Роман Захарчук: Одна доба в боротьбі

Роман Захарчук: Одна доба в боротьбі

20.05.10 14:50 0 3278
Їхати в Київ на акцію протесту проти угод Януковича-Медведєва мене спонукали численні дзвінки мешканців Сарненщини, які відгукнулися на мою замітку в місцевій газеті з коротеньким текстом: "ВО "Свобода" закликає усіх небайдужих до майбутнього України приєднатися до лав національної опозиції та дати гідну відсіч зрадникам України, взявши участь у акціях протесту, які відбудуться в м. Києві".

Я навіть не очікував, що стільки простих людей озлоблені не так своїм матеріальним станом, а більше проявом патріотичної незгоди, яка змушує битися серце частіше, людей, які, стискаючи кулаки, викрикували: "Давай щось будемо робити дієвіше, сокири вже гострі". Побачивши це, мене трохи замандражило, я відчув дух Бульби-Боровця, який ще не те що жевріє, а палає в грудях мешканців Сарн та навколишніх сіл. Мене вразив вчинок дядька Петра з Ремчиць, який підійшов та кремезною мозолистою рукою дає мені двадцять гривень зі словами: "Тримайте хлопці на добре діло"…

Ейфорія поступово почала розвіюватися, коли я спробував знайти транспорт, щоб добратися в Київ. Водій мікроавтобуса, який раніше надавав транспортні послуги для попередніх поїздок на акції протесту, відмовляється братись за цю роботу, оскільки його наполегливо попередили... Телефонував до товариша, який має мікроавтобус. Він сказав дослівно те, що йому нашептали: "Поїдеш – не доїдеш. Не їздитимеш".

Деякі швидко зібрали свої речі та, використовуючи різні можливості, почали добиратись в Київ: хто залізницею, хто маршрутками, розпорошившись по лінійних відділках та зазнавши численних незручностей по дорозі, адже у кожному районі пости ДАІ по декілька разів зупиняли автобуси та скрупульозно перевіряли документи на перевезення, перераховували людей…

Звернувся до одного з наших активістів, який має своє власне авто, чи зможе він довезти мене та декількох інших активістів "Свободи" до Києва, одразу отримав позитивну відповідь.

Перед виїздом із Сарн заїхали в одне придорожнє кафе випити кави перед дорогою. Там стояли два рейсових автобуси, заповнені пасажирами-чоловіками. Старший пояснив, що везе бригади на роботу… На виїзді перед Случем ці маршрутки вже стояли на узбіччі, зупинені працівником ДАІ. Включився прожектор, напевно, для того, щоб контролювати, чи ніхто не втік, та ретельно перевіряти документи. Під час відпочинку в передмісті Києва ми помітили велику кількість автобусів з тонованими вікнами та ВВ-шними номерами, що прямували в напрямку столиці. Згодом на кемпінг під’їхали раніше затримані маршрутки. Старший групи розповів, що він дійсно віз найманих працівників на будівництво. І перевіряли не тільки документи на перевезення, в яких не було чека оплати послуг (його, власне, ніхто ніколи не питав, а якщо вже дуже питав, то це "рішалось" за 50-100 гривень з перевертнями в погонах). Також він розповів, що їх відпустили лише після того, як "людина в цивільному" дала добро на продовження руху, переконавшись, що вони дійсно будівельники.

Такого туману, який був під ранок в Києві, кияни не бачили давно… Хтось жартував, що це польський туман, який хоче поквитатись за Смоленськ… Оскільки крос в 3-5 кілометрів - звична справа, зрозуміло, що ніхто в машині сидіти не збирався. Ми припаркували авто в мережі безкоштовних туалетів та автостоянок та вирішили пройтись по ранковій столиці. О шостій в тумані біля Хмельницького вимальовувались тільки силуети працівників і працівниць правопорядку, автобуси з "Беркутами" та "Омоном" мирно пропихались по підворіттях та сквериках, що прилягають до Софійської площі.

8-00. Сидимо, спостерігаючи за тим, як сонце миттєво розігнало туман, як кияни віртуозно паркуються по тротуарах… "Фотосесія!!!", крикнув Стахов, позуючи, напруживши м’язи, на фоні Хмеля під акомпанемент варіантів нашого розважального маршруту, оскільки, як виявляється, акція буде тільки о 12-й...

Хрещатик в триколорі, що по розміру дещо більший жовто-блакитного. Відповідь на запитання трьох патрульних майорів про мету перебування, та звідки, відповідаємо: "З Шепетівки. Приїхали провідати племінника, який вступив до інституту", - пройшла. Після десятка анекдотів, та повідомлення мною наміру піти фотографуватись перед тим, що зробили на газоні замість тризуба з квіток, майори були дуже раді що їм не довелось нас наполегливо просити. Радіостанція їх колег, що стояли в переході, прошипіла доповідь: "Свобода. Шепетівка. П’ять. В напрямку Банкової". Думка про те, що клюнули, додала мені нову порцію адреналіну, щось потягнуло до стіни, що має сакральні знаки…

Чим більше наближалися до лінії Рада/Кабмін/Адміністрація, співвідношення цивільний/співробітник різко змінювалось не на користь цивільних. Пройшли адміністрацію. Зайшли в гастроном "а-ля совдепія" щоби купити води, спостерігаючи, як молодик інструктує пенсіонера-ветерана з масовки… Таких безпрецедентних заходів безпеки ще не бачив… Сфотографуватись біля адміністрації не наважились, помітивши, скільки об’єктивів та прицілів направлені в нашу сторону…

Вийшли повз Кабмін на дорогу, яка прямує до Ради. Підійшов підполковник з проханням показати документи інтонацією, якій не відмовиш, та зі словами: "Акції протесту в центральних вулицях Києва заборонені". Дійшовши з ним згоди в тому, що ми взяли до відома його інформацію, плавно пішли далі. Метрів 20: 3 цивільних, 2 в формі, відеосупровід, фотографи МВС, переписали та сфотографували дані по порядку 4 групи співробітників. Була озвучена вимога зняти з телескопічного древка змотаний повстанський прапор, який виглядав з речового мішка…

Йдемо. З нами старлєй. Каже, що приставили ходити з нами. Писок білий, натерті рукави – штабник. Була думка розійтись в різні сторони або пришвидшити крок, пошкодували хлопця. Звичайний міліціонер Валера, з передмістя Києва, дружина, дитина 2 роки, "общага" на околиці, 1500 зарплатня, не раз ремонтовані, але начищені до блиску туфлі. Пробує розпитати, хто ми та що тут робимо… Дзвонять через п’ять хвилин та вимагають доповіді про наміри. Морочити голову я вмію. Зліпив правдоподібну доповідь – влаштувало… Далі фоткаємось з відчуттям не те що потрібності державі, а з особливою увагою, бо, окрім безпосереднього супроводу, ще декілька в цивільному роблять вигляд перехожих з кантиком на потилиці. Чоловік, який представся тільки нашому наглядачу, повідомив в наказовій формі: "Якщо через 15 хвилин… То на 15 суток…" Валера, залишившись в доброму настрої, провів нас до турнікетів.

Метро скок-скок, біля машинки скинули речі. Почалась гра в "шизу" "за нами слідкують". Наступний викид адреналіну: в різні сторони – в одному напрямку. "Чоловік, що представився тільки Валері", обігнав мене перед Софіївською… Я встиг по дорозі пояснити молодій мамі: щоб добитись результату, треба казати не "вийди-вийди сонечко" а "хмари, розсуньтесь". Привіт Перуну, який, облитий фарбою, причаївся в кущах, не втративши своєї сили, зарядив камінчик…

Акція. Провокатор раз-два три. Тихо кажу на вухо затятому дядьку, який вже готовий бити парасолею провокатора в червоних шортах: "Не балакайте з ним". Навіть "Беркут" вирішив забрати провокатора, що махає прапорцями в триколорі, дуже вже багато білих ниток. Жіночка в літах затято розповідає журналістці, як її заділо те, що в "Маріїнці" опозиціонери газон витоптали. Її хвилює, що по травичці потоптались, а того, що топчуться по наших ідеалах, і на наші голови от-от сяде новий цар, не усвідомлює.

Акція себе вичерпала, але, напевне, наші крики почув все-таки Той, що так гримить. Злива зупинилась на час викуреної цигарки. Як потім стало відомо, стихія запашним туєвим віником почала зтирати лишаї із землі благодатної, бо ця приходьківська влада, яка править з Москви за Мамону та для Мамони, швидко піде за водою. Бо з нами Бог.

Цар приїхав, сховався в кабінети… Сонце… Втомились… Додому…

"Ваші документи! Міліція!", - кричить лейтенантик переляканим голосом (що дивно - зазвичай всі мають діло до мене, але зараз ціленаправлено до Євгена), бере посвідчення водія, а руки в нього трусяться… Нагнув пару тачок своєї юридичної грамотності, міліціонер погодився, але далі наполягає на візиті у відділок. Ну хочуть бути телезірками… Дзвоню, будучи впевнений в тому, що "Свобода" своїх не кидає. Коронна фраза Стаха: "А ти на Інтер не забув зателефонувати?", - ще більше змушує нервувати підполковника, який щойно під’їхав. Юридичний відділ організації спрацював як годинник. Нас відпустили через 40 хвилин після повідомлення про затримання.

Вдячний МВС-івцям за те, що цілий день уберігали нас від бажання порушити постанову про заборону, та злих поглядів двох перевдягнених "редів" гопської тілобудови.

Так пройшла доба звичайних людей з провінції. Але враження закарбувались… Вільна людина вільно ходить по Своїй, Богом Даній, землі, не боячись перешкод влади, бо якщо злочину не чинив - ідеш і не горбишся. Якщо нікому нічого не винен, не переходиш на іншу сторону, коли бачиш кредитора. Якщо нікого не образив, не потрібно ховати очі по підлозі. Якщо нікого не боїшся – не треба ховатися за мурами, тисячами охоронців, як це робить теперішній Президент, який взяв кредит довіри у народу по підробленим документам.

Роман Захарчук
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 38)
Попередня новина: У Києві відбудеться ...
Наступна новина: В Тернополі 22-23 травня ...

КОМЕНТАРІ