«СПЕРШУ Я ДУМАВ, ЩО МІЛІЦІЯ ЛИШ РУКИ КРУТИТЬ…»
-- Луко Степановичу! Вас не треба зайвий раз представляти міліцейському читачеві Закарпаття, адже ім′я ваше й досі на пам′яті в правоохоронців краю. Все ж нагадайте, яким був ваш шлях у міліцію?
-- На службу в міліцію прийшов у 1969 році після армії. До речі, служив танкістом у Житомирі разом із майбутнім військовим комісаром Закарпаття генералом Олексієм Турком, з яким ми здружилися на все життя. Потім у нас і службова кар′єра йшла поруч: я начальник Мукачівського міськвідділу -- він військовий комісар Мукачева, він -- обласний військком, я -- керівник облуправління міліції… Ми й нині дружимо.
Та повернемось до міліції. На службу в органи внутрішніх справ мене направили за комсомольською путівкою. Зізнатись, я спершу не хотів одягати міліцейську форму, мав уже закінчений технікум та погони молодшого лейтенанта, бо під час служби в армії закінчив офіцерські курси й отримав звання. Очікував, що військкомат забере мене знову в армію, вже офіцером.
У міліцію в ті далекі тепер радянські часи не йшли так масово, як тепер. Зізнатись, мої батьки та друзі теж були проти того, аби я одягав міліцейську форму. Яке в нас тоді було уявлення про міліцію -- що треба буде комусь руки крутити, бабок із базару розганяти й т.д. Та в ті часи не прийнято було обговорювати накази: раз є постанова ЦК партії й комсомолу про посилення міліції партійними та комсомольськими кадрами, отже, її треба виконувати! Сказали, що я маю освіту й можу працювати в тодішньому відділі БХСС.
Службу я розпочав у листопаді 69-го дільничним Хустського райвідділу міліції в званні молодшого лейтенанта, моя територія обслуговування була в селі Стеблівка. Треба сказати, що співробітники міліції тоді було небагато -- весь райвідділ, разом із начальником майором Миколою Місіфуліним і його заступником Леонідом Кириловим налічував 36 чоловік. Із транспорту в нас був один лиш автозак. Дільничним я більше рахувався, а виконував роботу оперуповноваженого карного розшуку. А далі пішов вчитися на 6-місячні міліцейські курси в Запоріжжя, після яких мене перевели на роботу в БХСС. Пізніше мене перевели у Виноградівський, потім в Ужгородський райвідділи.
У 1976 році керівництво прийняло рішення направити мене керувати Чопським відділенням міліції. До речі, представляв мене колегам-правоохоронцям з інших служб особисто начальник УМВС генерал Борис Лучок -- чудова людина, витриманий, авторитетний керівник. Чоп тоді був закритим містом, західними воротами СРСР, тут знаходилися різні служби, на кшталт КДБ, з якими доводилось співпрацювати по міліцейській роботі, й це була хороша школа життя. У 80-му обком партії направив мене, 33-річного капітана, начальником Чопського лінійного відділу міліції, який тоді був найбільшим по значимості підрозділом ОВС на залізниці в СРСР. Постійно доводилось зустрічати й проводжати високі партійні та відомчі делегації, які їхали за кордон. Тож ані відпочинку я не мав, ані часу для сім′ї. За те, що ми не допустили надзвичайних пригод під час руху іноземних туристів через Чоп на Олімпіаду-80 в Москву, мені достроково присвоїли звання майора, а мій заступник Іван Гецянин був нагороджений орденом Червоної Зірки.
У 1983 році я очолив Іршавський райвідділ міліції. Після напруги в Чопі робота на мальовничій спокійній Іршавщині видалась мені справжньою ідилією, хоча, мов на зло, в районі посипалися побутові вбивства, яких сталося аж сім, які ми всі розкрили.
Пощастило мені й з першим секретарем Іршавського райкому партії -- Іваном Івановичем Галасом, людиною винятково порядною та професіоналом високого рівня. У нас з ним було повне порозуміння й чудова співпраця, тож коли мене запропонували керівником міліції в Мукачеві, то секретар райкому спершу ніяк не хотів мене відпускати з Іршави. Але з Мукачівським міськвідділом тоді були проблеми, перевірка виявила там суттєві порушення й розігнали практично все керівництво, залишився один лише заступник Віктор Отовчиць. Тож керівництво УВС прийняло рішення направити мене в Мукачево, аби набрав нову команду й посилив роботу міліції. Так наприкінці 1986 року я став начальником Мукачівського міськвідділу міліції, де пропрацював до 92-го. Разом зі своїми заступниками Віктором Отовчицем та Іваном Мотилем нам вдалось навести лад у місті, хоча криміногенна ситуація в Мукачеві завжди була складною. Пригадую, дуже поширеними тоді в місті були крадіжки коліс із машин. Аби зарадити біді, ми пішли на хитрість -- розробили на заводі спеціальні гайки, якими закручувались диски, до яких були потрібні спеціальні ключі. Власники машин купували ці ключі, а в злодіїв їх не було, й таким чином нам вдалось побороти лавину крадіжок з автотранспорту в місті. Іншу новацію, яку я запровадив, це відмовився від масовості народних дружин. Мені не потрібні були в дружинники беззахисні жінки та непідготовлена молодь, бо з ними самими могла трапитись біда. Я поставив завдання перед керівниками заводів, аби направляли в дружинники фізично дужих хлопців. Спецпідрозділу «Беркут» в міліції тоді ще не було, й ми сформували з цих фізично підготовлених дружинників боєздатний загін, який став грозою для криміналітету.
«НАРОДНИЙ ГЕНЕРАЛ» ЛУКА ФЕДУРЦЯ
У 1992 році, після закінчення заочного навчання в Московській академії МВС, мене призначили заступником, а далі першим заступником начальника обласного управління міліції. А начальником тоді був легендарний Володимир Михайлович Сірик. У 1994 році, коли Сірик пішов з міліції на дипломатичну роботу, я понад півроку керував УМВС. На пенсію ж вийшов у 99-му, маючи 30 років вислуги.
-- А що це за історія трапилася з присвоєнням вам звання генерала? Знаю, що обіцяли вам генеральські погони, але так і не дали… Не образились ви за це?
-- До звання генерала мене представляли двічі. Тодішній Президент Леонід Кравчук обіцяв підписати указ про присвоєння генеральських звань після виборів, але вибори програв Леоніду Кучмі, змінився Міністр внутрішніх справ, і так я не став генералом… Хоча коли вже мене проводжали в УМВС на пенсію, то хтось із колег у залі запропонував: раз вам Президент не дав генерала, то ми вам присвоїмо звання «народний генерал»! Але хіба звання це головне в житті? Це лише атрибут, головне те, що людина носить під погонами й мундиром. Я ніколи не ганявся за регаліями, любив, аби до мене зверталися не по званню, а по імені й по-батькові. Хіба зірочки на погонах керівника додають авторитету міліції? Звісно, ні! Авторитет у населення слід здобувати конкретними справи з розкриття й профілактики злочинів.
-- Ви зі своїм багатим життєвим досвідом можете порівнювати міліцію радянських часів і тепер. Є між ними різниця?
-- Особливої різниці в нашій роботі я не бачу. Міліція і в радянські часи, і тепер, робить одну й ту ж справу -- розкриває й профілактує злочини, затримує зловмисників і захищає законні права та інтереси громадян. Але ніколи в міліції не працювалось легко. Ні в радянські часи, а тепер і поготів. За Союзу була стабільність, в тому числі й матеріальна, не було такого розшарування в суспільстві на багатих і бідних. Ми не знали, що таке нестача патронів, бензину чи грошей на зарплату. Ми ні від кого не були залежні. На жаль, міліцію нині часто втягують в політичні та бізнесові «розборки», а такого допускати не можна. Погано, що так часто змінюються керівники в міліції, людям не дають можливості працювати й показати себе. Нехай би політики змінювались, а професіоналам на місцях дали працювати.
ПРО ВЧИТЕЛІВ ТА УЧНІВ
-- Кого ви вважаєте своїми вчителями в міліції та учнями?
-- Ну, про учнів -- нехай вони самі скажуть, а от вчитись мені було в кого. Найбільше керівного досвіду, безумовно, я набрався від генерала Володимира Михайловича Сірика. Приємно було працювали також з професіоналами своєї справи генералами Дмитром Дорчинцем та Геннадієм Москалем. Оперативній роботі вчився у Виноградові -- в М.Свереняка та В.Сержанова, у Хусті -- в Й.Фляшка, Л.Кирилова, Ю.Берегія, В.Матея. Дружні стосунки і досі підтримую з Петром Бронтерюком, Василем Колькою, Миколою Дідиком, Віктором Сержановим, Василем Мордованцем, Василем Ребреєм, Іваном Гецянином, Віктором Отовчицем, Золтаном Горватом, Михайлом Форкошем, Юрієм Марущинцем та багатьма іншими. З особливою приємністю згадую колишнього начальника штабу УВС Івана Рогача, який користувався заслуженим авторитетом серед колег через свій професіоналізм. Тішуся, коли мене впізнають люди на вулиці й вітаються, не забувають про мене.
Я радий, що нині з діючих керівників, які пам′ятають старі радянські часи, людей тої епохи, в УМВС залишилися начальник управління генерал Василь Варцаба та його заступник полковник Василь Буковчаник. З обома я дружу. Це професіонали, що пройшли всі щаблі міліцейської служби, знизу догори, й можуть вчити молодь на власному прикладі. Мені особливо приємно, що коли Василя Варцабу вдруге після Івано-Франківська призначили керівником закарпатської міліції, то одними з перших, до кого він зайшов привітатися в службовий кабінет, були ми з Дмитром Дорчинцем. Не чекав нас до себе, а сам зайшов в гості… Це свідчить про людяність генерала.
А от Василя Буковчаника я свого часу рекомендував на посаду начальника ДАІ області. Коли його попередник, Михайло Суддя, став обіймати іншу посаду, генерал Дорчинець дав доручення мені підібрати достойну заміну. Я зупинився спершу на кандидатурах начальника Рахівського райвідділу Івана Павлюка та Василя Ребрея, який тоді керував адміністративною службою в УМВС. Та вони обидва відмовилися, і тоді я запропонував цю посаду Василю Буковчанику. Нас свого часу разом призначали у Києві на керівників райвідділів (мене в Мукачево, його -- в Міжгір′я), і мені сподобалося, як він, незважаючи на молоді роки, чітко відповідав на поставлені в Міністерстві запитання. Але спершу й він не погодився іти в ДАІ, адже звик працювати в оперативних службах. Та тут вже я наполіг, мовляв: ви і статурою підходите, й розумом, і з людьми вмієте поводитись, і з керівництвом -- тож відмова не проходить! І час показав, що я не помилився з кандидатурою Буковчаника.
КЕРІВНИК МАЄ БРАТИ РОЗУМОМ, А НЕ КРИКОМ
-- Доводилось чути думку, що ви ніколи не підвищували голосу на підлеглих…
-- Кричати на підлеглих -- це прояв слабкості для керівника. Треба чітко ставити завдання й контролювати його виконання. Робота в міліції й без того пов′язана з постійними стресами й нервами, тож матюки й грюкання кулаком по столі нічого доброго не дають. Я на все життя запам′ятав один характерний момент. Зустрічаю якось в магазині в Ужгороді двох наших працівників: виходять з підсобки й бачу, що вже випили… Чи не зарано, хлопці? А вони відповідають, що мусили прийняти по сто грамів, бо начальник так на них накричав, що цілу ніч мусили працювати й без «допінга» нерви здають… Людині все треба пояснювати спокійно, а не псувати настрій, тоді вона матиме більше бажання працювати. А керівники, які дотримувалися жорсткого стилю керівництва, далеко потім не йшли, і люди їх уже й забули…
Я завжди ставився однаково до всіх своїх підлеглих, цінував їх за ділові якості, у мене не було любимчиків і таких, кому б я перешкоджав у службовій кар′єрі. Коли ми йшли на розкриття злочину, то я вислуховував версію кожного з оперативників, брав у них раціональне зерно.
-- Які перші розкриті злочини вам найбільше запам′яталися?
-- Коли я працював у Хусті, то в моєму рідному селі Бороняві сталося побутове вбивство. 16-річний син убив молотком тирана-батька, який знущався над матір’ю. Хлопчина придумав версію, що то робота якихось негідників. Так театрально все розіграв, ридав над тілом вбитого батька, заявляв: якби знав, хто ці негідники, сам би їх повбивав… А далі нам підказали, що треба до того сина краще придивитися. Він спершу не зізнавався, доказів прямих не було, але я з ним поспілкувався, і той врешті-решт зізнався. Кажу йому: сидіти в тюрмі ти все одно будеш, але тепер від тебе залежить, коли на волю вийдеш. Як будеш нормально поводитися, то скоріше тебе звідти відпустять. І от минули роки, підходить до мене в рідному селі молодий чоловік і питає, чи я його пам′ятаю? Далі каже, що він той хлопець, який вбив колись свого батька. Відсидів у тюрмі, але пам′ятав мої слова. За добру поведінку вийшов раніше. Дякує мені за добру науку… І я за нього теж радий.
У Мукачеві вбили працівника патрульно-постової служби. Аби розкрити цей злочин, ми обмінювались інформацією з колегами з КДБ. Розкрили ми цей злочин упродовж тижня, що підняло авторитет мукачівської міліції в очах громадян. Але перед тим я заїхав у сім′ю вбитого й запевнив їх, що ми обов′язково знайдемо убивць вашого сина.
-- Знаю, що робота в міліції негативно вплинула на ваше здоров′я…
-- Робота в міліції ненормована й пов′язана з постійними стресами. Робочий день керівника розпочинається із вивчення оперативних зведень, що сталося в районі чи області за добу. А там -- лише негативна інформація: кого вбили, згвалтували, пограбували і т.д. Весь цей негатив накладає відбиток на психіку. Я нервовий від цього не став, але деякі проблеми зі здоров′ям заробив, хоча й намагаюсь підтримувати себе у хорошій фізичній формі.
ПОРАДА ВЕТЕРАНА МОЛОДІ
-- І на завершення, хотілося б почути ваше напутнє слово молодим колегам.
-- Молоді нині теж нелегко служити в міліції. Ми у свій час виховувались на світлих образах: рівнялись на кращих міліціонерів, прикордонників, сталеварів, космонавтів, тобто виховувались на позитиві. А на яких образах виховується сучасне покоління молоді в міліції? На продажних «ментах» у кіно, на перевертнях у погонах?.. Сучасна молодь хоче мати все й одразу: звання, хорошу зарплату, квартиру, окремий кабінет, машину і т.д. Ми ж досягали все це за 25-30 років служби. Тож бажаю молодим колегам стабільності, аби вони знайшли себе в колективі, знали, що їм тут працювати довгі роки, а не тимчасово. Дорожіть тим, що було створено вашими попередниками, і привносіть все краще від себе. Але також знайте, що специфіка роботи в міліції така: вас можуть в будь-яку мить образити на вулиці, агресивно до вас поводитись. Ніколи не варто опускатись на рівень свого опонента. Ви повинні бути вищим за нього в моральному плані. Тоді громадяни довірятимуть міліції. І головне -- не зачепити інтереси невинної людини!
Розмову вів
Володимир ПАВЛЮХ
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Закарпатській області ...
Наступна новина: США просять Еквадор не ...
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить форсунки для полива?
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника