У липні 2001 року Луцька міська рада під керівництвом міського голови Антона Кривицького приймає рішення виділити 356 квадратних землі під будівництво і обслуговування торгово-офісного центру підприємцеві Ігорю Лук’янцю. Комерсант бере на себе інвестиційні зобов’язання демонтувати стару залізобетонну конструкцію тролейбусної зупинки і облаштувати нову. Він погоджується на це тільки за умови, що згадана земельна ділянка буде продана йому у приватну власність. Антон Кривицький, незважаючи на те, що ця земля належала раніше двом різним власникам («Волиньпромбуду» й університету) запевняв, що проблем із продажем не буде.
10 липня того ж таки 2001-го Антон Федорович укладає з підприємцем договір купівлі-продажу. І тільки 31 липня 2001 року виконком приймає рішення про припинення права університету користуватися частиною земельної ділянки площею 161 квадратний метр, яка власне входить у тих 356 квадратних метрів, проданих підприємцеві. Чи це Антон Кривицький навмисно заклав міну сповільненої дії, спочатку продавши землю, а потім вилучивши її з користування університетом, чи це його недолугі виконавці із земельного відділу через свою некомпетентність порушили процедуру, залишається лише гадати.
Але тоді новий власник цього клаптика землі розпочав підготовку до будівництва. Ще до рішення міськради про виділення йому земельної ділянки він погодив план землевідведення із тодішнім проректором із господарської частини В.В. Комендою. Пан Коменда зробив це не відразу, а через два дні після того, як до нього звернулися з проханням. Пояснив, що мусить поговорити про це з ректором Іваном Олексеюком. Не отримавши заперечень, поставив свій підпис на плані. Існуючий на той час Земельний кодекс не вказував, у якій формі має здійснюватися погодження, хоча згодом керівництво університету саме через те, що погодження зроблено у такий спосіб, стало від нього відхрещуватися.
2 липня 2002 року, отримавши від Луцької міськради дозвіл на виконання будівельних робіт, Ігор Лук’янець почав будувати. Причому треба було розчистити земельну ділянку, зробивши її придатною для забудови. Виконуючи припис ВАТ «Волиньобленерго», підприємець за власні кошти переніс 500 метрів кабелю, потративши на це більше 10 тисяч доларів (на той час приблизно стільки коштувала в Луцьку 3-кімнатна квартира).
Керівництво університету не тільки не заважало будівництву, а ще й по-сусідськи терпіло пов’язані з ним незручності: погоджувалося з тим, що в корпусі навчального закладу тимчасово вимикали електроенергію, перенесло в інше місце розташований поруч з будівельним майданчиком здоровпункт.
Та коли з часу ухвалення рішення міської ради про виділення земельної ділянки для будівництва минуло 2 роки 11 місяців (за місяць до закінчення строку позовної давності), керівництво подало позов до суду про його скасування.
Надворі був 2005 рік. Іван Олексеюк пішов на пенсію. Тодішній голова Волинської облдержадміністрації Володимир Бондар пролобіював призначення тимчасово виконуючим обов’язки ректора Ігоря Коцана. В університеті мали відбутися вибори нового ректора. Їх Ігор Ярославович вів під гаслом боротьби з підприємцем.
В область приїхав із Дніпропетровська новий прокурор Микола Франтовський. Він одразу хвацько взявся за справу. На різних рівнях заявляв, що усе самовільне будівництво на Волині буде зупинено, добудовані і недобудовані об’єкти як на березі озера Світязь, так і в Луцьку знесуть, а на їхньому місці засіють травичку. Нічого не знесли, самовільне будівництво продовжувалося, а вся «боротьба» з незаконними забудовниками обмежилася забезпеченням в інтересах держави (на стороні Волинського унівеситету) судового позову з боку прокурора міської прокуратури до іншого державного органу (Луцької міської ради) і підприємця Лук’янця.
І почалася судова тяганина. Цікаво, що у ній ніхто не оспорював договору купівлі-продажу земельної ділянки, а лише саме рішення про її виділення. На підставі ж договору купівлі-продажу Ігор Лук’янець отримав Державний акт на право власності на землю, потім земельну ділянку площею 356 квадратних метрів разом із об’єктом незавершеного будівництва і будматеріалами продав фірмі «Л-торг» ЛТД, та в свою чергу продала її іншій фізичній особі, в якої ділянку викупила Тетяна Лук’янець, колишня дружина Ігоря Лук’янця. Тепер уже Тетяна Лук’янець виготовила на своє ім’я Державний акт на право власності на згадану земельну ділянку.
Здавалось би, після низки правочинів ніхто вже не зможе забрати землю у власниці. Та Луцький міськрайонний суд вирішив по-іншому: він визнав за Волинським національним університетом імені Лесі Українки право постійного користування земельною ділянкою площею 0.0161 гектарів по вулиці Винниченка, 26а в місті Луцьку, що належить йому згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 30 червня 2000 року. Це рішення сьогодні оскаржується в апеляційній інстанції, проте «знаючі» судді порадили Тетяні Лук’янець облишити всі надії. Невже «досвід» Зварича не став повчальним для волинських представників Феміди?
Що ще вирішив Луцький міськрайонний суд? Зобов’язати Тетяну Лук’янець за власний рахунок знести об’єкт нерухомого майна на тій частині ділянки, що вважається у користуванні університетом. А те, що новозбудований торгово-офісний центр займає лише 96 із 161 квадратного метра спірної землі, знести його частину, не заваливши всю будівлю, немає змоги, суд не обходить. Хай валиться?
Невже не було змоги вирішити конфлікт мировою угодою? Була, навіть спроби робилися. Аби Іван Олексеюк відмовився від претензії на цих злощасних 161 квадратних метри, Антон Кривицький ініціював свого часу рішення міськради про виділення університету близько 10 гектарів землі в районі вулиці Потебні під ботанічний сад. 27 липня 2004 року Міністерство освіти і науки України, розглянувши звернення Луцької міської ради щодо вилучення земельної ділянки Волинського державного університету площею 0,0161 гектарів, відповіло, що не заперечує проти її вилучення в установленому законом порядку, враховуючи те, що зазначена земельна ділянка не використовується для потреб університету. Але щойно доходило до миру, як спалахувала нова війна.
Оригінальний спосіб вирішення конфлікту придумав Ігор Коцан. Тетяні Лук’янець переказували, що він хоче дві кімнати у вже збудованому офісі, тоді, мовляв, судову тяганину припинять. Кімнати в торгово-офісному центрі не менш ніж по 40 квадратних метрів. Хороший бартер: 80 квадратних метрів офісу замість 96 квадратних метрів голої землі. А якщо ще врахувати, що було це в до кризовий період, коли один квадратний метр майнової площі коштував на Винниченка від 2 до 5 тисяч доларів, то зовсім непогано виходило. Для ректора. Мабуть, Ігор Ярославович збирався у цих двох кімнатах свої чергові наукові пошуки проводити.
Тетяна Лук’янець у відчаї. Повіривши у порядність чиновників, вона взялася облаштовувати центр міста. А тепер не знає, як звести кінці з кінцями. На будівництво торгово-офісного центру в неї пішла квартира, яку довелося продати, певний вид бізнесу (продала магазин), а тут кажуть: «Знось будинок». Та вона, щоб віддати кредити, взяті під будівництво, змушена була запустити торгово-офісний центр у дію. Хотіла, як це було передбачено в рішенні, добудовувати до нього тролейбусну зупинку з красивою аркою, та представник Держпожнагляду ховається від неї, дозвіл не підписує, нічим не мотивуючи відмову. Більше того, ректор ВНУ звернувся до керівництва Держпожнагляду, щоб покарали інспектора, який нібито дозволив експлуатувати новозбудований торгово-офісний центр.
Похвальне бажання господаря університету позбирати всі землі під свою опіку, хай вони навіть не використовуються університетом. Дивно тільки, чому пан Коцан дав у користування власнику збудованого по-сусідству торгово-офісного центру «Директорія» 1134 квадратних метри університетської землі, так що вона межує із самим корпусом університету на Потапова. Куди ж поділася принциповість? Чи те, що можна попу, то не можна дяку? Адже на землі навчального закладу розташований і бар «Сальвадор», і тютюновий кіоск, і ларьок з продажу продуктів. Вони навчальному процесу, треба розуміти, не перешкоджають, а, видно, сприяють.
Семен ПРЯМИЙ
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.pravda.lutsk.ua
Попередня новина: Ющенко готується ...
Наступна новина: Уряд випромінює оптимізм, ...
Зачем заказывать печать визиток у профессионалов?
Найти честного адвоката в Киеве: основы и советы
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві