Катастрофа в Японiї не вплинула на ханамі — милування квітучими сакурами

Катастрофа в Японiї не вплинула на ханамі — милування квітучими сакурами

06.04.11 20:08 0 1566
Таблички на залізничних станціях

Кінець березня — початок квітня для японців пора особлива, незважаючи ні на землетрус, ні на цунамі. Принаймнi для тих, хто живе подалi вiд «Фукусiми». Ще 25 лютого подув «перший весняний» вітер — з півдня переважно на узбережжі Тихого океану. Уже відцвіла рожевим слива. А після цього настає час дерева, що неначе уособлює менталітет мешканців Країни Схiдного Сонця...

Сакура дивне, як на українця, дерево. Непрактичне, безплідне. Спочатку випускає квіти, дуже ніжні та делікатні, які розпускаються десь за 10 днів. Тільки подув сильний вітер або трохи задощило — все, квіти опадають. Натомість дерево вкриває зелене листя, яке тримається аж до пізньої осені.

Японці дуже уважно слідкують за квітками сакури. На більшості залізничних станцій вивішують спеціальні таблиці, де детально описують «самопочуття» найближчих дерев сакури. На станції неподалік від мене це зробили ще наприкінці березня. Цвітіння має кілька етапів: розпускання квіток — 1; перша фаза цвітіння, коли розпускається лише 10 відсотків — 2; і ще чотири аж до фази повного цвітіння або, як кажуть японцi, «початку танцю», коли вже з’являється листя. Коли дерева наближаються до фази повного цвітіння, люди масово влаштовують «ханамі» (за ієрогліфами — «квітка» та «дивитися»), тобто споглядають квітнучі дерева, сидячи під ними з друзями, коханими або колегами. На ханамі–пікніках японці на галявинах споглядають за цвітінням iз саке і традиційними суші з ролами, закусками з усіляких морепродуктів.

У Кіото цього року сакура виду Сомей Йошіно почала показувати свою першу красу 28 березня. Я щодня прошу у японських богів вітру та дощу, аби не дуже лютували ще хоча б тиждень, і ходжу на узбережжя річки Камо неподалік від мого будинку, перевіряю, як почувається сакура. В інших районах міста ханамі вже відбуваються із розмахом, гідним подиву: в університеті не можна було проїхати попід сакурами на велосипеді, бо студенти відзначали там прихід весни, а трохи південніше від мого будинку, у кварталі Ґіон майко–сан, тобто майбутні гейші (або гейко–сан, як їх називають у Кіото) серед квітучих сакур позують туристам і збирають гроші для постраждалих від лиха.

До речі, про туристів. Візуально кількість їх на вулицях Кіото не зменшилася, особливо китайців. Але водночас відмінили групу туристів, яку я мав супроводжувати по Кіото як гід, одна знайома розповідала, що «її» туристи теж відмовилися їхати до Японії. Взагалі у Кіото значних змін немає, місто спокійно живе своїм життям. Товари у магазинах є, вони не зникали, єдине обмеження — у деяких місцях продають лише по одній дволітровій пляшці води в руки. Рівень радіації, звичайно, теж у нормі.

«Я думаю, що немає нічого міцнішого за систему, яка враховує хисткість як основний закон буття». Це коментар стосовно Японії після землетрусу та цунамі 11 березня від японіста, письменника та перекладача з японської Григорія Чхартишвілі. Японці, які так люблять нетривалу красу сакури, знають: у світі немає нічого вічного, сьогодні ти живеш спокійно у своєму будинку, а завтра може прийти землетрус, тайфун або цунамі...

Пригадую один телевізійний сюжет, який японська телерадіокомпанія NHK показала у перші дні після катастрофи. Жінка років 50 стоїть перед тим, що колись було її будинком, і дивиться на маленьке сливове дерево, яке випустило кілька квіток. Дерево посадили на честь народження онуки майже два роки тому, і жінка дуже рада, що воно зацвіло. Дівчинку поки знайти не можуть. Однак героїня сюжету вірить, що маленька знайдеться неушкодженою, бо ж дерево зацвіло!

Захід допомагає сходу

Можливо, це звучить жорстоко, але такі природні катаклізми — це привід для нації, що їх пережила, об’єднатися. На мою думку, якщо говорити про рівень «куса–но–не», як кажуть японці, тобто «коріння трави» або простих жителів, — вони не розгубилися, не панікують, допомагають одне одному.

Японці й до катастрофи були нацією доволі ощадливою і невибагливою в побуті. Тут заведено робити все, що може хоча б якось посприяти збереженню довкілля. Кіотський університет (і, думаю, більшість вишів і великих промислових споживачів енергії по всій країні) щороку ставить на меті досягти певних показників енергозбереження і звітує наприкінці року по факультетах. У магазини японці ходять зі своїми еко–сумками. Їздити на роботу на велосипеді — дуже популярна тенденція навiть у таких мегаполісах, як той же Токіо. Після землетрусу така тенденція посилилася. Головною причиною є, певно, той факт, що багато людей задумалися, як вони можуть допомогти постраждалим регіонам. Зробити пожертву, поїхати туди волонтером, написати листа підтримки у своєму блозі... І, звичайно, економити електроенергію, якої так не вистачає через проблеми на АЕС. Спочатку хотіли надсилати електроенергію із західної Японії до східної, але з технічних причин зробити це ефективно дуже складно. Різниця в частотах, 60 кГц на заході та 50 кГц на сході, просто унеможливлює швидку передачу енергії.

Більшість моїх знайомих японців, які живуть у західній частині країни, і я з ними, все одно перейшли у режим надзвичайної економії. Обмежити користування освітлювальними приладами, виймати вилки електроприладів iз розеток, коли ними не користуєшся, встановити температуру в кондиціонері на 20 градусів при обігріванні кімнати — про все це регулярно нагадують по телевізору, і я просто не можу не дослухатися до цих порад. Батько однієї знайомої японки, який працює на великій фірмі, нещодавно пересів зі свого джипа–позашляховика «Міцубіші» на маленьку «Тойоту» червоного кольору, яка більше підходить для дівчини, а не заступника голови великої компанії. Аргументація заможного японця проста: чим менше бензину він споживатиме тут, у західній Японії, тим більше його дістанеться тим, хто на сході країни досі потерпає від наслідків стихії.

В японській мові є прекрасне слово «ґамбару», яке означає «докласти всіх зусиль, наполягати на своєму, не здаватися». Сьогодні прочитав в одній газеті такі слова мешканця префектури Хьоґо, яка у тому самому регіоні Кансай (дослівно з японської — «західна провінція»), що і Кіото. «Нам треба всім разом ґамбару, бо по–іншому ми з цієї біди не виберемося».

Японські великі компанії теж дуже «ґамбару»: «Тойота» закликає у телеефірі економно використовувати пальне і різко не газувати, мобільні оператори пропонують різноманітні знижки та спеціальні умови для постраждалих унаслідок лиха; зробив постраждалим доволі значну пожертву великий виробник одягу «Юнікло».

Але є виняток — компанія, яка суттєво «втратила обличчя» і на адресу якої спрямовані обурені тиради простих японців. Це ТЕПКО, енергетична компанія–оператор АЕС у Фукусімі. Непослідовність і невиваженість у прийнятті рішень, намагання приховати важливу інформацію — така оцінка «діяльності» ТЕПКО після 11 березня.

Останнім часом громадяни безжально критикують i японський уряд. Хоча рівень підтримки теперішнього кабміну зріс за останні кілька тижнів на 8%, усе–таки 28% для прем’єра — це мало. Коли я розказав дівчині, у якої свідомий тато, про повідомлення світових ЗМІ з приводу того, що генеральний секретар кабінету міністрів Японії Юкіо Едано не спав цілих 105 годин, вона не стала його жаліти, а заявила: «Ще б пак, не дивно, що йому не спиться, адже саме він був одним з активних учасників процесу зменшення видатків бюджету минулого року, в результаті були зменшені і видатки на ремонт та оновлення АЕС у Фукусімі». І така оцінка пояснює появу в японському інтернеті аніме–ролика з паном Едано, який, пітніючи, на всі повідомлення про нові й нові негаразди на станції відбивається стандартним кліше: «Це не є нагальною проблемою».

Тимур САНДРОВИЧ,
перекладач, студент Кіотського університету

Джерело: Україна Молода
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)

КОМЕНТАРІ