Новий переділ Европи, здійснений так званою антигітлерівською коаліцією на Кримській конференції 1945 року, спричинив незагойні рани на українській етнічно-національній душі, відшматувавши від неї її споконвічні етноклітини, що не переставатимуть магічно тягнути до себе насильно виселених, репресованих і катованих українців та їхніх нащадків (на 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, убито 655 осіб, заарештовано 1466 членів українського руху Опору). Загалом учасниками депортаційних акцій 1944—1951 років стало понад 700 тисяч українців.
...28 квітня 1947 року. Четверта година ранку. Десятки сіл на Лемківщині, Надсянні та Холмщині, де здавна проживали українці, оточили польські війська. Ніби грім з ясного неба, лунає наказ: "Українцям дві години на збори". Плач дітей та жінок, гуркіт фір, а потім — довга дорога в "товарняках" під конвоєм. Вагони з худобою та людьми прямували в невідомість... Десятки тисяч українців за лічені дні втратили все — будинки, майно, землю, на якій жили й любили століттями. Так розгорталися події, більше відомі нам як акція "Вісла".
Мета цього злочинного зговору держав-"переможниць", зокрема й організаторів етнічних чисток українців на їхніх рідних землях – комуністичних СРСР, Польщі та Чехословаччини, – була проста і кривава: денаціоналізувати українські етнічні землі через позбавлення прав українців на землю, ліквідування рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької Церкви тощо. Саме тому так поривало мене на ці землі, і до освітньої установи зокрема, як свідка відродженого Українського Духу завдяки Об'єднанню українців у Польщі…
Довкруж лише польська мова (браво!!!) як головний кордон кожної вільної нації і сильної держави. Дорога догори, як дорога до самих себе, провадить до славної гімназії. Всередині культ Маркіяна Шашкевича через його повсюдні погруддя і портрети з промовистим закликом: "Дайте руки, юні други / Серце к серцю най припаде…". Повний іконостас української літератури від класиків і дотепер на стінах просторих і затишних коридорів, а в окремому кабінеті мовні плакати моїх студентів із Львівської політехніки на захист нашої Мови як національної незалежної держави.
Вражає пам'ятна дошка із прізвищами випускників школи Івана Сорокевича (1898–1918) та Григорія Пипського (1898–1918), що загинули під Крутами, обороняючи Україну від московсько-комуністичної орди у війні з Росією 1917–1922 роках. Тут поселилась виселена Україна у тяглості різних поколінь: український молодий голос 167-х учнів звучить упевнено, хоч уже з чаром польської фонетики… Викладацький колектив разом із директором школи паном Петром Піпкою – обереги і наснажувачі української тотожности. Школу, або, як люблять її називати "Шашкевичівку", відроджено 1991 року зусиллями доктора Юрія Стабішевського після її ліквідації 15 жовтня 1945 року у зв'язку з початком переселень українців з Польщі до УРСР. Та чи можливо переселити душі, зачеплені за українське небо крізь товщу українських поколінь на цій славній і добротній землі?
Від 2005–2006 років школа, з метою поглиблення знань з української мови та літератури та популяризації української культури тепер уже у польськомовному середовищі, проводить щорічні конкурси. Традиційним став міжшкільний ортографічий конкурс, призначений для учнів "Шашкевичівки" та пунктів навчання української мови на Підкарпатті. Моя книжка "Правопис – корсет мови?: Український правопис як культурно-політичний вибір" виявляється добре знана і студійована у цьому храмі українства. Мала за честь залишити "Шашкевичівці" свої інші мовознавчі праці, останню добірку мовних плакатів "Слово – меч духовний" і потрібне гімназії технічне обладнання. Крім того, ми з Андрієм Тягнибоком вирішили заснувати премію імени Маркіяна Шашкевича за найкраще знання української мови випускникові гімназії.
Огляд занедбаного і понищеного Українського Дому в Перемишлі, нещодавно переданого польською владою українцям, лише поглибив відчуття насильно покинутої землі, а часом і руїн у наших душах. Кажуть, аби його відбудувати, потрібно понад 30 млн. еврів чи доларів…Що ж тоді потрібно, аби остання, прийшла хвиля української еміграції на свої ж етнічні землі так миттєво не ополячувалась, називаючи це новоспеченим терміном "соціялізації"?
Наша завершальна дорога до міста Устрики разом із переселенцем із цієї землі, головою суспільно-культурного товариства "Устрики" паном Віктором Козоглодюком та протоієреєм Української Автокефальної Православної Церкви Миколою Біляком, була лише знаковою зупинкою у тепер "туристичному маршруті". Бо поряд із цим населеним пунктом низка інших на зразок Вапівці, Коритники, Кривча, Скопів, Бабичі, Дубецько, Павлокома, Селиська, Явірник-Руський (батьківщина автора мелодії нашого державного славня Михайла Вербицького) та ін., де церкви обернуто у костели, а могили у безіменні поховання. Проте і тут пам'ять воскресає: повстають із попелу греко-католицькі церкви і починають говорити могили пам'яттю та свідомістю власної національної трагедії і величі водночас. Отець Роман Кілик, парох греко-католицького Храму Пресвятої Богородиці у місті Устрики, випромінює духовну силу і рівновагу як нащадок переселенця, що повернувся у цей край розбудовувати царство українського Духу… Казав відомий німецький філософ Гадамер, що "щастя – це повернення додому". Думалось не лише про розтерзаність нашого дому-батьківщини на заході та сході, але й про його/її містичну тягу до себе вірних журавлів, що, на щастя, не їдуть туди вмирати, а єднати себе з землею-матір'ю попри все.
Про це повідомили в прес-службі Львівської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У вихідні Рівненщина ...
Наступна новина: Закарпатські платники ...
Простий та доступний запис до лікарів у Києві
Чому варто купити фарбу для волосся VITALITYS ART Absolute?
Переваги фарби для волосся Lakme Collage
Чому купувати все для своїх улюбленців потрібно в перевіреному магазині?