Одними з перших, хто побував у зону відчуження, були львівські медики – працівники системи органів внутрішніх справ. Серед них і теперішній провідний спеціаліст Сектору медичного забезпечення Головного управління МВС України у Львівській області полковник внутрішньої служби у відставці Нич Євген Мечиславович, який розповів про свої враження та спогади від тих жахливих днів перебування у Чорнобилі.
- Євгене Мечиславовичу, що для вас особисто означає трагедія на Чорнобильській атомній електростанції?
Для мене особисто Чорнобильська трагедія є певним досвідом, незабутніми і вражаючими спогадами і розумінням того, що аварія на АЕС – це трагедія загальномасштабна. Адже лихо, яке сталося у далекому 1986-му, сколихнуло весь світ.
- Як Ви потрапили у систему органів внутрішніх справ ?
У систему органів внутрішніх справ я потрапив у 1982 році – після закінчення Львівського медичного інституту. Спершу працював дільничним терапевтом у селі. Але потім, щоби переселитися до Львова, де на той час жила моя сім’я, погодився з пропозицією щодо мого працевлаштування медиком у систему МВС. Відтак, я розпочав роботу з посади лікаря-терапевта у виправній колонії №30.
- Як сприйняли звістку про відрядження у Чорнобильську зону відчуження?
Згадую той день, коли довелося вирушати у зону лиха. Одного з травневих робочих днів працівників-медиків - офіцерів та вільний найм, серед яких - лікарі та лаборанти, викликали в управління. Там заступник начальника управління Григорій Шабаєв довів до відома присутніх наказ Міністерства внутрішніх справ Союзу, відповідно до якого нас усіх відряджали до міста Києва. Звичайно, тоді всі ми вже здогадалися, що після Києва наша подорож пролягатиме до Чорнобиля.
- Як сприйняли звістку у сімейному колі?
Моя сім’я відреагувала на інформацію про мій від’їзд негативно. Емоції вирували… Але погони є погони і відмовитися від виконання наказу неможливо.
- А чи були працівники, які все-таки відмовилися від цього відрядження?
За моєї пам’яті був лише один працівник, який на період, коли треба було виїжджати до Києва, а потім і до Чорнобиля, - захворів, лігши в інфекційну лікарню.
- Скільки здебільшого років було працівникам, відрядженим у Чорнобильську зону?
Ми були молоді. Здебільшого нам було по 30 років. Щоправда було кілька старших працівників, серед них жінки-лаборанти, лікарі-терапевти.
- А яка пропорція жінок і чоловіків у складі вашої медичної бригади, які побували одними з перших у Чорнобилі?
Половина з тих, хто був з нами у бригаді, - жінки, інша половина - чоловіки. Як чоловікам, так і жінкам доводилося залишати свої сім’ї, дітей, їхати на іншу територію – у зону відчуження. І до нині у нашій поліклініці працюють одна лаборантка та медсестра, які побували у зоні лиха.
- Що на той час Ви знали про аварію?
Знали зовсім мало. Більше все-таки довідалися безпосередньо на місці, спілкуючись з нашими колегами з Луганська.
Виїхали ми до зони лиха у складі другої вахти – у другій половині травня. Першою вахтою поїхали бригада медиків системи МВС з Луганської області, а після нас – з Донецької області. Термін перебування кожної бригади у зоні аварії становив орієнтовно 20 днів.
Разом з нами у відрядження поїхав начальник нашого медичного відділу Микола Антонович Боговид - у якості керівника нашої бригади. До складу бригади ввійшли як атестовані працівники-медики, так і вільний найм, серед них – жінки – лаборанти і лікарі нашої поліклініки.
Побувши у Києві, нас ще раз зібрали у медуправлінні, надали коротку інформацію - куди їдемо, що потрібно там робити згідно з визначеними завданнями. Далі усіх посадили в автобуси і відвезли у село Термаховка Київської області, яке розташоване за 30-ти кілометровою зоною від Чорнобиля. Там нас поселили у школі, де була вже бригада медиків з Луганська. Вони туди приїхали з Чорнобиля на ночівлю та підготовку до від’їзду додому.
- Розповіді колег з Луганська, які вже побували у зоні лиха, не злякали вас ще більше?
Так, злякали. Ми розуміли, що буде непросто, але людина звикає до всього. Страшно було весь час - коли виїжджали туди вранці, коли прибули на місце події, знаходились там… Адже всі ми – медики, а тому розуміли, з чим зіштовхнулися.
- Коли Ви вперше приїхали у зону відчуження, що першим впало в око?
Першим, що нас найбільше вразило, - це порожній населений пункт. Місцевих мешканців взагалі тут не було видно, хіба що – ліквідатори. До того ж, відзначу, що пішки ніхто не пересувався – всіх з місця на місце перевозили транспортом. Виходити на вулицю нам не рекомендували, а люди працювали лише у приміщеннях у спеціальних костюмах, які щоденно змінювали (старі утилізували) та респіраторах. Після завершення робочого дня для працівників організовували похід у баню чи сауну.
- За яких погодних умов довелося працювати ліквідаторам?
Одне з того, що мені запам’яталося, - це спека. За весь час нашого перебування у зоні аварії не випало ані краплі дощу. Це значно ускладнювало і без того важку ситуацію.
- У чому полягала ваша робота у Чорнобилі?
У місцевості, куди нас привезли, все нагадувало про воєнний стан. З 8.00 до 20.00 години щодня ми були у Чорнобилі, після чого нас відправляли за 30-кілометрову зону на ночівлю. Щоправда, після 20.00 години хтось з мужчин-медиків залишався на нічне чергування – у колишньому приміщенні райвідділу міліції у місті Чорнобилі.
- Хто входив до складу бригади медиків від Львівщини?
Серед нас були санітарні лікарі, які об’їжджали всі наші підрозділи, що відносились до МВС, контролювали умови проживання та харчування відряджених працівників. Наша бригада фактично обслуговувала штаби МВС СРСР та України. Також ми обслуговували всіх громадян відповідно до їхніх звернень. До прикладу, до нас часом зверталися за допомогою після дорожньо-транспортних пригод та інших подій. Зверталися до нас, бо інших медиків у Чорнобилі не було.
У Чорнобилі ми робили значний обсяг роботи. Зокрема, за спеціальним рецептом, рекомендованим Інститутом радіаційної медицини у Москві, ми виготовляли коктейлі. До його складу входило дуже багато корисних інгредієнтів, серед яких весь комплекс вітамінів, обліпихове масло. За цим рецептом ми готували кілька трилітрових банок напою, який давали по 200 грам працівникам, які приходили до нас на щоденний огляд.
Крім того, нашим пацієнтам ми щоденно вимірювали тиск та проводили профілактичний огляд. І, навіть якщо скарг не було, ми все одно щоденно брали кров на аналіз.
- Наскільки різко погіршувався стан здоров’я ліквідаторів, зважаючи на те, що ви щоденно мали їхні результати аналізів?
Якщо говорити чесно, то зміни у крові тих, хто серед перших ліквідовував наслідки лиха, відбувалися щодня і не в кращу сторону. Але я говорю про ті 22 дні, протягом яких тривала наша зміна, після чого нас замінила третя зміна – бригада лікарів з Донецька.
Про погіршення стану здоров’я можна було говорили не лише через отримані аналізи. Зовнішні прояви говорили про те, що стан самопочуття людей з кожним днем погіршувався. В машинах, які тривалий час перебували в Чорнобилі відразу відчувався вплив радіації. Тоді так і говорили – «машини фонять». Сідаючи у такі автомобілі, через п’ять хвилин на очах пасажирів з’являлися сльози, а в горлі першило.
- Оцініть як фахівець, наскільки масштабними є наслідки цієї аварії у плані здоров’я населення.
Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС є дуже масштабними. Відзначу лише один факт: після того, як минуло п’ять років від днів нашого перебування у зоні лиха, ні один з нас не залишився здоровим. Хто мав якісь хронічні захворювання, зрозуміло, вони загострились, а хто був здоровим – отримав якусь хворобу. Фактично 100% «чорнобильців» є інвалідами.
- А які здебільшого у них захворювання?
На першому місці – це серцево-судинні захворювання, гіпертонічна хвороба, зокрема, їх ускладнення – інфаркти, інсульти. Ця категорія захворювання більше пов’язана не з тим, що людина отримала високий рівень радіації, а з тим, що їй довелося пережити у зоні лиха – важкий психоемоційний стан дався взнаки. Адже були серед нас працівники - за темпераментом холерики, які впадали у паніку і це у майбутньому позначилося на їхньому стані здоров’я.
На другому місці, що дуже прикро, - це онкологічні захворювання.
Відзначу, що на у нашій поліклініці на обліку перебуває 601 особа – ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.
- Можете пригадати свої враження після того, як приїхали додому. Як Вас зустріли рідні, близькі?
Звичайно, я все пам’ятаю. Дружина зустріла мене з обіймами, сльозами на обличчі та великою радістю. Вона чула зовсім мало про те, що трапилося і де ми знаходились, а тому переживала дуже сильно. Щоправда, за весь час перебування у відрядженні, мені двічі вдалося зателефонувати своїй сім’ї та повідомити, що я живий та здоровий.
- Як держава дбає про осіб, які власноруч ліквідовували наслідки такої масштабної аварії і першими взяли на себе удар Чорнобиля?
Першим був Закон, який видали ще у Радянському Союзі і стосувався він соціального захисту «чорнобильців». У ньому було прописано значну кількість пільг, які стосувалися видачі житла, безкоштовного навчання, виплат на харчування та багато іншого. Пам’ятаю ті часи, коли був дефіцит продуктів, а для нас – «чорнобильців» організували роботу спеціальних магазинів, де можна було купити все, що потрібно. З часом все стихло. І, коли вийшов Закон України щодо нашої категорії пільговиків, то частину пільг «порізали».
- А що все-таки залишили?
Залишили пільгу на забезпечення «чорнобильців» житлом. Але реально це питання практично не вирішується. Також в українському законі щодо «чорнобильців» передбачені безкоштовне навчання, щомісячна компенсація (доплата) на харчування – по 150 гривень на місяць, безкоштовний проїзд у громадському транспорті, першочергове забезпечення санаторно-курортними путівками.
Відзначу, щодо забезпечення цієї категорії пільговиків путівками у санаторії системи МВС, то з цим питань не виникає.
- На Ваш погляд, Чорнобильська зона зараз – це місце не таке вже й небезпечне для людей?
На це запитання відповім наступним чином. Згадую, коли у 1986 році ми були у Чорнобильській зоні. Там нам випала нагода порозмовляти з керівником Державної комісії Союзу академіком Євгенієм Веліховим. Цей чоловік перед усіма нами зірвав з яблуні яблуко, обчистив його від шкірки, вирізав зернята, а решту з’їв. Такий вчинок академік пояснив тим, що рівень радіації на цей час не становив загрози здоров’ю і навіть вживання фруктів, які дозріли в Чорнобилі. не є шкідливим.
- Якби тоді особисто у Вас був вибір – їхати чи ні у Чорнобиль, який варіант подій Ви би вибрали?
По-перше, вибору ні у кого не було. Тим більше, кожен з нас розумів, що ціною власного здоров’я і життя ми робимо добру справу – допомагаємо потребуючим. Також обов’язок лікаря це надання медичної допомоги потерпілим там де це потрібно, незважаючи на час та місце.
Крім того, зважаючи на всі перспективи, які мене очікували після тимчасової роботи у Чорнобильській зоні, я зробив би все так само.
Не будучи у Чорнобилі, я би ніколи не пішов у відставку у званні полковника внутрішньої служби. Завдяки моєму перебуванню у Чорнобилі, мені двічі давали наступні вищі звання: один раз відповідно до Союзного наказу, інший – згідно з указом тодішнього Президента України Віктора Ющенка. Відтак, я ні одного дня не пошкодував, що поїхав у 1986 році у зону лиха.
Розмовляла Уляна Флишко,
Відділ зв’язків з громадськістю ГУ МВС України у Львівській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопільщині на ...
Наступна новина: Космацька майстриня Марія ...
Бахилы: назначение, преимущества, область применения
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"