Головна Мапа сайту RSS-експорт додати новину
 
про нас регіони вхід
Волинь | Закарпаття | Івано-Франківщина | Львівщина | Рівненщина | Тернопільщина | Буковина
Економіка | Політика | Суспільство | Культура | Наука/Освіта | Спорт | Релігія | Здоров'я | Кримінал | Надзвичайні події | Інші події | Шоу-бізнес

На Вінничині знайшли пляшку з просом, сховану під час Голодомору



11:21
02.12
У господарстві Марії Сороки з села Великі Крушлинці, неподалік від Вінниці, син Роман викорчовував стару вільху, під коренем якої знайшов пляшку з просом. Її закопали тут 80 років тому під час голодомору

- Ще трохи, і я розбив би її в друзки, - каже 35-річний чоловік. – Вдарив сокирою по кореневищу, земля зпушилася і побачив, як з неї стирчить днище пляшки. Вона лежала горловиною донизу. Через прозоре скло побачив зерна проса. Таке чистеньке, ніби щойно його насипали. Тільки в горловині зернята почорніли, а далі чисті. У той час мама була зі мною. Кажу до неї: «Дивіться, знайшов золото!» А мама відповідає, що ці зернятка колись були дорожчі за золото. Тоді я згадав її колишню розповідь про діда.

Не давай їм їсти, бо вони вже на небі

Усі четверо дітей Марії Сороки знають про те, що сталося у їхній родині у голодному 32-ому.

- Мамина сестра Юстя мала троє малих дітей, дівчинку і двох хлопчиків, - каже пані Марія. – Сестра була старша від мами на 17 років. У той голодний рік всі троє діток спухли з голоду. Коли згадую, як про це розповідали мама і дідусь, то уявляю лавку, на якій вони лежать. Тато цих діток приніс кілька гнилих картоплин, зварили з них посьорбку. А мама голосить, нічого це дітям не допоможе, бачиш, вони вже на небі, краще сам з’їж, бо скоро так само зляжеш. Дядько не послухався її, віддав дітям все до краплини. Але їм те, дійсно, не допомогло. Коли мама розповідала про це, то завжди плакала. І я разом з нею втирала сльози. У моєї мами в той рік теж вимели з хати все під чисту. Влада направляла по хатах бригади, вони ходили і забирали все до останньої зернини. Мама казала, навіть склянку квасолі відібрали, знайшли і висипали собі в торби зерно, яке сховала у глечиках. А дідові якось вдалося приховати трохи зерна. Та він знав, що будуть ходити і шукати ще не раз. Вирішив зробити надійнішу схованку. Насипав проса у пляшку і закопав її під деревом в кінці городу. Але навесні, коли настав час сіяти, знайти її не зміг.

Не знаю, чому так сталося, дід картав себе до самої смерті, що не зробив надійної мітки на дереві.

Коли Марія Сорока через 80 років побачила скарб свого дідуся, аж в долоні сплеснула.

- Цим зерном можна було б половину городу засіяти, - каже жінка. – Погляньте, як дід його добре натовк у пляшку, тут справді багато насіння, дуже шкода, що не допомогло воно тоді нашій рідні.

Куркуль переміг у змаганні косарів

Знайдену пляшку із зерном попросив у Марії Сороки її ровесник, з яким разом навчалися колись давно в одному класі, односелець Микола Гаврилюк. Микола Левкович добре знає історію рідного села. У їхній родині тема голодомору завжди була на слуху. Донька Ірина чула від батьків багато розповідей про своїх бабусю й дідуся, про їхніх батьків, тобто прадідів. Вона навіть склала родове дерево Гаврилюків.

- Ця пляшка із зерном для мене свята річ, - каже пан Микола. – Бо голодомор не обминув нашої родини. Знахідку треба показати людям у всій державі. Можливо, передамо її в музей жертвам голодомору в Київ. Бо це зерно правди проросло з голодного 32-го як очевидний доказ геноциду проти нашого народу. Дехто дотепер не хоче визнавати, що голод був спланований - ось вам реальне підтвердження. Чого люди сховали це зерно? Бо його відібрали б у них силою. Хіба це не геноцид – позбавляти людину шматка хліба?

На війні померло менше

Микола Гаврилюк навів ще один переконливий факт на підтвердження сказаного. За його словами, у роки Великої Вітчизняної війни у Великі Крушлинці не повернулися з фронту 170 жителів, а за один голодний рік 32-го тут померли 770 односельчан.

- Мама такі жахливі речі розповідала, що дотепер мороз по шкірі, коли згадую про почуте, - каже Микола Гаврилюк. – Дядько Іван Галунко наловив горобців, засмажив їх у казані і дав одного мамі. Доки жила, згадувала про це. У селі не було собак. Коли якийсь з’являвся, хто міг ходити, переслідував його доти, доки не наздоганяв, а тоді розпорював живота. Коли йшов дим з комина, бригади активістів приходили і перевіряли, чи не готує щось хазяїн з їжі. Людям порозбивали жорна, щоб не могли змолоти борошна, навіть якщо комусь вдасться сховати жменю зерна.

Батько пана Миколи разом з трьома братами воював на фронтах Першої світової війни. Каже, одного з братів цар відпустив з фронту, бо треба було доглядати землю. Радянська влада натомість розкуркулила Миколиного батька і відправила в Сибір.

- За що? – запитує пан Микола і сам відповідає. - Тільки за те, що був добрим господарем. Після вислання батька з села добрі люди порадили мамі тікати, бо дружину куркуля могла чекати така само участь.

Жінка з маленькою дитиною на руках і рідною молодшою сестрою опинилися у селі Козинці, нині Липовецького району, а тоді це був Турбівський район, говорить пан Микола.

- Туди виселили нашого дядька, - каже він. – Його теж розкуркулили. Але одних висилали за межі району, інших - за межі області, а третіх аж у Сибір.

Дядька звали Яків на прізвище Семенець. Якось він почув, що нова колгоспна влада організовує районні змагання косарів. Дядько Яків і собі подався на змагання у Турбів. Сказав, що він з Козинець. Так і записали: «Колгоспник з Козинець Яків Семенець».

- Дядько переміг на тих змаганнях, йому дали пуд зерна, - розповідає Микола Гаврилюк. – Коли голова колгоспу в Козинцях дізнався, хто саме цей Семенець, то за серце схопився. Бо за те, що відправив на змагання куркуля, його могли заслати. А той пуд зерна врятував тоді і дядька, і мою маму з маленькою дитиною на руках, та її сестричку.

У сусідньому селі зерно не відбирали

Лише три кілометри відділяє Великі Крушлинці від Малих Крушлинець. Парадоксально, але в сусідів зерно відбирали не у всіх. У Малих Крушлинцях люди мали більше харчів. Тут навіть ділилися вирощеним з сусідами.

- Ми жили у Великих Крушлинцях, - розповідає 89-річна Лідія Юрченко. – Після того, як з голоду померли тітка і дідусь, мама віддала мене до своїх родичів у Малі Крушлинці. Тут у людей було що їсти. Я сама носила від тітки дещо додому батькам. Тільки дуже боялася йти. Між нашими селами знайшли чоловіка з відрізаними руками й ногами. Казали, що його з’їли. Старі люди навіть назвуть прізвище сім’ї, в якій з’їли дитину. Голодна людина стає схожа на звіра, у декого затьмарюється розум, тому не контролює себе. Одного разу на городі біля клуні я побачила багато людей. Запитала мами, що вони там усі роблять. Виявляється, голодні шматували здохлу коняку.

По селу їздила підвода і підбирала мертвих, яких не було кому поховати. Такі трупи скидали в одну яму. Бувало, підбирали й тих, хто вже дихав на ладан, але ще залишався живий.

У Великих Крушлинцях передають розповідь про те, як один чоловік стогнав, щоб не кидали в яму з мертвими, бо він живий. Був настільки знесилений, що не міг піднятися. Забрати його з дому розпорядилася опухла дружина. Знала, що сама не зможе поховати. Якщо підвода не приїде наступного дня, то що тоді робити з мертвим?

- Той показував дружині дулі, крутив пальцем біля скроні, стогнав, щоб вона не робила цього, бо він же живий, але це не допомогло, живого поховали з мертвими, - розповідають старожили. І додають. - Це не вигадка. Таке справді було в нашому селі.

Чому ж у сусідів не зафіксовано таких страшних випадків?

- У сусідньому селі більшість жителів були поляки, – каже Микола Гаврилюк. – Тільки цим можу пояснити те, що там менше людей померли з голоду. Адже геноцид був спрямований саме проти українців.

Зерно проса зберігається найдовше у порівнянні із зерном інших насінницьких культур. Так пояснюють фахівці-агрономи. Випадки з практики підтверджують їхні слова.

На початку 60-х в одному з сіл цього ж Вінницького району під час будівництва веранди будівельники розкопали якусь яму. Господар будинку не знав про її існування. У ній, як з’ясувалося, зберігалося зерно проса. Ніхто не сумнівається, що схованка теж належить до років голодомору. У той час це була суворо заборонена тема. Тільки за розмови про голод можна було опинитися за гратами.

- Коли те зерно посіяли, то воно дало гарні сходи, - каже Микола Гаврилюк. Співрозмовник каже, що знає і село, де це сталося, і тих людей, на обійсті яких знайшли залишки зерна з голодного 32-го.

Джерело



Наступна новина: На Рівненщині побільшало отримувачів субсидій
Попередня новина: На Чернігівщині підпільне казино працювало в колишньому тирі
Поточний рейтинг: 5
1 2 3 4 5
Переглядів: 1223

Сьогодні читають

00:05 19.12 Как предотвратить замораживание труб и что делать если это случилось?
00:26 19.12 Вибираємо event-агентство
01:34 18.12 Кільця Пандора: Як вибрати?
01:54 18.12 Що краще вибрати: Виту пару UTP або FTP?
01:43 18.12 Бетонний басейн: Основні переваги

Коментарі

Кількість коментарів: 0

Додати коментар
Псевдо:
Введіть текст коментаря:

Введіть код захисту
Більше новин
Рекомендуємо :: ::
Інші новини:
- Україна
- Світ
- Актуальне
- Рейтинг новин
- Найкоментованіше
- Популярне
Інші регіони
- Центр
- Північ
- Південь
- Захід
- Схід
Також дивіться
- Бліц-опитування
- Інформаційні партнери
- Висловіть думку
- Персона
- IT-новини
- Лист читача
- Останні коментарі



Rambler's Top100

Всі права застережено. Власниками матеріалів, розміщених на сайті є їх автори. При публікуаванні матеріалів з сайту, посилання на УкрЗахідІнформ (у випадку публікуванні в інтернеті - відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці або заголовку на http://uzinform.com.ua/) або на джерело, вказане в матеріалі, обов'язкове. Якщо автор не згідний з розміщенням матеріалу на УкрЗахідІнформ, при першому ж повідомленні адміністрації сайту по адресі webmaster@uzinform.org.ua, матеріал буде вилучено. Редакція не завжди поділяє думку авторів матеріалів, розміщених на ресурсі.
© 2008-2018 УкрЗахідІнформ
Розробка www.apgr.net