Автор комплексу, інженер Володимир Іванов, на прохання сусідів розробив проект обігріву енергією сонця ще й цілого під’їзду. Винахід зацікавив місцевих бізнесменів, відтак незабаром в обласному центрі виготовлятимуть такі дахові теплостанції — для приватних і комунальних будинків, а можливо, і для дач.За принципом соняшника
Геліоелектрична (від „геліос” — сонце) система опалення та гарячого водопостачання — така офіційна назва комплексу, що його сконструював і успішно використовує від березня цього року Володимир Іванов. Пан Володимир, інженер, підприємець, встановив устаткування теплосистеми на даху п’ятиповерхового будинку, в якому знаходиться його квартира. Зовнішня частина комплексу — на гребені даху, внутрішня — на горищі. Негроміздке, відносно малогабаритне обладнання забезпечує опаленням і гарячою водою родину з чотирьох чоловік у помешканні площею 60 квадратних метрів.
На даху стоїть теплова панель. Її поверхня, на яку падають сонячні промені, перетворює енергію сонця. По панелі йде теплоносій, він віддає теплову енергію в систему на горищі. Там бачимо два баки з водою — колекторний на 250 і акумуляторний на 400 літрів. Принцип роботи системи такий: вода нагрівається у колекторному баку, накопичується в акумуляторному (де при потребі догрівається) і вже тоді надходить у систему опалення в квартиру і використовується для побутових потреб.
В принципі, ідея обігрівати житло з допомогою сонця — не нова. Однак ще ніхто не додумався зробити теплову станцію рухомою — а саме в цьому полягає ноу-хау нашого земляка-конструктора. Динамічна панель теплостанції Володимира Іванова працює, умовно кажучи, за принципом соняшника — впродовж світлового дня повертається точно за сонцем, відтворює його траєкторію від моменту сходу і до заходу. „У світовій практиці використовують стаціонарні системи, які встановлюють на південному боці дахів, — пояснює пан Володимир. — Частину дня вони ловлять тільки косі промені. Якщо ж вести панель за сонцем під кутом 90 градусів, то його енергія кожної хвилини використовується на 100%. І коефіцієнт корисної дії одразу зростає в 1,8-2 рази”.
На світовому рівні
Влітку система працювала 12-14 годин, вода нагрівалася до 50-60 градусів. А як восени і взимку? А якщо дощі, чи небо затягнуте хмарами? „Досить і розсіяного світла, — стверджує пан Володимир. — Навіть коли хмарно, панель працює. Електроніка показує, що і в такій ситуації вона гріє воду. Зрештою, коли тепла від сонця недостатньо, задіюємо електрику”. Електрику для додаткового підігріву води намагаються використовувати з 24-ої до 6-ої години, коли діє „нічний” тариф — 10 коп. за кіловат. Ефективно й економно.
Пан Володимир зазначає, що термін гарантії діючої теплосистеми — 20 років. А рівень проекту, в розробці якого брали участь його колеги — „бог електроніки” Віктор Бурикін і „профі конструктивних рішень” Станіслав Лєпєхов, — світовий. Так, під комплекс розроблена система електронного контролю (схожа на „Розумний дім”). В Інтернеті чи з допомогою стільникового телефону в будь-який момент доби можна контролювати стан устаткування, температуру води в системі опалення і повітря в квартирі тощо. „Температура в кімнаті +22°С, в лоджії +10,8°С”, — читаємо есемес на мобілці пана Віктора. Авторам теплосистеми це потрібно ще й для того, щоби виконати повний аналіз роботи обладнання впродовж усього року — для цього кожні 10 хвилин дані автоматично записуються.
„Пізніше маю намір використовувати й фотоелектричні панелі, які будуть виробляти електроенергію, — каже пан Володимир. — Установка теж працюватиме за принципом уловлювання прямих сонячних променів”. Ефективність динамічних сонячних батарей теж удвічі вища від нерухомих. „Якщо поєднати теплову батарею з фотоелектричною, то це повністю забезпечить енергетичну автономію квартири чи будинку”, — підсумовує винахідник.
Марафон з перешкодами
Володимиру Іванову йдеться про те, щоби уникнути передовсім газової залежності — „в межах квартири, під’їзду, будинку, а колись, може, й цілої країни”. Але його „автономність” багато хто з чиновників і представників місцевих підприємств-монополістів сприймає як реальну загрозу. Врешті, так воно і є. От, наприклад, сусіди пана Володимира з цілого під’їзду запрагнули під’єднатися до його теплосистеми. „Її просто наростити, — каже чоловік. — На під’їзд, я порахував, треба ще 30 таких панелей зробити. А якщо ще й теплоакумулятор у підвалі поставити, то можна влітку запасати тепло на осінь-зиму, вистачить на два місяці...” „Теплокомуненерго”, до побачення! Взимку система нагріє воду десь до плюс 15. Навіть якщо її догрівати, витрати будуть менші, ніж платити за централізоване тепло. „Минулого року нам присилали квитанції на 300 гривень, а з альтернативним опаленням вийде наполовину дешевше”, — підрахував пан Володимир.
ЖЕО й „Теплокомуненерго” проект Володимира Іванова не втішив. Одна структура „марудила” його перевірками: що за штукенцію без дозволу на дах висадив? Інша не давала дозволу на автономне опалення. У „Прикарпаттяобленерго” розвели руками на прохання встановити електролічильник, який би враховував нічний тариф. „Будинок для такого проекту не пристосований” — і крапка. Перші два, комунальні, відомства склали зброю після того, як пан Володимир звернувся з листом до заступника міського голови Олександра Дерев’янка і заручився не лише його підтримкою, а й схваленням голови міста. Тож наразі документи, які переведуть використання теплосистеми в легальну площину, — в процесі виготовлення. Залишилося „пробити” дозвіл на лічильник...
„Процес не дуже швидкий, але нічого, будемо потихеньку робити, — не втрачає оптимізму Володимир Іванов. — Головне, що є підтримка...” Проект обігріву сонячною енергією цілого під’їзду на Карпатській, 12 підтримала міська влада — його розглянуть на засіданні міськвиконкому і, можливо, профінансують. Але найважливіше не це. На „Інвестиційному ярмарку”, що його в Івано-Франківську проводив журнал „Статус”, бізнес-план запав в око місцевому інвестору.
„Я дуже вдячний пані Наталії Боднарчук, яка організувала ярмарок ідей, — каже пан Володимир. — Це допомогло в практичній реалізації мого проекту. Хоча поки що проходить процес патентування, але вже є угода, за якою готується серійне виробництво”. Коштуватиме такий типовий комплекс близько 12 тисяч гривень. Його окупність, з розрахунку ціни газу в березні ц.р., — 4,8 роки (врахуйте, що наступне підвищення цін скорочує час окупності). Ну то що, ми готові до автономії?
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.gk-press.if.ua/
Попередня новина: Боржник за кордон не виїде
Наступна новина: Володимир Литвин відвідає ...
Что такое лицензия на образование и зачем она нужна?
Уничтожение насекомых в Днепре
Маленький ювелирный магазин или крупная сеть: что лучше для покупателя?
DUNE: поєднання моди, спорту та снікер-культури в одному просторі