Це питання набуло чималого резонансу серед лучан. Особливо проти загарбання бізнесменом величезного шматка в центрі міста виступали мешканці будинку №4в їх сусіди, що проживають на проспекті Волі. Згаданому підприємцеві землю виділила ще міська рада минулої каденції. Виділила для будівництва та обслуговування квіткових павільйонів з виставковим майданчиком.
Після цього бізнесмен неодноразово штурмував містобудівну раду, аби йому дозволили спорудити легкий павільйон зі скла. Домігшись свого, почав будувати не павільйон, а капітальну споруду. А вже 18 червня 2008 року міськрада дозволила йому придбати у власність землю під нею і ще чималий шмат довкола.
Тут варто зазначити, що Пилип Віталійович Євдокимов досі є помічником-консультантом депутата Луцької міськради Дмитра Москвича. Того самого, який нині сидить у СІЗО і дає пояснення щодо причетності в отриманні хабара у 100 тисяч гривень. Якщо згадати, що Дмитро Кузьмович був депутатом Луцькради ще за часів Кривицького, можна припустити, що саме його лобі допомогло Євдокимову отримати «правильне» рішення. І за минулої каденції, і за нинішньої. Адже є такий грішок у депутатів: коли один лобіює своє земельне чи майнове питання, інші його підтримують, бо знають, що завтра їм доведеться проштовхувати своє.
Але це правило не спрацьовує тоді, коли існує відкритий спротив громади. Тоді її обранці розводять руками перед бізнесменами, які їх про щось просять, мовляв, «вибачєй», не можу, як я виглядатиму в очах виборців? Хіба що ті, яким взагалі байдуже, що про них подумають, продовжують гнути свою лінію, маскуючи це під опозицію до міського голови.
Так було і цього разу.
Сесію скликали тому, що підприємець з чиєїсь підказки подав до суду, який зобов’язав скасувати вето міського голови на рішення про продаж. Богдан Шиба зупинив же його через те, що бізнесмен захотів купити землю не тільки під майбутнім магазином, а й довкола нього. Хапнувши такий великий ласий шматок у центрі міста, він не тільки забрав би у мешканців будинку частину двору, як це раніше зробила його мама з підвалом (досі жителі не можуть її звідти викурити), а ще й утруднив би доступ неповносправних і соціально незахищених людей до розташованого поруч департаменту соціальної політики.
Міська рада, розглянувши це питання, запропонувала компромісний варіант. Частину землі, на якій вже будується павільйон (чи магазин, чи офіс?), залишити за орендарем, а решту віднести до прибудинкової території. Через неї був би нормальний доступ і до квіткового павільйону, і до департаменту соціальної політики, і до будинку. Окрім того, у дворі запланували облаштувати дитячий майданчик.
Розумно? Справедливо? Хто проти?
Виявляється, є. Таких п’ять. Це їхнє право. Однопартійці Дмитра Москвича із ПРП Олександр Мартинюк і Марія Богородецька, вже, мабуть, і самі не вірячи, що тут вдасться допомогти дружбану, колеги, голосували «проти», радше, за звичкою. Тетяна Семенюк (соратниця Кривицького), яку на сесії можна побачити не частіше, ніж торішній сніг, зробила те саме. Проти був і один депутат-«бютівець». І ще один (увага!) не просто депутат, а керівник другої за чисельністю фракції у міськраді – «Наша Україна» – Андрій Козюра.
Це вже другий «прокол» молодого креативного політика, претендента на крісло Луцького міського голови, генерального (геніального?) директора товариства з додатковою відповідальністю «Юридична компанія «Ліга Права», секретаря постійної комісії міської ради з питань земельних відносин та земельного кадастру, члена президії Волинської регіональної організації «Народний cоюз «Наша Україна», голови громадської організації «Громадська ініціатива», члена ради Всеукраїнської громадської організації «Громадянська позиція» (голова – нардеп, екс-міністр оборони Анатолій Гриценко) і, за деякими даними, кандидата на керівництво в області Яценюковим проектом «Фронт змін».
Знаючи, що підтримувати загребущого бізнесмена – все одно, що плювати на інтереси усіх тверезо мислячих лучан, Андрій Григорович все ж пішов на цей крок. Причому сам, одноосібно, не просячи і не наказуючи членам своєї фракції голосувати в унісон з ним. Думав, не помітять, яку кнопку він тиснув, щоб відзвітувати перед підприємцем про виконану роботу. Помітили. І здивувались.
Чомусь раніше питання, що виносилися на сесію, обговорювалися в колі однопартійців. А тепер – анічичирк.
Схоже на те, що Андрія Козюру перестала цікавити приналежність до «Нашої України». Усвідомивши, що рейтинг цієї політичної сили не додасть до його особистого рейтингу нічого, ба навіть може його понизити, Андрій Григорович вирішив піарити себе і тільки себе коханого. Якщо ще наприкінці січня цього року в інформаційному повідомленні про акцію «НІ – кредитному рабству!» наближені до геніального юриста журналісти відзначали величезну роль у прийнятті рішення міськради «нашоукраїнців», то вже на початку березня Андрій Козюра воліє виставляти напоказ скрізь лише свої заслуги. За винятком хіба що згаданої сесії міськради. Тут краще промовчати.
Розумію позицію Анатолія Бубенщикова і Олександра Козлюка. Пройшовши в міську раду під крилом очолюваної на Волині Борисом Загревою УНП, вони слідом за ним почимчикували у ЄЦ. Принаймні чесно заявивши про це. А Козюра, потрапивши у міськраду з легкої (чи тяжкої?) руки тоді ще губернатора Володимира Бондара, залишаючись в його орбіті, неухильно виконуючи його накази, переходити у ЄЦ не поспішає. Бо Козюра знає, якою «популярністю» користується в народі ця так звана партія. Тож і тут він повний молодець.
А який же перший «прокол» Андрія Григоровича, запитає вдумливий читач.
Відповім.
Його він допустив не тоді, коли виступав із депутатським запитом, щоб прибрали сміття біля будинку, в якому мешкала теща тоді ще губернатора Володимира Бондара.
І не тоді, коли на камеру сперечався із представником фірми «Інвест-сервіс» (фірми, у приміщенні якої на Коперніка, 8а сьогодні розташований офіс обласної організації НСНУ) з приводу роботи у дворі неподалік від проспекту Волі її платної автостоянки. Якраз тоді по телевізору він виглядав як захисник громади.
Не тоді, коли на сесії виступив із запитом, щоб міська влада заасфальтувала майданчик перед входом у будинок на Коперніка, 8а (де, як ми вже знаємо, розташована дружня Андрію Григоровичу фірма, яка збудувала мансардний поверх, яка має у цьому ж дворі платну стоянку, у приміщенні якої розташований офіс облорганізації НСНУ, але яка не спроможна заасфальтувати майданчика перед входом, тому депутат Козюра в інтересах виборців(?!) з цього двору просить на сесії виділити кошти на асфальтування майданчика, на якому ставлять свої авта працівники дружньої фірми).
Коли величезна фура DAF, що підвозила будматеріали до приміщення колишнього кафе «Буратіно» на вулиці Винниченка, вщент зруйнувала тротуар, а її водій зухвало заявив, що так буде й надалі, усі претензії – до депутата міськради Андрія Козюри, мовляв, це його об’єкт будівництва, Андрій Григорович теж «проколу» не допустив. «Цей об’єкт не належить мені», – відповів він журналістам.
І навіть не було «проколом» пікетувати силами членів якогось досі не відомого ГО «Громадська ініціатива», заявляючи, що прийде 800 чоловік (а прийшло до двох десятків), спочатку (10 жовтня 2008 року) офіс власника котельні на Карбишева, 2 Олександра Кропиву, а через декілька днів (15 жовтня – початок опалювального сезону) Луцьку міську раду, де сам же Козюра засідав на сесії. Як відомо, пікетування закінчилося нічим. Того дня завдяки рішучим діям міського голови Луцьк першим серед обласних центрів України розпочав опалювальний сезон.
«Проколом» було інше.
Не те, що Андрій Григорович образився на якогось Семена Прямого – автора статті про згадане пікетування на «Волинській правді». А те, що вирішив влаштувати показову порку газеті «Луцький замок» – виданню міськради, яке
«посміло» цю статтю («Одинадцять друзів Оушена. Волинська версія») передрукувати.
На засіданні комісії, а ще більше на сесії міськради, Андрій Козюра вимагав спростувати на першій сторінці газети викладене у статті. Він не заперечував факту пікетування офісу Олександра Кропиви і приміщення Луцької міської ради, а вимагав спростування того, що був названим «молодою зіркою словоблуддя». Коли колеги-депутати з усіх без винятку фракцій почули це з його уст, вибухнули реготом.
Юрист за фахом, він не подав до суду, бо знав, що справа – програшна. «Молода зірка словоблуддя» – оціночне судження, яке, по-перше, не є образою, а по-друге, журналіст має право висловлювати свої судження. Та й подавати треба було на «Волинську правду», з якою тягатися Козюрі – не по зубах. А от привселюдно витерти ноги об «Луцький замок» – чим не насолода? Вдасться – буде тримати журналістів і редактора за горло, диктувати, що друкувати, а що ні. Щоб усі боялись, щоб не насміхались…
Не вдалося. Себе виставив на посміховисько.
«Прикро, що заради влади, політики різного пошиву нехтують передвиборними обіцянками, своєю ідеологією та, основне – зраджують і так ошуканого виборця», – пише Андрій Козюра на своєму блозі в одному з інтернет-видань 4 вересня 2008 року. Щойно (2 вересня) БЮТ проголосував синхронно з Партією регіонів, як Андрій Григорович настрочив замітку «Чому зрадив БЮТ?». А коли 3 березня 2009-го «бютівці» знову «синхронізувались» із «регіоналами», проголосували за звільнення з посади міністра закордонних справ Володимира Огризка, за скасування призначених на 15 березня виборів до Тернопільської обласної ради, Андрій Козюра промовчав.
Куди поділась його принципова партійна позиція? Чи, може, з огляду на майбутні вибори на посаду Луцького міського голови, стало невигідно критикувати «бютівців», які мають стабільну підтримку в Луцьку?
Чи, може, часу «бложити» не було? Сумнівно.
Пише Андрій Григорович у блозі регулярно. Із приводу і без. Уже й замовлені піар-менеджери до Києва повернулись, уже й забулися перипетії навколо ринків у Луцьку, а захисник всіх підприємців Андрій Козюра вирішив через місяць нагадати базарникам, хто їх насправді захищав.
Ба більше, пан Козюра демонструє себе таким собі державним діячем. 23 лютого у блозі він пише: «Лучани за спожитий газ заплатили, а от міська влада (ДКП «Луцьктепло») платити за газ не збирається, бо договори не для них писані. Таким чином, під удар ставиться забезпечення стратегічних енергетичних інтересів держави». Цікаво, відколи це комунальне підприємство стало міською владою? І чи всі комунальні підприємства є міською владою? Наприклад, чи є міською владою КП «Центральний парк культури і відпочинку імені Лесі Українки»? Або КП «Зелене господарство м. Луцька»? Чи КП «Луцьке підприємство електротранспорту»? Чи КП «Луцькводоканал»?
Мабуть, перш, ніж щось подібне писати, варто було б узяти урок лікнепу в першого заступника Луцького міського голови Лариси Соколовської. Сподіваюсь, вона б зуміла навіть такому «просунутому» правникові пояснити механізми оплати за газ підприємствами теплокомуненергетики, порядок закриття заборгованості взаємозаліками та пільгами і субсидіями.
Коли сьогодні дедалі частіше говорять про необхідність приходу до влади молодих політиків, так і хочеться вигукнути: «Молодість – ще не значить порядність, чесність, принциповість, справедливість». Серед нинішніх молодих набагато більше цинічних, ніж серед тих, що були молодими 20-30 років тому. А ще – самозакоханих.
«Протягом тижня − з 29 червня – по 06 липня 2008 року я прийматиму участь у роботі Літнього Університету Демократії, який проходитиме у місті Страсбург (Франція) в рамках проекту організованого Українською школою політичних студій», − пише 27 червня 2008 року на своєму блозі Андрій Козюра. Даруй, читачу, за мовні помилки зі шкільної програми. Правопис збережено.
А 10 липня той же автор знову про своє: «6 липня 2008 року я повернувся із міста Страсбург (Франція), де у складі групи учасників школи політичних студій приймав участь у роботі Літнього Університету Демократії, який тривав протягом тижня − з 29 червня – по 6 липня 2008 року».
Добре, що хоч за аналогією з Миколою ІІ не написав:
«Ми, Андрій Козюра, приїхали»…
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.pravda.lutsk.ua
Попередня новина: Тернопільська обласна рада ...
Наступна новина: П’ятдесят хвилин кружляла ...
Преимущества восстановления после COVID-19 в санатории «Золотой берег»
Як обрати ідеальний крем під очі?
Облачный майнинг стал проще: инновационный способ MAR Mining увеличить криптовалютное богатство
Почему стоит взять кредит без поручителей?
Зачем нужно знать прогноз погоды заранее?
Визначні місця Львова: ТОП-5