Звертаючись до присутніх він закликав їх свято шанувати пам'ять про скорботні події 29 квітня 1943 року, які забрали життя 617 ні в чому не винних мирних жителів цього населеного пункту, серед яких - 92 дітей.
В цей день фашисти спалили село, залишивши на його місці згарища та руїни.
На згадку про ті страшні події у відродженому Молоткові споруджено меморіальний комплекс із пам'ятним знаком на місці кузні, де гітлерівці живцем спалили 16 осіб, символічною вулицею, на якій розташовані пам'ятник Скорботній Матері, обгорілий дуб, символічні залишки будинків, краєзнавчий музей "Молотківська трагедія".
На Стіні Пам'яті – 551 прізвище замучених, розстріляних і спалених. Імена решти загиблих – невідомі.
Учасники скорботного зібрання, з нагоди 70-річчя Молотківської трагедії, молитвою вшанували пам'ять полеглих.
«І опустяться душі наших братів і сестер, батьків і матерів, дідів і бабусь на поминальні хліби, бо селянська душа тільки на ньому, святому, знаходить свій спокій. - якось по особливому щемно звучали слова ведучої дійства. - Із квітами серця кладемо на граніт, засвічуємо свічки Пам’яті, нехай вони горять, зігріваючи зорі, небо й душі тих, кого в 1943-му не відспівали, не оплакали, не провели, не поминали…».
Пропонуємо вашій увазі спогади свідків трагедії 29 квітня 1943 року
Зі слів свідка трагедії, яка дивом залишилася живою в цей страшний день, Анастасії Павлівни Седнецької: «Від вогню і куль ніде було вберегтися.Сховалася в кущі черемхи, де вже принишкли Федора і Катерина Максимюки, Марія Рудюк з дітьми. Недалеко від схованки проходили фашисти. Помітили, що в кущах хтось є. Двоє зупинилися, почали цілитися з пістолетів. Не переповісти словами пережитого. Душогуби холоднокровно розстрілювали жінок і дітей. До мене підповзла поранена дівчинка. Досі пам’ятаю її голос: «Тьотю, маму вбили…Тьотю, болить…» Я почала заспокоювати її. Але від чергового пострілу гітлерівця сіпнулося в передсмертній агонії маленьке тіло. Фашист стояв над нами і сміявся. Потім зірвав з мене хустину і вистрелив у потилицю. Та куля пройшла через щоку. Я одна й зосталася в живих…» Кров холоне в жилах…
Анастасія Кирилівна Вараниця переповідала: «Після того, як фашисти поїхали із села, я подалася шукати своїх дітей. І лише по клаптиках одягу впізнала їх. Вони були спалені. Забрала їх в запаску і понесла хоронити. Викопала могилку і поклала туди своїх діточок…».
Наперекір смерті вижила Уляна Сагадюк: «Я з кількома жінками втікала до сусіднього села. Фашисти помітили нас та повернули назад. Дулами автоматівпочали заганяти нас у вогонь. Хто чинив опір – розстрілювали. На моїх очах вбили двох моїх діточок. Потім вистрілили в мене, - я впала. Один з гітлерівців помітив, що я ще жива. Знову пролунав постріл. Цього разу куля ковзнула по обличчю, прошила око».
Скорботна пам'ять про загиблих – величний Меморіал. Він не дасть забути ні нам ні дітям нашим, ні онукам болю і гніву Молоткова. Ми пам’ятаємо минуле в ім’я прийдешнього.
Про це повідомили у Тернопільській облдержадміністрації
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: За минулу добу на ...
Наступна новина: На Івано-Франківщині 12 ...
Простий та доступний запис до лікарів у Києві
Чому варто купити фарбу для волосся VITALITYS ART Absolute?
Переваги фарби для волосся Lakme Collage
Чому купувати все для своїх улюбленців потрібно в перевіреному магазині?