На завжди в пам’яті лишилися спогади про той фатальний ранок 12-го березня 1991 року у вдови загиблого – Юлії Олександрівни Черкас:
«Вранці 12-го березня 1991 року мій чоловік, працюючи оперуповноваженим відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності і спекуляції (нині - відділ державної служби боротьби з економічною злочинністю), саме здавав чергування. Тоді вони відпрацьовували Решетилівський район і заступали в групу по три працівники з різних служб. Чоловік вже мав йти додому, як надійшло повідомлення про необхідність затримання правопорушника. Олександр вирішив залишитися та допомогти колегам. Він сів пасажиром в автомобіль ДАІ. Була ожеледиця та туман. В селі Копили Полтавського району при переслідування правопорушника їх авто зіткнулося з вантажівкою «КАМАЗ». Мій чоловік, не приходячи до тями, помер в кареті швидкої медичної допомоги на шляху до лікарні…»
Словами не можливо описати той душевний стан жінки, яка втратила чоловіка та лишилася з двома маленькими дітьми – трирічною Оленкою та семирічним Максимом. Доводилося виховувати та піднімати дітей самотужки, долаючи безліч життєвих незгод.
«Життя розставило все на свої місця, - говорить Юлія Черкас, - діти гарно закінчили школу, отримали вищу освіту, зараз донька працює вихователем в дитячому садочку в Решетилівці, а син одружився, має доньку та працює в місті Одеса в службі безпеки на підприємстві. Вони дуже схожі на батька не лише зовнішністю, але й мімікою, жестами, творчими вподобаннями, характером. Така схожість допомогла мені пережити велике горе. Вони – моя найбільша розрада та гордість!»
Олександра Черкаса з повагою згадують колеги. Його пам’ятають добрим, чуйним, розсудливим та розумним чоловіком. Він міг згуртувати колектив, знайти спільну мову з будь-якою людиною, організувати роботу так, що успіх справи був гарантованим.
«Не зважаючи на його юний вік, у свої 29 років він жив насиченим життям, був різнобічно розвиненим, цікавився технікою, любив малювати, сам змайстрував автомобіль марки «Багі», розробив проект нашого будинку та розпочав його будівництво, проте великим планам не судилося збутися», - говорить Юлія Олександрівна.
До свого 30-річчя Олександр Черкас не дожив дев’ятнадцять днів. В кадрах вже готувалися документи на присвоєння йому чергового офіцерського звання – капітан міліції. Він не встиг…, проте багато зумів зробити для своєї родини, для свого колективу, для міліції загалом. Він лишився для всіх близьких та колег вічно юним старшим лейтенантом міліції, який віддав життя на благо іншим. Вічна пам'ять героям української міліції!
ВЗГ УМВС України
в Полтавській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Івано-Франківській ...
Наступна новина: Ужгородець не повірив ...
Внесок Art Fine Nation в українське мистецтво
Преимущества тонизирующих препаратов для повышения сил и работоспособности
Переваги для організму тваринних жирів
Чому українські народні казки найкраще, що потрібно для дітей?
Как раскрыть секреты вашей красоты с помощью тайской косметики