Микола Гриценко: «Продуктові ринки є вагомим чинником подальшого розвитку аграрного ринку»

Микола Гриценко: «Продуктові ринки є вагомим чинником подальшого розвитку аграрного ринку»

13.09.12 14:54 0 1205
Донедавна Україна практично не мала стратегії системного підходу до формування ринкової інфраструктури, зорієнтованої на малих та середніх виробників сільськогосподарської продукції. І лише останнім часом в цій царині почали відбуватися позитивні зміни. Докладніше про них та ті питання, які потребують першочергового вирішення, розповідає керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Микола ГРИЦЕНКО.


- Нині на державному рівні, - розпочав розмову Микола Гриценко, - спостерігається зміна у підходах до того, як має розгортатися ситуація. І тому є чимало підтверджень. Переважно позитивні сигнали надходять з Міністерства аграрної політики та продовольства. Згадаємо хоча б ось це висловлювання міністра Миколи Присяжнюка: «Зараз стратегічно важливо забезпечити надійну підтримку селянським господарствам, оскільки саме вони становлять основу аграрного сектору України. Хоча великі сільськогосподарські підприємства демонструють значні досягнення, більш як половину валового продукту в аграрному секторі виробляють саме одноосібники. Тому уряд планує спрямувати вагому частку бюджетних коштів, призначених для аграрного сектору, на підтримку селянських господарств».
Такі заяви додають оптимізму. Принаймні, у мене складається враження, що аграрне міністерство починає не лише помічати малих та середніх виробників сільгосппродукції, але й формувати свою політику з урахуванням їх потреб.


- І все ж маємо визнати - чинна інфраструктура аграрного ринку не повною мірою забезпечує просування малих та середніх виробників сільгосппродукції до організованих оптових та оптово-роздрібних ринків. Як наслідок, вони втрачають можливості вигідно збувати вирощену продукцію, а відтак, зміцнювати власний бізнес, формувати його перспективу. До яких кроків слід вдатися з тим, щоб добитися позитивних змін і в цій царині?
- Гадаю, нам понад усе слід проаналізувати досвід роботи оптових ринків. Він потрібен вже хоча б для того, аби уникнути повторення наявних помилок.
Як на мене, вже зараз варто зайнятися розробкою нової концептуальної моделі розвитку оптових ринків та обґрунтуванням їх регіонального розміщення. Причому зайнятися цим необхідно як на рівні держави, так і на рівні регіонів.
Метою такої роботи має стати не боротьба з переробниками, посередниками, постачальниками чи продавцями, а об’єднання їх зусиль. Це значно підвищить ефективність функціонування АПК, сприятиме формуванню та справедливому розподілу між всіма учасниками аграрного ринку доданої вартості, забезпеченню українського населення якісною і доступною за ціною сільськогосподарською продукцією.
Практика засвідчує, що система національних та регіональних оптових ринків має спиратись на розвинену мережу локальних оптових, оптово-роздрібних ринків у сільській місцевості. Саме тут виробляється сільськогосподарська продукція, формуються первинні ланки її заготівлі, збуту та руху до торгових мереж. Однак інтенсивне будівництво оптових ринків дотепер не супроводжується таким же інтенсивним розвитком мережі регіональних та локальних ринків виробничого типу, логістичних центрів, заготівельно-збутових організацій виробників. З цієї причини малі та середні виробники сільгосппродукції, їх об’єднання не можуть одержати доступ до оптових ринків.
Не всі експерти зважають на цю обставину, але, на моє переконання, наявна проблема є вельми важливою. Якщо вже зараз не взятися за її вирішення, ми можемо отримати нову, набагато гострішу та масштабнішу. Суть тієї проблеми - вже найближчим часом оптові ринки можуть стикнутися з дефіцитом вітчизняної сільськогосподарської продукції. У кращому випадку, вони продаватимуть банани та іншу заморську продовольчу екзотику, що аж ніяк не сприятиме розвитку вітчизняного аграрного сектору.


- Як уникнути «бананової» проблеми? Зрештою, оптові ринки понад усе будувалися в інтересах вітчизняних сільгоспвиробників, посилення їх позицій на внутрішньому ринку.
- Саме так – в інтересах українських аграріїв. Але не завжди навіть дуже хороші наміри перетворюються на реальність. Саме тому зараз необхідно зосередити всю увагу на локальних оптово-роздрібних ринках, заготівельно-збутових кооперативах, кооперативних логістичних центрах, власниками та клієнтами яких є виробники, спрямувати потужні фінансові і організаційні ресурси на їх підтримку.
Така робота, і це логічно, передбачає тісну співпрацю локальних оптово-роздрібних ринків з малими та середніми виробниками сільгосппродукції, їх об’єднаннями. Однак лише цього замало для успішного функціонування таких ринків. Важливо також, щоб навколо них створювалися сталі сировинні зони, формувалися транспортні та інформаційні комунікації.


- Міжнародний та вітчизняний досвід доводить, що створення інфраструктурних об’єктів аграрного ринку конче потребує державної підтримки. Якою вона може бути?
- Держава спроможна надавати різні преференції, фінансову підтримку. Така її допомога може стосуватися побудови оптових, локальних ринків, овочесховищ та інших об’єктів інфраструктури аграрного ринку. Та найскладнішим залишається питання створення рівних умов для всіх учасників цієї інфраструктури.
Сьогодні держава підтримує винятково створення оптових ринків. По суті, йдеться про великі торговельні майданчики. Передбачається, що на них щорічно продаватимуться великі обсяги сільськогосподарської продукції. Основними її покупцями є оптовики – торговельні мережі, овочеві магазини, ресторани, приватні підприємці, які спеціалізуються на подальшій реалізації продуктів харчування, та інші суб’єкти господарювання.
Очікується, що в Україні загалом буде зведено 25 оптових ринків. Вважайте, по одному на кожну область. На сьогодні офіційний статус оптових отримали 11 ринків. Серед них, зокрема, «Столичний» у Києві, «Шувар» у Львові, «Гектар» в Одесі, «Господар» у Донецьку, «Янтарь» у Херсоні, «Шелен» у Рівному, «Азовський» у Маріуполі.
Водночас створюється велика кількість локальних ринків. Вони мають територіальне значення і тому, зазвичай, залишаються поза державною увагою. Наприклад, локальні ринки не мають права на преференції з використання земель сільськогосподарського призначення без зміни їх цільового призначення. Так само вони не можуть розраховувати на державну фінансову підтримку. І це при тому, що локальні ринки залишаються важливою ланкою розбудови всієї системи агрологістики, а деякі з них виявилися більш успішними, ніж оптові.
Я поділяю думку багатьох експертів: Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» потребує удосконалення. Він має врахувати всі сьогоднішні реалії і здобутий за попередній час функціонування різних типів ринків досвід. У тому числі й локальних.


- До локальних ринків належать місцеві та регіональні. Чи могли б ви конкретними фактами підтвердити їх успішну діяльність? Інакше важко зрозуміти, чому держава мусить опікуватися ще й ними.
- На початок минулого року в Україні нараховувалося 2578 місцевих ринків, з яких 1825 спеціалізувалися на реалізації сільськогосподарської продукції. В середньому кожний з них мав до 200 торгових місць. За своєю структурою частка продукції, що реалізується на місцевих ринках, досить значна і складає близько 48% загальної споживчої продукції.
Я маю на руках статистику дворічної давнини. Згідно з нею, на місцевих ринках у 2010 році було реалізовано 3 млн. тонн сільськогосподарської продукції на суму 6,3 млрд. грн. Товарний розподіл мав такий вигляд: картопля – 29%, овочі та баштанні культури – 20%, ягоди, фрукти та столовий виноград – майже 14%.
Погодьтеся, що ці дані вражають. Впевнений, що нинішні показники не поступаються їм.
А ще в Україні є регіональні ринки. Таке їх визначення є умовним. Натомість регіональні ринки повноцінно функціонують в багатьох областях, зокрема, в Херсонській, Полтавській, Хмельницькій, Харківській, Чернівецькій, Тернопільській.
На відміну від місцевих ринків, де основними покупцями переважно є кінцеві споживачі сільськогосподарської продукції, на регіональних ринках здебільшого закупи роблять трейдери та приватні підприємці. Є ще одна відмінність між місцевими та регіональними ринками. Перші здебільшого перебувають у комунальній власності, а другі – у приватній. Проте і ті, і інші залишаються поза увагою держави. І в цьому між ними виявляється схожість.


- Що ще можна зробити для того, аби на вітчизняних продуктових ринках, і в першу чергу – на оптових, домінували вітчизняні сільгоспвиробники, а не трейдери, які спеціалізуються на перепродажу продукції?
- Насправді можливостей багато. Так, держава надає чимало преференцій господарям оптових ринків. Зокрема, ті на пільгових умовах у власність одержують чималі земельні площі, на яких потім розгортають торгівлю. Зазвичай, вони становлять десятки гектарів.
Переважно ті площі містяться поблизу великих міст та інфраструктурних об’єктів. Відтак, вони вартують дорого. Я це до того, що державні інвестиції у цю справу насправді є суттєвими.
Як на мене, власники оптових ринків можуть віддячити за таку до них увагу. Віддячити понад усе сільгоспвиробникам. Наприклад, зменшити їм розмір оплати за ринкові послуги. Причому зменшити на розмір державної інвестиції. І це б стало проявом партнерства між державою, бізнесом, який спеціалізується на оптовій торгівлі, і сільгоспвиробниками.
Такий підхід буде вигідним для всіх сторін. І для сільгоспвиробників, особливо малих та середніх, які завжди відчувають брак обігових коштів. І для держави, яка зацікавлена не лише у постійному зростанні обсягів виробництва, а й в реалізації сільськогосподарської продукції. І самі власники оптових ринків розуміють – чим більше на їх майданчиках проходитиме торгових операцій, тим більше зиску вони матимуть.
Механізм простий і ефективний, проте досі він не діє належним чином. Саме через це на деяких ринках частіше можна зустріти продавців бананів, цитрусів, ніж наших аграріїв.
До речі, окремі країни Євросоюзу при всій їх політиці рівноправності вже запровадили практику диференціації вартості послуг оптових ринків для продавців вітчизняної та імпортної продукції. Як кажуть, інформація до роздумів…
Головне сьогодні - зрозуміти, що продуктові ринки є вагомим чинником подальшого розвитку аграрного ринку. Вони повноцінно функціонуватимуть лише за умови, якщо домінуючі позиції на них будуть закріплені за вітчизняними сільгоспвиробниками. З цього треба виходити при формуванні державної аграрної політики.


Михайло ВЕРНИГОРА,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: Розпочався 18-й "Форум ...
Наступна новина: Паломництво до Прикарпаття ...

КОМЕНТАРІ