УкрЗахідІнформ :: Олександр Петровський – «Польсько-український конфлікт: події на Волині у липні-серпні 1943 року” (матеріали круглого столу на тему “Українсько-польська трагедія: примирення заради майбутнього”)

Події літа 1943 року на Волині не є приводом ні для урочистостей, ні для святкувань. Ці події в жодному разі не можна назвати позитивними, незалежно від того, з якого б боку на них дивитися. Смерть людини обов’язково є драмою та завдає болю та смутку рідним і друзям. Коли ж йдеться про загибель тисяч і тисяч людей, то це вже – трагедія. А в липні 1943 року на Волині загинули тисячі мирних людей як з одного, так і з іншого боку.

Те, що відбувалося на Волині у період липня–серпня 1943 року, є епізодом Другої світової війни, яка за своїми масштабами стала трагедією всього людства.

ми чуємо, читаємо та спостерігаємо, як деякі політичні сили у Польщі намагаються перекласти (несправедливо!) усю вину на українців. Мовляв, лише вони винні, а поляки – лише постраждала сторона. Це – не так.

Одразу маємо сказати, що згадані події, які відбувалися на Волині влітку 1943 року, стали результатом багатьох чинників, переважно політичного характеру. Коріння вибуху емоцій треба шукати у глибині історії, а також у подіях міжвоєнного періоду, початкового періоду Другої світової війни та у перші роки Німецько-Радянської війни. Зауважимо, що з боку польських сил боротьба точилася за українські землі, з боку українських – за державність у межах українських земель. Так, атаки на польські села з боку українців були, як були й атаки поляків проти українських сіл. Протистояння, що переросло у кривавий конфлікт, стало наслідком багатолітньої політики, яку проводили польські державні інституції, було викликано поведінкою польських націоналістів щодо українців, а також провокаціями радянської розвідки та німецької окупаційної влади. Останні намагалися, у своїх інтересах, роздмухувати польсько-українські суперечності.

Українські дослідники, які мають мужність говорити правду про ті події, незважаючи на тиск з боку радянської, російської, польської історіографії, роблять об’єктивні висновки на підставі наукового аналізу архівних документів, а також спогадів учасників та очевидців подій того часу. Ці висновки дають підстави для заперечення того, що акції проти кількох десятків польських сіл мали нібито на меті повне винищення поляків на Волині. Українські науковці заперечують тезу про координованість масштабної акції 11-12 липня 1943 р., оскільки це досі документально не підтверджено.

Зауважу, що ми маємо ситуацію, коли українців, які зазнали величезних втрат у роки Другої світової війни, які у рядах радянської армії проливали кров у боротьбі з німецьким нацизмом (на фронтах загинуло близько 5 млн. українців), які перебували в лавах усіх гілок Руху Опору і вели героїчну боротьбу проти так званого «нового порядку» в Європі, українців, які рятували (навіть ціною власного життя та життя своїх родин) від нацистів євреїв, раптом почали звинувачувати у злочинах, які творили німецькі нацисти та їхні союзники, звинувачувати у колабораціонізмі, представляти їх нелюдами, винними у Голокості, звинувачувати в етнічних чистках! Ми бачимо прагнення певних політичних сил, як у Польщі, так і в Росії, Німеччині представити українців винуватцями трагедії Другої світової війни, списати на них злочини нацистів, перекласти на них вину в організації масових акцій по знищенню мирного населення. Складається враження про координованість спроб кинути тінь на український народ, і ці спроби виходять від певних політичних сил, як за межами України, так і всередині держави. Це – відверті та жахливі спроби переписати історію на замовлення.

У даній ситуації непривабливою виглядає позиція інститутів нашої держави, органів влади, які байдуже спостерігають за такими спробами скомпрометувати українську державу, а подекуди ще й підіграють їм. Тож шнє наше зібрання є на часі, воно є важливим для поширення правди про події липня 1943 року, які не можна висмикувати з контексту всієї Другої світової війни та польсько-українського конфлікту, що розпочався задовго до цих подій. У цьому конфлікті тисячами гинули й мирні українці.

ми з полегшенням констатуємо, що більшість поляків, як і українців, знаходять порозуміння, що Польська та Українська держави шукають шляхи зближення як в економічній, так і політичній, культурній сферах. Тому гострі та важкі питання спільної історії мають вивчатися істориками, мають обговорюватися, але не для політичного поборювання та взаємних звинувачень, а для аналізу причин тих подій, якими не пишаються ні поляки, ні українці. Україна і Польща, українці та поляки мають знайти те, що їх єднає на шляху зміцнення миру і демократії в обох країнах та у всьому світі. Те, що мало місце в минулому, вже стало історією, тож обом народам – полякам і українцям – треба дивитися у майбутнє!

Олександр Петровський, кандидат історичних наук, доцент Тернопільського національного педагогічного університету ім.. В.Гнатюка, член Національної спілки краєзнавців України

Про це повідомили у прес-службі Тернопільської облради

Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ .

Попередня новина:

Наступна новина:

КОМЕНТАРІ

Сьогодні читають

Новини партнерів