Хрещення України-Руси – відправна точка розвитку православ'я в Східній Європі, заснування флоту – базис військового домінування в Чорноморському регіоні. Здавалося б, такі різнопланові поняття... Та не для теперішньої Російської імперії, для якої вони є основоположними в трактуванні свого утворення й теперішнього утвердження. За які вона буде завжди боротися. Це як гора Арарат для вірменів – національний символ на чужій, ворожій, турецький території.
ми, на жаль, не розуміємо всієї цінности та масштабности речей, до яких маємо безпосереднє відношення. Ми сприймаємо як зовсім звичайне та належне свою перенасичену подіями, постатями, героїзмом історію, тоді як инші, не маючи жодної спадщини, змушені вкладати в фундамент власної державности вигадки та міти, а часто – й спотворену та вкрадену чужу історію.
За іронією долі, саме українські знакові події стали засадничими в конструкції сучасної геополітичної доктрини Росії. Звідси і агресивна монополізація православ'я – підґрунтя подальшого просування "Русскава міра", в якому Московський патріархат – головний елемент, стержень російського, "високоморального" погляду на варіянти розвитку людської цивілізації, і монополізація мілітарної історії як переконливого оптимістичного аргументу для російського суспільства, враженого глибокими кризовими демографічними, соціяльними, економічними проблемами. Без цих складових російський геополітичний проєкт приречений на провал.
Усе просто: більшість парафіян Московського патріархату проживає в Україні, більшість грошових надходжень "гундяєвської" церкви звідси ж. Що ж до втрати впливу в Криму та на флоті, а згодом і в цілій Україні – це абсолютно неприпустимий удар по репутації та іміджу в непростій подальшій боротьбі Росії за виживання у планетарній війні за ресурси і територію. Україна за таким поглядом – лише вразлива больова точка для стагнуючої Російської імперії. Всі розуміють, що відразу після остаточного відторгнення України розпочнеться парад суверенітетів серед суб'єктів Російської Федерації, починаючи з ісламізованих.
Це добре розуміє і цар Путін. Тому готовий вкладати величезні ресурси для утримання України у своїй орбіті. Економічними, політичними, гуманітарними, релігійними важелями Росія через українські владні кабінети, законотворчість керує українським суспільством, населенням. Ми вже не дивуємося, що політиками, депутатами, урядовцями, навіть міністрами України виявляються колишні російські чиновники, офіцери, спецпризначенці. Чого чекати від них, окрім негативного впливу на Українську державу? Тепер спецслужбам не потрібно навіть витрачати кошти на підтримку агентурної мережі, підкуп інформаторів, в Україні ті отримують зарплату з державного бюджету.
Очевидно, що українська державна владна система втратила імунітет від ворожого іноземного втручання. Тільки цим можна пояснити те, що відбувається в нашій країні. Особливо це показово в системі громадської та національної безпеки, оборони. Те, що не вдалося Росії дипломатичними, військовими способами, спокійно проводиться через українську офіційну владу. Під приводом економії скорочуються та знищуються Збройні Сили України. Водночас, за величезні кошти вибудовується потужна система силових репресивних органів. Кількість правоохоронців у рази переважає військових. За таких умов стає зрозумілим, що влада остерігається не зовнішньої загрози, а винятково внутрішньої – народної. Так може поводитись тільки окупант на окупованій землі.
Сучасна українська військова стратегія "осліпла" та вже не бачить ні загроз територіяльній цілісності, ні національній безпеці. Планомірно, під приводом "реформувань", надуманої "контрактної армії", знищується кадрове забезпечення армії та флоту, ліквідовуються військові містечка, розпродуються земля та військове майно, закриваються військові інститути. Крок за кроком демонтується система національної безпеки України...
А цього ніби не помічають. Взяти хоча б Севастополь. 95 років тому там було піднято синьо-жовтий прапор Української Народної Республіки. Як усе змінилося... Вшанування 90-ї річниці тих подій не дозволили українському Президентові проросійські сили. Цьогорічний же День українського флоту в Севастополі виявився лише дрібним епізодом святкування 230-ї річниці Чорноморського флоту Росії. Імперські трикольори, святкові написи вкотре нав'язливо нагадували, чиє свято, а слова "Впєрьод, Росія!" на тлі українського флагмана мали вбивчий ефект. Міністр оборони України зараз Павло Лєбєдєв, саме з Севастополя...
Ми вже бачимо наслідки перенесення донецьких моделей управління та "досвіду" на всеукраїнський рівень. Чи не стане севастопольське зачищення національного флоту загальним сценарієм для українських Збройних Сил? Чи врятуються від "дерибану" понад дві сотні військових підприємств, сотні тисяч гектарів Міністерства оборони, військові містечка та інститути? Чи зможе національна безпека захистити державу, якщо не може навіть захистити себе? І якщо ми не впораємося з очевидними внутрішніми загрозами, то як зможемо реагувати на загрози ззовні?
Між тим, протистояння держав, поглядів та ідей триває. Без нас і замість нас. Коли ми вже перестанемо бути безпорадними глядачами?
Про це повідомили в прес-службі Тернопільської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У 30 населених пунктах ...
Наступна новина: Житомирщина: спекотна ...
Твердопаливний котел: що потрібно знати?
Преимущества телескопических павильонов для круглогодичных бассейнов
Переваги лазерного коригування зору
Преимущества визы О1 в США