приватні руки треба дати за нього 20 тисяч євро. Утім «Люйс» можна побачити на фотокартці.
— А військова форма армії УНР теж лише на фотографіях?
— Так, справжнього однострою немає, він коштував би кілька тисяч доларів. В експозиції музею показано 16 фотокарток учасників бою під Крутами, хоча встановлено більше сотні прізвищ. У першому вагоні представлена Українська революція 1917 року включно з Третім Універсалом. У другому — початок агресії радянської Росії проти УНР. Третій вагон присвячений бою під Крутами. Четвертий вагон — це боротьба за незалежність України у 1918 — 1921 роках. Організував роботу заступник голови Українського інституту національної пам’яті Владислав Верстюк. Збирати відомості допомагали фахівці Інституту історії НАН України, історик Олександр Кучерук, громадська організація «Герої Крут», яку очолює Ярослав Гаврилюк, Держкомархів, Музей Київського національного університету. Національний музей історії України також багато дав цінних документів, зокрема рукописний наказ за підписом Муравйова. Пригадуєте його фразу: «Ми принесли радянську владу на вістрях багнетів»? Вона є в тому наказі. Є й фото Муравйова, і витяги з його кримінальної справи. Більшовики самі свідчили про його звірства. Там є цитати про розстріл полонених воїнів українського війська під Крутами.
«Це міф, що «загинуло триста студентів»
— За тодішнім міжнародним законодавством, це був військовий злочин?
— Звичайно. З 1914–го по 1918 рік тривала Перша світова війна, в якій брали участь мільйони людей. Усі знали, як, згідно з міжнародними нормами щодо воєнного часу, слід поводитися з військовополоненими. Розстріл солдатів (не розвідників, не агентури!) вважався злочином. Матроси були п’яні, вони хотіли крові. Бо бій, по суті, вони програли. Гончаренко зі своєю частиною стримав набагато чисельніше червоне військо. У червоних був бронепотяг, артилерія, а в нас була одна гармата і 16 кулеметів, що паралізували наступ червоних. Коли під вечір протверезілі червоногвардійці почали оточувати їх з усіх боків, наші відступили: занесли у потяг усіх убитих і поранених і поїхали. Ще й розібрали за собою залізничні колії. Ворога затримали на добу. За цей час делегація на Брестських переговорах з країнами Четвертого союзу підписала мирний договір. У Бресті більшовицька делегація на чолі з Троцьким переконувала: «Та що ви, Української Народної Республіки в Києві немає!» Зателефонували в Київ — а там влада УНР. Що тут скажеш! І підписали договір.
— Отже, саме до Брестських переговорів більшовики приурочили і наступ на Київ, і повстання на «Арсеналі»? Щоб Україна не «засвітилася» у міжнародній політиці?
— Це продуманий хід, коли одночасно із зовнішньою агресією «п’ята колона» організує повстання всередині країни, яке відтягує сили армії. Якби проти Муравйова кинули Слобідський кіш Петлюри й січових стрільців Коновальця — найбільш боєздатне військове формування в армії УНР — можливо, російське військо було б розгромлене. Але всі українські війська мали бути в Києві, щоб зберегти там українську владу в час заколоту. Не забуваймо і про те, що 500 юнаків військового училища сотника Гончаренка перед цим упродовж місяця стримували більшовицькі загони, що сунули з Півночі. Вони роззброювали невеликі червоноармійські загони, які переходили кордон і йшли на Київ. У Крути вони прийшли дуже виснажені. Юнаки, до речі, сучасною мовою — курсанти. І ще було близько 150 студентів, до речі, добровольців. Це один із міфів, що «загинуло триста студентів».
— Тобто дарма наговорюють на Грушевського та інших урядовців УНР, які, мовляв, послали дітей на вірну смерть, а самі сиділи в Києві...
— Це через те, що родичі загиблих хлопців після перепоховання багато чого наговорили. Я розумію їх, зокрема міністра іноземних справ УНР Олександра Шульгіна, молодший брат якого Володимир загинув під Крутами. Але війна є війна. А в еміграцію пішов скорботний міф… Студентська сотня — це не тюхтії, які вперше бачили гвинтівку. Усі вони пройшли початкову військову підготовку, а дехто і на фронті побував. Якби вони були такими малолітніми і кволими, як описують, то навряд чи могли б протистояти 4—6–титисячному, добре озброєному війську. А вони його стримали. Це, по суті, перемога.
«В УПА відзначали День пам’яті Крут»
— У селі Літки, через яке проходили крутянці і мали там бій із червоними, люди пам’ятають, що українські вояки були дуже чемні, купували за гроші в селян молоко і хліб. А червоні грабували й відбирали силою їжу, мордували людей.
— За свідченнями очевидців, червоне військо постійно було п’яне. Більшовики виграли війну проти України завдяки безмежному теророві та колосальній соціальній демагогії, вмінню брехати й розпалювати конфлікти. Перша світова війна була катастрофою для світу, з фантастичною на ті часи кількістю жертв. Але, коли більшовики розпочали «революцію», їх терор затьмарив попередній жах. У кінці експозиції я відвів куток, де представлено більшовицьку «романтику» — кулемети, тачанку, а також терор тих років.
— У книжці «Крути. Січень 1918 року» є ваша стаття про виховання патріотизму в Українській Повстанській армії на прикладі героїв Крут…
— У членів ОУН вимагалося знання історії України. У документах є пункти своєрідного вишколу, серед них — подвиг української молоді у Крутах. Я представив у музеї три такі документи. УПА охоплювала велику територію — Волинь, Галичину, і там у 1943—1944 роках відзначали День пам’яті Крут як національне свято.
— А як святкували: стіл накривали, виставляли пляшку?
— Про це чомусь не люблять говорити, але в ОУН і УПА горілки не пили. В УПА за вживання алкоголю пороли шомполами. Про це свідчать і німецькі документи. За матюки теж шомполами «нагороджували».
— Зараз у Крути ходять «маршрутки»? Яким чином студенти чи учні можуть добратися до музею?
— Цей музей відвідало вже понад чотири тисячі школярів. Після того як Президент України відкрив музей 14 жовтня, був підготовлений екскурсовод із Ніжинського державного університету. Голова Чернігівської обласної держадміністрації Хоменко розпорядився організувати екскурсії. На осінніх канікулах наприкінці жовтня був розроблений графік — усі районні відділи освіти Чернігівщини за бюджетний кошт організували екскурсії для школярів.
— А коли оглянути музей захочуть учні зі Львівщини чи хоча б із Київщини?
— Якщо приїде автобус і попередять адміністрацію музею, то все буде відкрито і буде екскурсовод. Треба телефонувати в Чернігів, в обласну адміністрацію.
ДОВІДКА «УМ «
Брестський мир
Мирний договір між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро–Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого підписаний 9 лютого 1918 року у Бресті. Переговори почалися на початку січня 1918 року. Нарком закордонних справ Росії Лев Троцький наполіг на перерві: затягуючи переговори, Раднарком бажав виграти час, щоб захопити більшу частину України, включно зі столицею, що давало можливість замінити делегацію Центральної Ради представниками проголошеної в Харкові наприкінці грудня 1917 «радянської України». Після відновлення переговорів 1 лютого Троцький заявив, що більша частина України контролюється радянським урядом, а тому неможливо укладати мирний договір з УНР. Міністр закордонних справ Австро–Угорщини О.Чернін від імені Четверного союзу заявив, що є всі підстави визнати УНР суверенною державою, яка може самостійно укладати міжнародні договори. Договір від 9 лютого 1918 врятував Україну від поглинення радянською Росією.
Січневе повстання
29 січня — 4 лютого 1918 року — збройне повстання у Києві, організоване Київським комітетом більшовицької партії проти Української Народної Республіки під час наступу військ радянської Росії на Київ, для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. Центром підготовки повстання став завод «Арсенал». Більшовики мали на меті оточити будинок Центральної Ради, скинути її та проголосити у Києві радянську владу. 2 лютого повстання на вулицях Києва було придушене, а 4 лютого війська Симона Петлюри взяли завод «Арсенал». Українські сили, стомлені вуличними боями, не змогли протистояти численним військам Муравйова, які 8 лютого захопили Київ.
ДОСЬЄ «УМ»
Сергій Бутко народився в 1959 році в Дрездені (Німеччина), в родині військового. У 1984 році закінчив історичний факультет Чернігівського педагогічного інституту. Учителював, викладав у Чернігівському педагогічному інституті. З 2001 року працював у Чернігівській обласній державній адміністрації, з квітня 2008 р. — в Українському інституті національної пам’яті. Автор досліджень про Українську Повстанську армію.
Ps: А якщо ви будете в Криму - обов'язково відвідайте Феодосийский краеведческий музей древностей - Тут ви дізнаєтесь, що розквіт античної Феодосії обумовлений розвитком торгівлі. За відомостями античних авторів з Феодосії в Афіни в 355-354 роках було вивезено близько 5 млн. пудів зерна. Для такого великого торговельного обороту необхідно було мати відповідний тоннаж флоту і зручну гавань. Як вважають, Феодосійська гавань могла вміщати до 100 суден одночасно.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Дострибалися: остання зима ...
Наступна новина: Бойчук з воза — ...
Цікаві факти про iPhone 16
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"