“Ріс наш Ігор особливим,– пригадує мати Любов Дмитрівна. – Змалку був лідером, за ним завжди тягнулися не тільки однолітки, а й старші діти. Здається, що й подорослішав він не по віку».
Спорт, техніка, іноземні мови, філософія, література… Юнак захоплювався багатьма речами, прагнув якнайбільше пізнати у цьому житті. Відтак завжди був прикладом для старшої на п’ять років сестри Наталі, яка каже, що з такою людиною можна було йти на край світу: надійний, щирий, розсудливий, наполегливий…
Характер юнака найяскравіше проявився під час вибору професії. Ще зі шкільних років Ігор Киналь захоплювався іноземними мовами, тому рідних не здивував його вибір: випускник Тернопільської загальноосвітньої школи №3 вступив на факультет іноземних мов. Та провчився там не довго, бо зрозумів, що справжнє його покликання - служіння народові, рідній країні. Заради омріяної професії військовослужбовця юнак покинув педагогічний вуз і вступив до Харківської академії внутрішніх військ.
Після чотирьох років навчання молодий лейтенант став служити у військовій частині внутрішніх військ в Золочеві Львівської області, водночас закінчуючи магістратуру. І керівництво, і військовослужбовці полюбили талановитого офіцера, бо віддавався своїй роботі сповна.
Рідні ніколи не сумнівалися у правильності рішень, які приймав Ігор, тому спокійно сприйняли і підтримали його бажання продовжити військову службу в миротворчих місіях ООН в Косово. 14 грудня 2007 року разом з іншими добровольцями вирушив у Косово. Освіченому миротворцеві запропонували посаду командира оперативного взводу, але він відмовився і став заступником, виконуючи усю документальну роботу та заодно був перекладачем під час переговорів із загонами місії ООН з інших країн. Радів, що нарешті знайшов практичне застосування своїм знанням.
17 березня 2008-го доля родини Киналів назавжди змінилася. «Мені зателефонував батько, – пригадує сестра Наталя, – і стривожено крикнув: «По телевізору показують Косово, де наш Ігор. З ним щось сталося». Я не могла відвести очей від екрану».
Щойно надійшло повідомлення про заворушення в Митровиці, він пліч-о-пліч став зі своїми товаришами…
- Тривожний сигнал пролунав о другій ночі. Ми вирушили на місце захоплення. Першими спрацювали бійці ударно-штурмової групи – були затримані особи, котрі несанкціоновано захопили приміщення суду. Далі – завдання конвоювати затриманих. Ми стали робити так званий коридор для вивозу. І раптом – натовп озвірів, - згадує Ігорів товариш по службі Валерій Тихий. - У нас полетіло каміння, пляшки з палаючою сумішшю, факели. Пролунав вибух. Ігор впав…».
Пораненого офіцера винесли, але одразу медичної допомоги надати не змогли. Та й Ігор, пригадують очевидці, не просив допомоги, він більше хвилювався за інших поранених, намагався до кінця контролювати ситуацію, підтримував.
Коли ж нарешті тернополянина доправили до госпіталю, було зрозуміло – поранення смертельні. Частина вибухового пристрою розірвалася в його тілі і зарадити уже нічим не можна було.
17 березня 2009 року… До першої річниці пам’яті загиблого миротворця в церкві святого мученика Йосафата в обласному центрі відслужили поминальну панахиду. Тоді ж на фасаді Тернопільській загальноосвітньої школи №3 було встановлено меморіальну дошку загиблому миротворцю.
Смерть вирвала молодого, сповненого сил та прагнень Ігоря Киналя, із життя, та пам'ять про героя у наших серцях – вічна.
Сектор зв’язків з громадськістю
УМВС України в Тернопільській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Більше 30 тисяч ...
Наступна новина: На Черкащині нагороджено ...
Цікаві факти про iPhone 16
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"