Тривожний ранок для Бочаниці
Першою наругу над могилами виявила Вікторія Петрик. Вона вранці, поїхавши з дідом та донькою до млина, вирішила зазирнути і на кладовище, де два роки тому поховала свекра, якого досі називає татом.
– Перед Пасхою посадила квіти на могилі, тож вирішила піти на кладовище та подивитися, чи розцвіли, – каже Вікторія. – Ми з дитинкою спочатку зайшли на старі могилки, де теж поховані наші пращури, там я й побачила два побитих пам’ятника, подумала, мало що, їм по 50 років, можливо, люди вирішили інші поставити. Як почала йти стежкою далі, побачила жахливу картину. А це ж мої сусіди – хата з хатою. Я розумію, як ці люди старалися поставити пам’ятники, лишень перед Пасхою це зробили. Мені стало недобре, і я побігла на могилу свого батька дивитися. Дякувати Богу, минулося, стоїть пам’ятник, ніхто його не зачепив. Але інші… дивитися боляче…
За словами Вікторії Петрик, версій з приводу того, що сталося, у селі висловлювали багато. Насамперед, вандалізм приписували сатаністам, адже хрести на новому кладовищі були повернуті на схід, ніби ритуал якийсь над ними проводили. Те, що подія сталася вночі, ні в кого сумніву не викликало, адже напередодні на кладовищі влаштовували поминальні обіди, і там усе було до ладу. Жінка зауважує, що раніше такого у селі не траплялося, принаймні ніхто зі старожилів з радянських часів пригадати подібних випадків не може.
Диво чи Божа звістка?
Між іншим, кількома днями раніше на цвинтарі сталося диво – оновилася ікона «Зняття Спасителя з хреста». І напередодні лиха її саме перенесли до місцевої церкви.
Митрофорний протоієрей Андрій, настоятель місцевого храму, розповідає:
– Жіночки вирішили, що в хаті цю ікону не можна тримати (вона була зовсім старою), то й пожертвували її на хрест, що на нових могилках встановлений. А нещодавно вони мені сказали, що ікона оновилася. Вирішив пізніше сам піти та подивитися. Жінки хотіли ікону перенести в церкву до Пасхи, а я сказав, що на Фомину неділю заберемо, так годиться. Вони самі принесли ікону в неділю – випередили мене. Мої думки такі: або про цю ікону вість пройшла давно, тож, приїхали її вкрасти, щоб продати за великі гроші, або то Божа Матір сповістила таку скорботу на наше село.
Тож, за ще однією з версій, вандалами могли виявитися ті, хто, вирішивши вкрасти чудо-ікону та, не заставши її на місці, поглумився над кладовищем. На когось зі «своїх» жителі Бочаниці навіть подумати не могли. Адже чимало з місцевих родин поховали тут своїх близьких, наскрібаючи з останніх сил по п’ять-сім тисяч гривень на пам’ятники. До слова, серед зруйнованих могильних плит опинилися й ті, що були встановлені на зовсім «свіжих» похованнях. Селом також пішли чутки, що в ніч з третього на четверте травня на кладовищі побувала «нечиста сила».
Шукали не нечисть, а святотатців
Правоохоронців за тривожною звісткою Вікторії Петрик викликала заступник директора сільської школи. Щоправда, спочатку жителі Бочаниці мало не зашкодили, адже кожен, почувши про акт вандалізму на кладовищі, кинувся перевіряти могили покійних рідних, ненароком знищуючи сліди, які могли залишити зловмисники. На підмогу працівникам райвідділу міліції, котрі виїхали на місце події на чолі із начальником РВ Віталієм Сафоніком та його першим заступником Андрієм Волоховим, прибуло керівництво Управління МВС, зокрема, заступники начальника УМВС Василь Басовець та Віталій Заславський, співробітники науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС, обласного управління карного розшуку, міліціонер-кінолог Роман Колода зі службовою вівчаркою Жаком (пес, до речі, у пошуках зловмисників відіграв важливу роль). І хоча чимало жителів села були одностайні у думці, що вандалам належить постати перед судом народним, але усі вони сподівалися, насамперед, на оперативну удачу стражів Закону. Щоправда, допомогти їм могли небагато чим. Ті, хто мешкає неподалік місця події, чули, що хтось наполохав собак, але вийти вночі на вулицю, та ще й піти на кладовище ніхто з них не наважився.
Працівники міліції упродовж доби відпрацьовували Бочаницю та навколишні села, спілкувалися із тамтешнім людом, намагаючись вийти на слід зловмисників. Необізнаним, мабуть, важко уявити, яке непросте завдання перед ними стояло – це усе одно, що шукати голку в копиці сіна, тим паче, що очевидців – катма. І врешті-решт ниточкою-зачіпкою для людей у погонах стали два відламані з пам’ятників хрести, знайдені у полі метрів за 200-300 від кладовища, а потім і рушник із могили, який висів на кущі приблизно на такій же відстані. Польова ж стежка, де були виявлені ці знахідки, привела до села Хрінів Острозького району. Там, у оселях двох місцевих жителів, і судилося розплутатися клубку різних версій та припущень щодо осіб кладовищенських святотатців.
Кладовище трощили втрьох: два брата й горілка
Двоє братів – Володимир, якому місяць тому виповнилося 16 років, та 23-річний Андрій – увечері третього травня вирішили піти на весілля у село Жаврів Гощанського району. Та доки пере цим «набиралися хоробрості», спорожнюючи чарки, над селом пролягли глибокі сутінки. Але це добряче захмелілих хлопців не зупинило. Лишень близько опівночі діставшись до околиці Бочаниці, вони схаменулися – година була пізня, та й музики уже замовкли (у Бочаниці, до якої від Хрінева півгодини ходу і дорога через яку веде до Жаврова, також гуляли весілля), тож – відставити «гопці-танці», гайда інших розваг шукати! Моторошних «розваг»… Хлопці завернули на кладовище і почали ламати та гнути усе, що під руку потрапляло… На згадку про нічну вакханалію Володимир прихопив два хрестики та рушник з пам’ятників. Щоправда, додому їх не доніс – викинув у полі…
Саме цих мешканців Хрінева і затримали правоохоронці п’ятого травня. Невдовзі вони у всьому зізналися у явках з каяттям. Між іншим, односельці про братів – не надто хорошої думки, один ніде не працював, інший був розбишакуватим, власне, вчинками своїми обидва зажили недоброї слави. А на репутації Андрія уже давно висів ярлик «раніше судимий». У 2003 році рішенням Острозького районного суду його позбавили волі на два із зайвим роки за скоєння злочинів, передбачених частиною 3 статті 187 та частинами 1 і 2 статті 186 Кримінального кодексу України (розбої та грабежі). Відбув покарання у Рафалівській виправній колонії №76, що на Володимиреччині. На повернення з-за колючого дроту непутящого коханого чекала молода дружина із крихітною донечкою на руках, а невдовзі у родину лелека приніс і сина, якому наразі виповнилося два рочки… Тепер і він, найімовірніше, підростатиме без батька, адже санкцією статті 297 Кримінального кодексу України, за якою правоохоронці порушили кримінальну справу, обом підозрюваним за наругу над могилами загрожує до трьох років позбавлення волі (між іншим, вирішується питання про порушення кримінальної справи і за статтею 296 ККУ (хуліганство)). Та щоб очиститися від того гріха, який молодики узяли на душу, їм не вистачить і усього мирського життя…
Марина НОНКА,
Михайло МЕЛЬНИК,
ВЗГ УМВС
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Рівненщині відбудуться ...
Наступна новина: УБОЗу виповнилось 18 років
Студенческая виза: Путеводитель по получению и преимуществам
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"