Родом Андрій Кожушок із села Гринівці на Тлумаччині. Там юнак закінчив середню школу. Потім вступив до Городенківського СПТУ – вивчився на механіка широкого профілю. Далі була півторарічна служба в армії – у прикордонних військах. Демобілізувавшись, Андрій пішов служити за контрактом у військову службу правопорядку. Це, так би мовити, військова міліція.
У світі було неспокійно: в Іраку не на жарт спалахнуло протистояння на релігійному ґрунті між шиїтами і сунітами, хоча і ті, й інші сповідували іслам. Для примирення ворогуючих сторін потрібні були міжнародні війська. Андрій Кожушок у числі десятків інших українців зголосився поїхати миротворцем.
Відбір був жорсткий не лише щодо фізичної підготовки, а й у морально-психологічному аспекті. За словами Андрія Зіновійовича, кандидатів перевіряли на психологічну витривалість, вміння не втрачати самовладання, бути холоднокровним, щоб ні в кого не зародився сумнів у своєму рішенні. Крім того, потрібен був письмовий дозвіл батьків, до того ж завірений нотаріально. «Батьки не хотіли відпускати, – зізнається мій співрозмовник, – але я їх умовив».
Готували майбутніх миротворців на військовому полігоні у Яворові на Львівщині. На початку 2004 року літак з Андрієм і його товаришами вилетів зі Скнилова і взяв курс на Ірак.
– Як для лютого там було просто спекотно – від +10 до +20 градусів уночі, а влітку температура сягала до 65 градусів. Але клімат там сухий, тому спека переноситься легше, – розповідає чоловік. – Ми базувалися біля міста Елькуд. Це порівняно невелике місто. Кілька діб жили в наметах, поки не відбулася ротація, а потім – у казармах. На базі нас було приблизно 1700 осіб – окрім українців, американці, поляки, сапери з Казахстану. Ірак – специфічна країна, з іншими життєвими цінностями.
Ми виїжджали в Елькуд і патрулювали по місту у складі екіпажу, до якого входили УАЗ і наш БТР. У кожному екіпажі був перекладач-іракець. Пильнували, щоб не було стрільби по місту, мітингів тощо. Стежили за порядком. Агресивно ми поводитися не могли, бо ж ті люди зі зброєю. Тому підходили, роз’яснювали. Переважно було спокійно. Однак коли в місто заходили бойовики, місцеві жителі переходили на їхній бік. Удень вони тобі посміхаються, а ввечері кидають камінням.
Особливо запам’ятався Андрієві Кожушку день сьомого квітня.
– Того дня ми потрапили в зону бойових дій, – згадує миротворець. – Напередодні бойовики зайшли в місто, але ввечері ми взяли його повністю під свій контроль. Наступного дня чекали рішення їхньої армії: будуть вони з нами воювати чи покинуть місто. Вони вирішили воювати. Приблизно об 11-й годині ранку почали стріляти без попередження. Від наших командирів надійшла вказівка теж стріляти на ураження без попередження, якщо вогонь спрямовано в наш бік. І на початку тієї стрілянини загинув наш хлопець з розвідувальної роти. Граната з гранатомета потрапила у бійницю бронетранспортера, в якому він знаходився. Навіть бронежилет не врятував.
Гранати падали на землю, і осколки ранили людей по ногах. Під мінометним обстрілом було поранено більше десяти чоловік. Були ще бойові дії, але я в них не брав участі, тому що в той час перебував на базі. Якось обстріляли конвой. БТР підірвали фугасом, колесо вирвало, обстріляли з кулемета ДШК кулями калібру 14,5 мм. Ці кулі прошивали обшивку бойової машини навиліт. Тоді загинуло двоє хлопців. Уся ця техніка – виробництва Росії.
Андрій пробув в Іраку 7 місяців і 14 днів. Коли виходитиме на пенсію, один день перебування у цій неспокійній країні прирівнюватиметься йому до трьох. Зв’язок із рідними підтримував по телефону, міг також надіслати листа, коли в Україну летів «борт». Восени 2004-го з України прибула інша група миротворців. Андрія Кожушка за відмінну службу нагородили медаллю.
Коли учасник бойових дій повернувся додому, радості батьків і старшої сестри не було меж. Ще майже півроку Андрій прослужив у військовій службі правопорядку, потім звільнився, все літо пробув удома, а восени 2005 року влаштувався у «Беркут».
– Я давно хотів служити в цьому спецпідрозділі, – зізнається водій бронетранспортера роти міліції особливого призначення «Беркут» при УМВС в області Андрій Кожушок. За час служби в «Беркуті» старшина міліції отримав ще чимало нагород, серед яких і медаль за участь у миротворчій місії. Нині заочно навчається на третьому курсі Львівського державного університету внутрішніх справ. Каже, що поєднувати службу з навчанням не важко. Однак навіть 16 січня під час урочистостей з нагоди чергової річниці спецпідрозділу був у відрядженні на «Буковелі», охороняв громадський порядок.
Іноді чоловікові сниться Ірак, але чомусь тільки те, що було там доброго. «Беркутівець» не приховує, що якби була можливість ще поїхати з миротворчою місією, можливо, в іншу країну, він не вагався б.
Про це повідомили у СЗГ УМВС України в Івано-Франківській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Івано-Франківщина: Зустріч ...
Наступна новина: Мер Львова пропонує на ...
Студенческая виза: Путеводитель по получению и преимуществам
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"