Усі попередження соціологів про можливий соціальний вибух політики ігнорують, - професор Наталія Черниш

Зареєстрований в парламенті законопроект «Про функціонування суб’єктів соціологічної діяльності», який вніс «бютівець» Віталій Чудновський, викликав незадоволення провідних соціологів України.

На їхню думку, цей документ не дозволить вирішити проблему якості соціологічних досліджень та вивести на "чисту воду" фіктивні соціологічні служби, які працюють на певне політичне замовлення.

Саме про цей законопроект, про роль соціології та про наростання масового невдоволення в суспільстві кореспондент ЗІКу розмовляв з доктором соціологічних наук, завідувачем кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету ім. І.Франка, членом правління Соціологічної асоціації України (САУ) Наталією Черниш.

Авторитет і фаховість соціологів замість ліцензування

– Пані Наталіє, на Вашу думку, чи прийнятне ліцензування соціологічних служб, як це подано у законопроекті Чудновського?

– Мені не подобається ідея ліцензувати, намагання поставити під контроль соціологічні служби. Це повернення в часи закритого суспільства, де все ставиться під сумнів і визнається тільки авторитет влади.

Питання про ліцензування соціологічних служб стояло на порядку денному правління САУ вже давно. Ми виявляємо багато соціологічних служб- одноденок або псевдосоціологів, які, не маючи професійної підготовки, у своїх дослідженнях подають неправдиві результати, і таким чином вводять людей в оману. Поширюючи неправильну, недостовірну інформацію, вони певним чином впливають на думку громадськості.

Саме тому правління САУ, замість запропонованого Чудновським ліцензування, мало намір розробити рейтинг найбільш відомих та надійних соціологічних установ, які проводять дослідження, роблять це фахово і на належному рівні. Тому їхнім результатам можна довіряти. Така справа поки не реалізована, тому що в середовищі соціологів наразі немає одностайності: якими методами користуватися під час дослідження, які технології є надійними.

Сильним є розшарування соціологів за їхніми політичним вподобаннями, хоч воно не є явним. Вони забувають, що соціолог має бути об’єктивним і неупередженим. Цей принцип свободи від оціночних суджень як один з постулатів професійної етики соціології, сформулював ще Макс Вебер.

Це питання неможливо вирішувати руба, воно вимагає детальної підготовки і обговорення у середовищі професіоналів, що зараз і робиться у рамках САУ. Офіційну позицію щодо законопроекту Віталія Чудновського Соціологічна асоціація України оприлюднить 10 грудня.

– Які ще недоліки, на Вашу думку, присутні в цьому законопроекті?

– Наше невдоволення викликало те, що при розробці законопроекту не врахували думку Соціологічної асоціації України, яка об’єднує фахових соціологів. У законопроекті є багато невизначеності і недоречностей.

Чому саме, скажіть на Бога, вказане в законопроекті Міністерство юстиції має ліцензувати соціологічні служби? Чи є в них для цього достатньо фахових соціологів? Невідомо, чому рекомендації до ліцензування має надавати комісія з представників Міносвіти та Національної Академії наук (ст.4 цього законопроекту). Далеко не всі кращі соціологи країни працюють в межах цих інституцій.

У мене також є зауваження до статті 1, про суб’єкти соціологічної діяльності. Тут не виписано чітко: хто є таким суб’єктом, також не зрозуміло, чому ці суб’єкти мають реєструватись у органах державної влади. Рівночасно вимагає означення поняття «соціологічна діяльність»; справа в тому, що у чинному законодавстві України ці два поняття не означені, відсутні, тому це на початку має зробити автор законопроекту, аби чітко визначити, про що йдеться.

– Чи працюють іноземні соціологічні служби на теренах нашої держави? І чому, на вашу думку, хочуть заборонити створювати соціологічні компанії з україно-іноземним капіталом?

– Положення про проведення іноземними компаніями соціологічних досліджень тільки з дозволу Мін’юсту (ст. 3) могло б засвідчити закритий характер українського суспільства. Такого немає у всьому світу. Іноземні компанії можуть проводити опитування в багатьох країнах світу і не ставити до уваги про це те чи інше міністерство.

Зарубіжні соціологічні служби залучаються до проведення разових досліджень в Україні переважно від час виборів, на кошти тої чи іншої політичної сили, яка не впевнена у чистоті цих виборів і сумнівається у процедурі підрахунку голосів. Так було, наприклад, під час проведення виборів до Парламенту 2006 р., і результати екзит-полів за участю наших іноземних колег та вітчизняних соціологів практично співпали. Це є свідченням, по-перше, неможливості великих шахрайств у підрахунку голосів, якщо є контроль громадськості, а по-друге, проявом сили української соціології, її фахових представників.

Водночас не думаю, що зарубіжні інвестиції в українську соціологію є вигідними. Наші дослідження показують, що оприлюднена соціологічна інформація має вплив лише на 1,5-2,5% респондентів. Те, що люди читають, не особливо формує думку громадськості. Це скоріше створений міф, адже відсоток мізерний.

Я, як академічний соціолог, який викладає в університеті, не володію інформацією і наразі не можу назвати українську соціологічну службу, де є частка іноземного капіталу. Мабуть, це є проявом небажання певних владних структур і окремих політичних сил надати громадянам достовірну інформацію через створення незалежних (у тому числі фінансово) соціологічних центрів. Так чи інакше, деякі положення законопроекту Чудновського, за умови його проходження у парламенті, можуть послужити і важелем тиску на незалежних соціологів, і інструментом зведення порахунків з ними.

– Яким чином можна координувати роботу соціологічних служб?

– Ми маємо добрий приклад сусідньої держави – Польщі. Там зусиллями авторитетних інституцій складають рейтинг соціологічних служб і центрів, які виявили свою фаховість. Вони пройшли певну громадську атестацію, фаховий контроль, експертизу.

Створити такий рейтинг не так важко. Просто треба порівняти цифри, які наводять соціологи до певної події, з тими даними, які одержали після неї. Таким чином, складається рейтинг, щоб полегшити справу замовникам. Адже більшість замовників цікавлять правдиві результати, а не сфальсифіковані.

Соціологічні фірми-одноденки, як правило, куплені, створені на конкретне замовлення. Це завжди вилазить на верх: здебільшого куплені дослідження розбігаються з реальними. Хто ще раз звернеться до такого продажного соціолога? Тому заробити на цьому великий капітал проблемно.

Влада цікавиться соціологією тільки, коли відбуваються вибори

– Яку роль відіграє соціологія в суспільстві? Як вона взаємодіє з політикою?

– Взаємодія між політикою і соціологією дуже специфічна. Влада цікавиться соціологією тільки тоді, коли відбуваються вибори. Після них все забувається. Тому є небезпека перетворення фахових соціологів на «польстерів», тобто на таких соціологів, які проводять опитування лише під час виборів.

Як результат, дані соціології не представлені в розробці багатьох соціальних проектів. Дуже рідко проводяться програмні урядові і державні опитування громадської дуки. А якщо й проводяться, то вони не мають практично жодних наслідків. Це погано. Поки будуть нехтувати тими даними, які дає соціологія, і громадською думкою, нічого доброго не вийде.

На Заході результатами соціології вправно послуговуються політики. Адже соціологія показує, де є точки напруги в суспільстві, де назрівають конфлікти, негаразди. Основне завдання соціології якраз не опис конфлікту, який стався, а його попередження, виявлення точки кипіння, через яку може він розгорітися. А завдання влади - врахувати ці дані і зробити так, щоб конфлікти не виникали.

– Які суспільні настрої панують в Україні сьогодні?

– Раніше в Україні помітних конфліктів не відбувалося. За часи правління Кучми вважалося, що чи не найбільшим його досягненням є відсутність великих і середніх за силою соціальних вибухів, що Україна - неконфліктна країна. Добре, що не було кровопролиття, масових заворушень, як це спостерігалося у наших колишніх сусідів по СРСР. На сьогодні ми спостерігаємо ситуацію загострення соціальної кризи, яка спровокована і посилена зовнішньою кризою. Підвищується протест населення, а влада продовжує жити старими реаліями, нічого не роблячи. Коли є велика кількість невдоволених людей, зростає протестний потенціал. А шляхи вирішення конфлікту можуть бути зовсім не мирні. Усі попередження соціологів про можливий соціальний вибух політики ігнорують. Це добром не закінчиться. В Україні можливий варіант, коли ситуація загальної кризи накладеться на внутрішньо українську. Якщо еліти між собою не домовляться, якщо будуть й надалі нехтувати простим людом, невідомо, чим все закінчиться. Після Майдану люди вже змінилися і не погодяться на різке погіршення свого становища. Підростає молодь, в якої нема вродженого почуття страху і водночас, яка бачить, як можна добре влаштувати життя.

Не можна, щоб прірва між найбагатшими і найбіднішими становила нечувані 70 разів різниці. В стабільному добре розвинутому суспільстві така різниця – лише 5-6 разів. В Україні ж усе навпаки, там прошарок найбагатших можна порахувати не тисячами, а окремими родинами і кланами, і в той же час мільйони людей перебувають за межею бідності. В останньому, до речі, одна з причин пожвавлення сьогодні в Україні комуністичних і лівих партій, які завжди на цьому грали.

Українська соціологія виходить на достойні позиції в Європі

– Який стан соціологічної науки в Україні маємо сьогодні?

– Я багато працювала за кордоном, в європейських країнах, також у США, Канаді, знайома з російськими соціологами. Можу з впевненістю сказати: українська соціологія виходить на достойні позиції в Європі. Ми проводимо спільні дослідження з нашими зарубіжними колегами; зокрема, львівські соціологи – з соціологами університетів Канзасу та Мічигану (США), данськими, польськими, канадськими колегами. З 1994 року цей інтернаціональний колектив працював спільно над міжнародним проектом «Львів – Донецьк», де досліджували ідентичність жителів, так би мовити, цих полярних міст України. Нещодавно випустили книжку за результатами виконання цього проекту.

Україна добре зарекомендувала себе в галузі новітніх соціологічних досліджень. Свідченням цього є участь провідних українських соціологів у порівняльному дослідженні серед 24 країн Європи. З країн колишнього СРСР представлені були лише Україна і Естонія. Це означає опосередковане визнання сили української соціології, її замученість як рівноправного партнера до міжнародних досліджень високого рангу.

Нашу соціологію визнають і в теоретичному плані. Варто зауважити, що концепції, які належать до класики соціології чи навіть до сучасних соціологічних західних теорій, не завжди спрацьовують в Україні.

10 грудня буде оголошено переможця конкурсу ім. Наталії Паніної (видатного українського соціолога з Інституту соціології НАН України) на звання кращого молодого соціолога України. Серед претендентів на головну відзнаку є талановитий соціолог, який зібрав всі можливі зарубіжні соціологічні концепції середнього класу і застосував їх у своєму дослідженні на теренах України. Виявилось, що тільки у 20% випадків ці концепції можуть пояснити те, що робиться в нашій державі. А у 80% західні концепцій не спрацьовують. Йдеться про те, що в пострадянських країнах утворилася унікальна ситуація, на пояснення якої в західній науці ще не вироблено теорій. А сліпа і бездумна гонитва за цими концепціями нічого доброго не принесе. Такі умови вимагають нового соціологічного знання.

– А щодо Львова?

– Львів, який раніше не був відомим осередком соціологічних досліджень, виходить на перші позиції в Україні. Можна з впевненістю говорити: у Львові відбулася соціологічна революція. Наші студенти серед переможців всеукраїнських Олімпіад з соціології, а наші аспіранти захищають дуже сильні дисертації. Молоді львівські соціологи постійно виграють конкурси, студентські олімпіади. Двічі поспіль протягом останніх років студенти магістерської програми ЛНУ ім. І. Франка Данило Судин і Ольга Козаченко були переможцями Всеукраїнської олімпіади зі створення програм соціологічних досліджень.

Інститут соціології НАН України, як уже згадувалося вище, проводить конкурс на звання кращого молодого соціолога вже вдруге. Для мене визнанням класу Львівської соціології було те, що минулого року перше місце зайняв доцент нашої кафедри Олег Демків. Вірю і сподіваюся, що представник нашої кафедри буде серед переможців і цього року.

У Львові наступного року наприкінці травня пройде Третій львівський міжнародний соціологічний форум. Минулого року у ньому участь взяли понад 300 учасників з різних країн. Ми видаємо окремий «Вісник Львівського університету. Серія соціологічна», а також збірки найкращих виступів на наших Форумах. У Львівському національному університету імені Івана Франка готується відкриття спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій з соціології.

Все це у сукупності і дає мені підставу говорити про утворення у Львові сильної і самобутньої соціологічної школи з міжнародним визнанням. Ми й надалі будемо працювати над тим, аби готувати для нашої країни фахових молодих соціологів, що дотримуються професійного кодексу соціолога, розробленого Н. Паніною, який якраз і передбачає, як одну з ознак фаховості, надання суспільству правдивої інформації про його стан і перспективи розвитку на майбутнє.

Довідка

Наталія Черниш – один з перших в Україні докторів соціологічних наук, професор, завідувач кафедри історії та теорії соціології ЛНУ ім. І. Франка.

Сфера її наукових інтересів — історія соціології, етносоціологія, соціологія молоді. Десять років працювала керівником лабораторії конкретно-соціологічних досліджень ЛНУ, добре знає роботу соціолога-практика. Є автором п»яти видань підручника з соціології, за яким навчаються студенти українських вищих навчальних закладів.

У 1989-1990, 2004 роках перебувала на стажуванні в Канаді (соціологічний факультет університету Альберти, м. Едмонтон).У 1993 р. була запрошена на стажування та науково-дослідну роботу до США (Мічиганський університет, м. Ен-Арбор). У 1996 р. здобула одну з найпрестижніших наукових відзнак – стипендію сенатора Фулбрайта і перебувала на викладацькій роботі в університеті Канзасу (м. Лоренс, США). Продовжувала викладання в цьому університеті у 1998, 2000, 2005 роках. У 2002 році здобула грант благочинної фундації імені І.Коляски і працювала над третім виданням підручника з соціології в Канадському інституті українських студій (м. Едмонтон, Канада). Має великий досвід викладацької роботи із застосуванням новітніх методик проведення навчальних занять включно з інтерактивними методами.

Професор Наталя Черниш – автор багатьох наукових праць (у тому й книги «Суспільна свідомість молоді»), розділів колективних монографій та підручників з соціології, упорядник виданої Канадським інститутом українських студій книжки «Національна самосвідомість студентської молоді». Має спільні публікації з американськими і канадськими вченими, автор низки статей у наукових виданнях України, Польщі, Чехії, Канади, США.. Засновник і відповідальний редактор «Вісника Львівського університету. Серія соціологічна», член спеціалізованих рад із захисту дисертацій з соціології та філософії.

3 жовтня 2008 року Президент Віктор Ющенко присвоїв Наталії Черниш звання Заслуженого діяча науки і техніки України.