Протоієрей Олег Ведмеденко: Національна ідея як ідея вдосконалення нації

Протоієрей Олег Ведмеденко: Національна ідея як ідея вдосконалення нації

27.02.09 17:10 0 2370
Про національну ідею сьогодні не говорить хіба лінивий. Цим словосполученням прикриваються практично усі політики і державні діячі. Щоправда, досі ще ніхто не зміг висунути, ба більше того, сформулювати дійсно об’єднавчу ідею української нації.

– Що ж насправді є національною ідеєю?

– Національна ідея – це ідея вдосконалення, причому насамперед духовного вдосконалення нації. І ідея ця є абсолютно універсальною. Хтось може собі вважати за національну ідею якісь імперські амбіції або прагнення, чи ще щось, однак насправді це не може бути вищим національним замислом. Правдивою національною ідеєю є лише ідея вдосконалення як шлях здобуття неподільної свободи.

Як людина – це дух (власне своє «я»), який має душу (розум, волю, емоції), і мешкає в тілі, так і сукупність людей – це насамперед дух (властивий дух нації), який має живу душу (культуру, філософію, ментальність), і живе в тілі (тут економіка, політика, наука, також і певна територія). І визначальними тут маються саме духовні речі. Якби ми це усвідомлювали – помилок би довелося робити набагато менше. І хочеться саме це донести до нашого суспільства. Бо споглядаючи теперішні політичні баталії, цю «мишачу метушню», і якщо знаєш реальну ідею – то гірко мовчати…

Напрошується одна біблійна аналогія. У пророка Захарії сказано: «І звів я очі свої, та й побачив...». Якщо ти зумієш звести духовні очі свої і спізнати все, що діється, з висоти вищого бачення, духовно осмислити глобальні речі, то вже виходячи із цього вільно зможеш вирішувати і якісь локальні, тактичні питання. Тепер, як влучно висловилася одна журналістка, ми спостерігаємо у суспільстві таку-собі «битву лисих за гребінець». І від цього стає нестерпно боляче, бо ж і я член цього суспільства – я українець, це моя сім’я, це моя родина. І дуже хочеться достукатися до сліпих сердець, розкрити очі, показати дійсне бачення національної ідеї – як процесу насамперед духовного (просвітлення внутрішньою, духовною силою через невипромінювання зла), а там і душевного, і матеріального вдосконалення нації. Це і є сенс буття як власне нації, так і кожного її представника зокрема. Мета ж такого вдосконалення – передусім внутрішня, так само й зовнішня свобода.

– Щодо сенсу буття… є така думка, що людина створена не просто так. Коли я буваю в церквах і бачу, що там робиться – то можна подумати, що людей створили тільки для того, аби вони цілими днями стояли на колінах і товклися головою об підлогу. Як на мене, трохи мізерно для Господнього творіння. Побутує інша думка, яку я загалом підтримую, – це те, що людина створена передусім для творчості… Причому саме для творчості, а не для перетворення уже створеного. Якщо Бог є Творець, і сотворив людину за Своїм образом і подобою, то логічним є припустити, що людина також є творцем. Більше того, її основне завдання – це творити. Тож, чи на здається Вам, що сучасний релігійний християнській світогляд уже себе віджив.

– Справа в тому, що існує Церква і церква. Церква вічна, яка була від початку…

– Тобто, мова йде не про камінці...

– Мова йде не про архітектуру, не про хоровий спів, не про мистецтво, не про банківські рахунки і не про політику церковну. Мова йде про ідею. Що таке церква за визначенням? Церква – це зібрання праведників. А хто це – праведники? Це люди, які, по-перше, шукають правду, по-друге – знайшли її, і, врешті, йдуть шляхом праведності, яка веде в життя вічне.

Насправді будь-яка релігійна ідея – це ідея духовного розвитку, внутрішнього вдосконалення. І християнська доктрина пропонує найвищий його рівень. Уже в зороастризмі Заратустра висловив ідею «возлюби ближнього свого». Християнство ж пішло далі, і навчає: «возлюби і ворога свого...» Хіба може бути щось вище?

Християнство – це насамперед ідея. Ідея милосердя, ідея смирення (тут смирення як невипромінювання зла) і всеосяжної любові. І насправді ця ідея себе далеко не віджила. Так, навколо неї багато піни, як і на будь-якій хвилі. Наприклад, старозавітна ідея виконання заповідей Божих була фактично дискредитована фарисеями; в наш час те саме відбувається і з новозавітними євангельськими ідеалами. Нажаль, фарисейська розчина гордині, лінивства та лукавства увійшла нині у церковне життя, і не помічають цього хіба що самі фарисеї.

Християнство – це не просто якась конфесія, не одна з релігійних деномінацій. Християнство – це вселенська ідея милосердя, це шлях духовного вдосконалення, це стан душі і спосіб життя. Це в принципі надконфесійна ідея. Немає Бога християнського, католицького чи мусульманського. Є один лише Бог, ім’я Якому Любов, і один лише шлях до Нього – шлях невипромінювання зла, або ж шлях смирення.

Істина єдина, хоча способи викладання її можуть і мають різнитися в міру того, як хто може вмістити. Це і є реалізація, з-поміж іншого, людської творчості. Ми маємо єдину справдешню ідею вселенської любові з безліччю її реалізацій. Ромашка – дуже гарна квітка, але якщо лише нею засіяти всю планету, навряд чи це комусь подобатиметься.

Будучи створеними за образом Божим, Його подобою ми покликані напрацьовувати самі. Це і є наша праця, наша місія тут, на землі. Бог є Творець, людина ж – створена здатною творити, і наше завдання, зреалізувавши закладені в нас здібності, дійсно стати творцями прекрасного. Бог є Любов, відповідно людина – здатна любити, і наша задача дарувати цю любов оточуючому світові. Бог є Сущий (гебрейською – Ягве), себто Той, Хто має сутність Сам у Собі, або ж абсолютно вільний, – і людина, у свою чергу, покликана досягати найвищого рівня свободи досконалості.

Ось ми й удруге прийшли до відповіді на поставлене питання. Що є сенсом життя? – насамперед духовне вдосконалення. Що є метою цього вдосконалення? – досягнення передусім внутрішньої свободи. А буде внутрішня – буде й зовнішня! Шукайте перш за все царства Божого й правди Його, а все інше вам – додасться...

Якщо говорити про проблему майбутнього Церкви, то можна бути впевненим, що це не буде суцільне поле однакових «ромашок» – там ростимуть усякі квіти. Церква, за визначенням, має бути соборною. Однак в ній не стане вже місця тернині й осоту. Людство насправді приречене увійти в еру милосердя. Упевнений, що цього тисячоліття нам цілком повинно вистачити. Зрештою, у нас і особливої альтернативи-то немає. Як сказано у пророка Єремії: «Ось цим разом Я кину мешканців цієї землі, мов із пращі, і притисну їх так, щоб пізнання знайшли...» Як видно, уже сьогодні ми в такому тісному місці, що далі нікуди…

– Взагалі-то ми самі себе туди загнали…

– Саме так, самі. Екологія, нестача енергетичних і навіть водних ресурсів, соціальні проблеми тощо. Фактично, ми сьогодні стоїмо перед питанням елементарного виживання. І тут йдеться уже не про тисячоліття і не про століття, а про кілька десятків років. До того ж подивіться, як ущільнився час, як усе мчить: щойно був ранок – уже вечір, день пролітає миттєво. Так і сказано, що в останні дні Господь скорочуватиме час. І ми живемо саме у цей період. Тому дуже важливо зараз інформувати суспільство про дійсний хід подій, про правдивий сенс буття, давати правильні життєві орієнтири. Необхідно говорити про це, прояснити це людям, постав-бо момент істини.

– Може, краще не лякати людей кінцем світу?

– До речі, якщо про буквальний кінець світу, то це якраз новітні фарисеї залякують ним людей. Насправді ж, коли ми говоримо про кінець світу – то свідчимо не про загибель планети Земля, не про явлений у багатьох фільмах кіношний Армагеддон. У дійсності йдеться про духовне очищення, про спалення вогнем вселенської енергії добра, життя, любові усього ницього та нечистого, усього «земного». Йдеться про перехід цивілізації людей на новий рівень свідомості та буття – духовний, досконалий рівень. Про перехід від заземленого, світського, до духовного (не банально-релігійного) мислення. Про здобуття містичного досвіду божественної реальності. Перехід від приземленого, безкрилого світогляду до вищого, одухотвореного ступеня пробування.

– Якщо звернутись до не зовсім релігійних текстів, то маємо сьогодні перехід від епохи Риб до епохи Водолія, особливістю якої є всезагальне об’єднання – наук, релігій, спільнот, взагалі усіх людей. І ми бачимо, що сьогодні дійсно зникають кордони, бар’єри між людьми.

– Сьогодні справді надійшов час єднання трьох основних складових суспільного життя: релігії, філософії та науки. Мені подобається фільм Андрія Тарковського «Сталкер». Пам’ятаєте, наприкінці фільму, перед входом до кімнати, де виконуються бажання – входом у тонкий, містичний світ метакосмосу (церковною мовою – у небо) сидять троє, притулившись спинами одне до одного. І хоч дивляться в різні сторони, але нарешті вони об’єдналися: Сталкер – дух людський, справжня релігія; Письменник – душа, філософія; Професор – тіло, матеріальна царина, наука. Сьогодні прийшов час цього великого єднання.

Нині правдива релігія, не зашорена догматизмом і обрядовірством – хоч і гнана сьогочасними кайяфами, але нарешті таки піднімає голову. І філософія, як любомудрість просвічених, потроху абстрагується від аристократичного, кабінетного світосприйняття, і стає більш прикладною, ставить перед людиною практичну мету – самовдосконалення. І фізика, особливо квантова фізика, значною мірою вже об’єднується з метафізикою – приходить розуміння того факту, що думка матеріальна, і граничного розподілу на матеріальне та нематеріальне здійснити просто неможливо.

Нам необхідно почати працювати над собою, відкинувши все суєтне. Духовно працювати. У труни кишень немає. Досить забезпечувати життя – час уже жити! Цивілізація доросла такого рівня, що ми насправді вже давно забезпечені. Час починати жити так, аби, як писав класик, не було нам нестерпно боляче за безцільно прожиті дні і роки. Із собою нічого не візьмеш, ані сірника згорілого. Усе тлін насправді, єдине, що дійсно важливе – це той рівень внутрішньої свободи, на якому знаходимося у даний момент. І не лише в момент переходу в нову якість буття – маю на увазі смерть фізичного тіла людини. Духовне вдосконалення доконечне й у цьому житті, адже це – свобода найперше від страху, у тому числі і від страху смерті. Це свобода від гніву та образи, заздрощів та агресії, згубних пристрастей та перевтоми. Фактично це – свобода від нещасливості нашої. Постав час цієї свободи – близько, вже під дверима. Просто належить зупинитись, стати на шляхах своїх, і вернути все з голови на ноги. Просто збагнути, що у дійсності є сенсом життя, і заспокоїтись. Почати вже жити, щоденно вважаючи: а що іще я можу зробити для свого вдосконалення? І тоді людина стане щасливою, і кожен день її наповниться змістом. Не «квартири, машини і гроші, гроші, гроші...», а свобода досконалості! Не жити, щоб їсти, а їсти, щоб жити. Жити ж – щоб вдосконалюватись заради обітованої свободи...

– Не даремно кажуть, що людина прожила лише той час, який вона запам’ятала. От взяти зараз пересічну людину на вулиці і запитати, скільки днів зі свого життя вона може згадати. Ну, думаю, максимум 20, хай 30. От і маємо реальний вік сучасної пересічної людини – кілька десятків днів. А все решта – бігова доріжка, сотні тисяч, мільйони бігових доріжок.

– Суєта... Ніщо так не вгашає Дух, як суєта і пустомовство. Це як два леза ножиць, які мало-помалу крають наше суще. А слід би вже зупинитись на дорогах своїх. Слід закласти нове, справдешнє життя.

Досить бігати, досить метушитися, досить галасувати. Час звести очі свої і побачити небо, і зійти у ліс, у поле, у гори, аби на повні груди вдихнути чистого повітря.

Час відкрити серце своє перед небом у самозреченні і любові.

Розкритись назустріч Богові і стихії.

І почати Жити...

І впиватися кожною хвилиною чистого, яскравого буття, як безцінною краплиною природного нектару. Відчувати його на дотик, на смак. Насолоджуватись таким коротким, і таким вагомим для кожного з нас, щоденно дізнаючи сильний інтерес очищення, терпку радість вдосконалення та велике піднесення від здобуття омріяної свободи.

Розмовляв Михайло ЛЕЖЕНКО
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: Тимошенко доручила СБУ ...
Наступна новина: Злодій змінив спеціалізацію

КОМЕНТАРІ