Однак владці якось «забули» представити відому громадську діячку, кіно- та фотоаматорку (перша персональна виставка світлин відбулася у Львові ще 1935 року!) до державної нагороди. Їх у нас зазвичай отримують інші люди за інші заслуги. Не зуміли навіть володарці гран-прі міжнародного кінофестивалю, людині-літописцю Волині (і в світлинах, і в книгах мемуарів) присвоїти звання почесної лучанки. Певне, це думають зробити вже до столітнього ювілею.
А тим часом Ірина Левчанівська проживає у квартирі, яку отримала ще 1942 року. Правда, коли повернулася до Луцька радянська влада, то комусь це невеличке помешкання, надане німецько-фашистськими окупантами, здалося завеликим. Тож туди підселили ще одну сім’ю.
А вже українська влада спромагається хіба що на гучні вітальні слова – і з нагоди 80-ліття, і з приводу 95-річчя. Де там, до створення належних умов для славетної громадської діячки, іменем матері якої – сенаторки Олени Левчанівської – таки зуміли назвати одну із луцьких вулиць... Ірина Олександрівна продовжує «перебиватися» у комірчині, що в будинку навпроти Свято-Троїцького собору. Час від часу вона чує про пільги і славослів’я на адресу ветеранів НКВС, «партії Леніна». Їх рідна влада (за те, що боролися проти України?) вшановує не так, як тих, хто відстоював упродовж усього свого життя українські національні ідеали.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.pravda.lutsk.ua
Попередня новина: Сплачувати кредит чи ...
Наступна новина: Ковельський депутат назвав ...
Что такое лицензия на образование и зачем она нужна?
Уничтожение насекомых в Днепре
Маленький ювелирный магазин или крупная сеть: что лучше для покупателя?
DUNE: поєднання моди, спорту та снікер-культури в одному просторі