Інтерв'ю з Главою Православної Церкви в Чехії та Словаччині

Інтерв'ю з Главою Православної Церкви в Чехії та Словаччині

09.04.12 17:00 0 3396
– Ваше Блаженство, ми раді вітати Вас у стінах Ужгородської української богословської академії і Карпатського університету покровителями яких, як і в Православній Церкві Чеських земель і Словаччини, є святі Кирило і Мефодій.
Ваш візит, другий за рахунком, відбувається на запрошення ректора академії та університету з благословення Блаженнійшого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви. Користуючись нагодою, дозвольте задати Вам кілька запитань щодо діяльності Православної Церкви в Чехії та Словаччині.
Якщо дивитися статистику, то на території Чехії і Словаччини православне населення становить: 1991-й рік – 53 тис., 2001 рік – 50 тис., а з Вашим приходом на кафедру (2006-2011) православних віруючих налічується до 100 тис. Як у Вас за такий невеликий період вийшло навернути до православ'я таку велику кількість людей?

– Найімовірніше, так вийшло через те, що багато православних жителів країн України, Росії, Білорусі, а також і Грузії, приїжджають до нас на заробітки. І, звичайно ж, ми приймаємо їх у нашу церкву з великою радістю, як своїх. А через 10–15 років вони стають місцевими, і їхні діти вже розмовляють по-чеськи або словацьки навіть без акценту. В цьому ми зберігаємо традиції Блаженнійшого владики Дорофея, який завжди це робив із любов'ю, і в цьому, як мені здається, тайна, що кількість православних збільшується. Звичайно, збільшується кількість і жителів Чехії та Словаччини. Тому що дух нашого чеського і словацького православ'я міцніший, ніж чеський атеїзм. Ви знаєте, що в Чехії багато атеїстів, але атеїст – це не людина без Бога, це безбожник, який говорить: «Бог є», але шукає підхід до нього як до якоїсь вищої духовної інстанції. А якщо прийде людина, яка шукає, вихована в духовній православній традиції, в нашу церкву, то все це допоможе їй стати віруючою. Тому що православні віруючі їй допомогли, і вона змогла знайти живого Бога. Адже віра повинна бути жива, неформальна. Така віра є в нашій Православній Церкві Чеських земель і Словаччини. У період, який ми переживаємо, так званий постмодерністський, коли людина тільки купує і отримує, якщо людина стає віруючою, це означає, що вона вже не формально релігійна, а справжня віруюча.
У той же час хочу зазначити, що протягом 12 років кількість віруючих Моравії на половину зменшилася, а в Празі їх стало в два рази більше.
Це питання віри. Якщо священики звертатимуться до людей, пояснюючи, яку користь може принести віра, як це робив Ісус Христос, то люди не покинуть Церкву, а будуть її підтримувати і розвивати.
Рік тому наша єпархія проводила анкетування місцевих православних, ми уточнювали кількість віруючих, і в результаті, кількість наших парафіян зросла в три рази. А в Моравії цього не зробили, хоча ми їм рекомендували. Ми спілкуємося з парафіянами, даємо їм потрібну інформацію, і бачимо, що місіонерська діяльність приносить свої плоди. А от у Словаччині за 10 років, кількість православних віруючих не збільшилася, але, слава Богу, і не зменшилась.

– Коли відбувся поділ Чехословацької республіки, було вирішено зберегти єдину автокефальну Православну Церкву Чеських земель і Словаччини. Збереглася ця єдність Церкви і православного народу донині?

– За останнє десятиліття ситуація тільки поліпшилася, адже тоді, 15–16 років тому, відчувався великий вплив політики. Чехи і словаки близькі є одним за духом, на мій погляд, навіть з економічного боку було б вигідніше залишити одну країну. Це ж відноситься і до церкви.
Що стосується канонічного устрою церкви, то у нас принцип синодальності зберігається в єпархіях. Кожна єпархія ніби автономна: де єпископ, там – церква. У нас зберігся древній принцип, який походить із часів церкви святих Кирила і Мефодія (в ті часи Мефодій очолював Моравську Паннонську єпархію). Я є представником Чехословацької церкви в інших країнах, але кожна єпархія сама ухваляє рішення з церковних справ своєї межі.
Тільки, коли потрібно ухвалювати рішення, які стосуються всієї церкви, ми збираємося на загальний Синод.

– Нам відомо, що Ви хороші друзі з Блаженнійшим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви. Як давно Ви знайомі?

– Моя перша зустріч із Блаженнійшим Митрополитом Володимиром відбулася в студентські роки, коли я навчався в Московській духовній академії, а його Блаженство був ректором.

– Якщо можна декілька слів про Блаженнійшого як про ректора Московської духовної академії.

– Він був людиною пастирського, богословського слова. Ми всі дуже чекали його проповідей. Його проповіді відрізнялися від усіх інших. Я прожив у Москві небагато, а він після невеликого періоду став Ростовським митрополитом.
Пізніше ми часто зустрічалися. Блаженнійший Митрополит, у складі делегації Російської Православної Церкви, організовував зустрічі-діалоги – з православними, лютеранами, реформатами в Європі. А так як я володів німецькою мовою, а згодом і грецькою, то брав у них участь як богослов і як представник нашої помісної церкви.
Дуже пам'ятний для мене момент залишився в той день, коли Митрополит Володимир у особистому діалозі з лютеранами, запросив мене як особистого перекладача. Хоча з нашими делегаціями завжди літали співробітники, які могли виконати ці функції. Коли він хотів говорити «напряму і довірливо», то завжди запрошував мене на ці зустрічі. Уявіть, яка довіра в нього була до мене. Це для мене велика честь. Потім, як ми знаємо, він переїхав з Росії до Києва. Але наше спілкування триває і до сьогодні. Наші зустрічі завжди йдуть на користь церкві.
І коли відкривалася Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія, коли вона робила перші кроки, з благословення Блаженнійшого Митрополита Володимира, тоді ще за керуючого владики Агапіта, я був тут, в Ужгороді. Завжди з радістю згадую, що є Ужгородська українська богословська академія, з якою ми активно співпрацюємо. Ряд кліриків нашої Церкви, включаючи і владику Михаловського та Кошицького Георгія, є випускниками Вашої академії. Співпраця між нами здійснюється і через наш православний факультет Прашівського університету, де я вже 22 роки є професором, ми запрошуємо вас на різні зустрічі, приїжджаємо до вас. Ректор Вашої академії професор, архімандрит Віктор (Бедь) і проректор професор, архімандрит Василій (Садварій) офіційно введені до складу Ради з присвоєння вчених ступенів викладачам нашого факультету.

– Що Ви в останні дні Посту побажаєте Блаженнійшому Митрополиту Володимиру?

– У першу чергу, хочу сказати, ми дуже раді, що він знову на своєму місці і приступає до виконання своїх прямих обов'язків як Глава Української Православної Церкви. Що з кожним днем ​​фортеця його тіла зміцнюється при силі волі й духу, які його ніколи не покидають. Бажаю йому здоров'я в його служінні в Україні. І звичайно ж, з нетерпінням чекаю нашої нової зустрічі.

Розмову вів керівник прес-служби
УУБА–КаУ, протоієрей Ігор Ковальчук,
під час знаходження Блаженнійшого
Митрополита Христофора в академії.
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: У Рівному відбудеться ...
Наступна новина: Малюку потрібна допомога

КОМЕНТАРІ