– Співробітники проходять у нас тестування у зв’язку з переміщенням з посади на посаду. Ми визначаємо, придатні вони для роботи саме на цій посаді чи ні, – роз’яснює Лілія Галіпчак. – Схематично це можна пояснити так: 377 тверджень повинні дати картину про психологічний стан людини, яка тестується. На основі лінійного графіка, складеного за цими відповідями, нам треба описати її характер, поведінку, як вона діятиме у стресових ситуаціях, чи зможе витримувати психоемоційні перевантаження, як поводитиметься в конфліктних ситуаціях, яка вона в колективі: схильна до лідерства чи ні, дружелюбна чи, навпаки, агресивна. Тобто вимальовуються основні характерологічні риси, на основі яких кадровики визначають, чи можна брати людину на службу в міліцію, а якщо можна, то до якої саме роботи вона більше придатна: оперативної, аналітичної тощо.
Моє ж завдання полягає в тому, щоб дати об’єктивну характеристику. А це не так просто, оскільки молодь має широкий доступ до інформації завдяки Інтернету, психологічній літературі, до того ж хлопці проходять відбір в армії. Нині психологія поширена у всіх сферах життя починаючи зі школи, навіть з дитячого садка. Тому люди грамотні і бувають випадки, що хочуть обманути. А наше основне завдання полягає в тому, щоб зробити грамотний відбір, щоб в ОВС служили люди не тільки фізично, а й психічно здорові люди. Ми турбуємося про психічне здоров’я наших працівників.
На запитання психолога, чому обрали професію правоохоронця, дехто з кандидатів на службу чесно відповідає, що важко знайти роботу, а в міліції є вакансії. Отже, їхньою головною мотивацією при працевлаштуванні в міліцію є матеріальний чинник: стабільна робота, пенсійне забезпечення тощо. А перед кадровою службою ставиться завдання приймати на роботу в міліцію насамперед тих, хто поставив собі за мету службу Закону. Це з’ясовується шляхом тестування на визначення конструктивних потреб.
За словами психолога, мотивація боротися зі злочинністю є у вступників. Нині починають проходити тестування майбутні абітурієнти у вузи системи МВС, і більшість із них на запитання про мету вступу саме до міліцейського вузу відповідають: «Хочу боротися зі злочинністю, мені це цікаво».
– Буває, що випускники школи приходять до нас з батьками, – говорить пані Лілія. – На запитання, чому прийшов саме сюди, відповідають: «Батьки хочуть». – «А ти?» – «Не знаю, ще не визначився». І тут важливо, щоб ця дитина знайшла свою стежку в житті, щоб вона не пішла вчитися не за покликанням, не зробила помилки. Натомість щоб вчилася саме та дитина, яка дійсно хоче. Тому на нас покладається найбільша відповідальність: зазирнути у глибини психіки і передбачити, якими спеціалістами стануть юнак чи дівчина через кілька років.
Свою ж доньку Дарію, першокурсницю факультету іноземних мов Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Лілія Степанівна категорично не хоче бачити на роботі в системі МВС, хоча сама – з міліцейської родини. Її батьки ще молодими переїхали з Тернопільщини в Івано-Франківськ: Степан Михайлович Рогів, Лілин тато, був родом із села Манява. І якраз коли дочка народилася, він розпочав службу в міліції. Працював дільничним, старшим дільничним Івано-Франківського міськвідділу. На пенсію вийшов у званні майора міліції. Його й досі пам’ятають колеги, і Лілія Степанівна зізнається, що їй приємно, коли запитують, чи це не її батько.
Мама Лілії якийсь час працювала медсестрою у медслужбі обласного УМВС, потім близько 20 років – фельдшером у школі міліції, яку перейменували у Прикарпатський юридичний інститут. І тільки рік тому, коли навчальний заклад закрили, змушена була залишити роботу.
– Моя мама дуже працьовита, вона впевнена, що працею, старанням можна досягти всього, – розповідає Лілія Галіпчак. – Я закінчила педінститут за спеціальністю «педагогіка і психологія дошкільна». Дев’ять років пропрацювала в Угорницькій школі-інтернаті. Народила дитину і під час декретної відпустки закінчила курси практичних психологів на факультеті перекваліфікації Прикарпатського університету. У центрі психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору УМВС в області працюю з 2001 року. Начальник центру Едуард Поволоцький був моїм наставником. А коли я вже трохи освоїлася, керівник медслужби Іван Гуцуляк відрядив мене на курси в Київ. І хоч вони були триденними, але дуже продуктивними. Крім того, вчилася у колег із психіатричної лікарні № 3 та психоневрологічного диспансеру на Софіївці. Дуже добре, коли є наставник, який може підказати, як діяти на практиці.
У Лілії Степанівни чимало захоплень, суто жіночих: шиття, в’язання спицями і гачком, макраме, вишивання. А у відпустку і на вихідні жінка любить їздити в гори – немає значення, зима це чи літо. А після відпочинку &‐ знову до роботи. За професійні успіхи минулого року портрет Лілії Галіпчак було занесено на Дошку пошани УМВС.
Працівники міліції, з якими працює нині, буває, приходять на прийом і діляться найпотаємнішим, що не можуть обговорити ні на роботі, ні в сім’ї.
– Приходить заклопотаний, стурбований чоловік, а від мене виходить з усмішкою і каже: «Дякую, докторе». Я кажу: «Я не доктор, я психолог». «Байдуже, – відповідає. – Ви сидите в білому халаті, і мені допомогли». І знаєте, кращої нагороди за свою працю годі чекати, – посміхається доктор-психолог-вчитель, яка працює в системі МВС.
Про це повідомили у СЗГ УМВС України в Івано-Франківській області
Джерело: http://lviv.hh.ua/
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Житомирщині під час ...
Наступна новина: У квітні на Львівщині ...
Преимущества быстрых займов на карту онлайн
Український бренд дизайнерського одягу CAT ORANGE
Talvi Ukraine объявляет грандиозные скидки на Black Friday
Коли потрібна термінова консультація педіатра?
Услуга "Семейный водитель": Ваше спокойствие и безопасность ваших детей