… «Чи не могли б ви взяти мене на квартиру?» – з таким банальним запитанням миловида молода пані зверталася до літніх жіночок, коли ті відчиняли їй двері. Якщо господині запрошували гостю ввійти, та майстерно плела легенди: одним – про тривале відрядження, другим – про навчання в Івано-Франківську. Погодивши умови проживання, хазяйки, як правило, йшли на кухню, щоб приготувати для новоспеченої квартирантки каву або чай. Цього часу спритниці цілком вистачало, щоб обчистити квартиру і, чемно вибачившись, поквапитись на «важливу зустріч», «у деканат» чи «на вокзал за речами». І лише згодом гостинні жіночки, а таких виявилося більше десятка, розуміли, що їх пошили в дурні. Звернулися в міліцію.
– Ми встановили, що підозрювана, яку звали Іриною, – з Тернополя, – розповідає Оксана Литвиненко. – Поїхали туди. Від тернопільських колег дізналися, що жінка, до речі, вже неодноразово судима, аналогічно промишляла і в їхньому місті. Встановили її особу, місце проживання. І, можна сказати, витягли теплою з ліжка. Доставили в Івано-Франківськ. Виявилося, що у неї вже вісім років відсидки.
Інший епізод – викриття злодіїв у дачному масиві в Хриплині. Про нього капітан міліції Литвиненко не може згадувати без сміху. Оперативникам було відомо, що в одного із зловмисників забинтована рука. Що не кажіть – прикмета суттєва. За нею й «вичислили» молодиків. Двома міліцейськими машинами, так би мовити, притисли злодюжок – загнали на поле. Але його від дороги відділяв глибоченький рівчак з водою.
– Ми кинулись у той рів, всі в болоті, по пояс мокрі. Це було схоже на якесь полювання, – посміхається моя співрозмовниця. – Але нам таки вдалося їх затримати, до того ж з речовими доказами. До речі, один із них раніше був засуджений.
У дитинстві Оксана явно не була налаштована на такі пригоди. Корінна франківчанка, вона здобула неповну середню освіту у школі № 16 і пішла вчитися на продавця продтоварів, а паралельно – у вечірню школу. Попрацювавши рік продавцем і отримавши атестат, вступила на заочне відділення у Національну академію внутрішніх справ. Такий різкий поворот у своїй профорієнтації пояснює коротко: «Мрії з віком змінюються. Скажімо, в дитинстві я хотіла працювати в кондитерській. А от у 20-річному віці вирішила йти у правоохоронні органи, хоча ніхто з моєї родини стосунку до міліції не мав».
І справді, Оксанин батько, Микола Іванович, працював в управлінні бурових робіт, мама, Надія Дмитрівна, – бухгалтером на фірмі «Одяг». Нині обоє на пенсії. Тато бачив дочку або стоматологом, або бухгалтером. Про міліцію й чути не хотів. Старший брат Оксани – підприємець. Втім, саме він, можливо, і вплинув на вибір професії сестри, оскільки ще з дитинства брав її у свою компанію. Дівчинка була в курсі справ його друзів і дружила теж в основному з хлопчиками. Здобувши вищу юридичну освіту, Оксана ще рік визначалася з місцем роботи, відтак влаштувалася в Івано-Франківський міський відділ міліції. У кінці 2006 року дівчину направили в Чернівці на тримісячні курси перепідготовки, а 11 лютого 2007 року став її першим робочим днем на нинішній посаді.
У кабінеті на видному місці – грамоти, підписані начальником УМВС в області. Два роки поспіль капітан міліції перемагала у змаганнях з прикладної стрільби з пістолета Макарова серед особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ області. Брала участь і у всеукраїнських чемпіонатах.
– Стріляти мене навчив батько, – пояснює оперуповноважена. – Коли в дитинстві ми з ним ходили в парк на атракціони, то моєю улюбленою розвагою була стрільба в тирі. Мій батько – майстер спорту з лижного спорту і з греблі на байдарках. Свого часу тренував спортсменів на міському озері. І мене теж.
Мою увагу привертає ще одна нагорода Оксани Литвиненко – подяка від міського голови Віктора Анушкевичуса. «Це за розкриття крадіжки комп’ютерної техніки, – перехоплює мій погляд пані Оксана. – У 2009 році зловмисники зламали двері у приміщенні управління освіти Івано-Франківського міськвиконкому (це якраз територія, яку обслуговую) і винесли кілька комп’ютерів. Але коли втікали, на вулиці біля одного з будинків загубили мишку. Ми почали відпрацьовувати цю вулицю: хто де живе з раніше судимих? Влаштовували засідки, але марно. А приблизно за два тижні в гаражі одного з підозрюваних справді виявили кілька комп’ютерів. Цей чоловік неодноразово притягався до відповідальності. За це ми з колегами і отримали подяки від мера».
Вільного часу в Оксани Миколаївни обмаль. «По-справжньому відпочиваю тільки у відпустці, якщо вдається кудись виїхати з міста, поміняти обстановку, – зізнається вона. – Ще з дитинства люблю ходити в походи, жити в наметі. Словом, віддаю перевагу активному відпочинку».
Слушна нагода відволіктись від нагальних справ – відзначити свято 8 Березня. За словами капітана міліції, в колективі, де вона працює, є приказка «Як зустрінеш 23 лютого, так проведеш восьме березня».
– На жаль, 23 лютого мені не вдалося всіх привітати – були задіяні по роботі. Але, гадаю, це не вплине на 8 Березня. Зазвичай цей день для мене – це квіти, подарунки. Торік, до прикладу, колеги подарували вазу. Знають, що я люблю доглядати за кімнатними рослинами. Я ж натомість допомагаю їм у документуванні. Це тільки в кіно та в детективах оперативники зі зброєю ловлять злочинців, а насправді у нас левова частка роботи – паперова, дуже багато писанини. І якщо мене просять допомогти у цьому, я не відмовляю. Колектив у нас дружний. Ніякої зверхності у ставленні до себе, як до представниці слабкої статі, не відчуваю.
Про це повідомили у СЗГ УМВС України в Івано-Франківській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Львівщині штормове ...
Наступна новина: 10 березня на Львівщині ...
Взгляд в будущее: Что ждёт World of Warcraft, The Division 2 и Destiny 2 в 2024 году?
Нутрициология и лечение хронических заболеваний
Нутриціологія та хронічні захворювання
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?