- Ініційоване Президентом України реформування медичної галузі передбачає насамперед підвищення доступності медичних послуг для пацієнта, покращення їх якості – щоб ними були задоволені в першу чергу ті, кому вони надаються, - говорить головний лікар Новоград-Волинського міськрайонного ТМО Василь Миколайович Борис. – Реформувати галузь у нашому регіоні ми почали ще з 2008 року, поступово вводячи елементи реформування у повсякденну роботу. Це була важка й кропітка – але вкрай важлива – робота. Ми виступали на сесіях і міської, й районної рад, переконували, доводили на практиці переваги їх втілення. Й нам це, вважаю, вдалось - ми зустріли розуміння міської та районної влади необхідності цих кроків. Тож, коли постало питання власне про реформування та організацію центрів первинної медико-санітарної допомоги для міських та сільських жителів (а у нас зараз діє два центри ПМСД), позитивне рішення депутатами обох рад приймалось одноголосно.
- Створення комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» міста Новограда-Волинського, - приєднався до розмови його головний лікар Іван Дмитрович Мартищук, - відбулось досить безболісно. Адже ще до організації Центру в складі міськрайТМО були створені три самостійних амбулаторії. Нині, до речі, виходячи з мети реформування наблизити медичні послуги до пацієнта, у нас на часі стоїть питання відкриття нових амбулаторій - будівництво однієї у військовому містечку та відкриття іншої в приватному секторі в мікрорайоні Новограда-Волинського Смолка (наразі ведуться перемовини з орендодавцем). А в подальших планах – відкриття амбулаторій у районах м’ясокомбінату та залізничного вокзалу.
- У зв’язку з такими реорганізаціями – чи не відчуваєте кадрового дефіциту?
- У нас місто таке, де люди бажають працювати – навіть незважаючи на ті мізерні заробітки, які є в медичній галузі, люди приходять до нас і просяться на роботу, - відповідає Іван Дмитрович. – Не відбулось у нас і скорочень – більше того, ми прийняли на роботу до новоствореного Центру кілька працівників молодшого й середнього медперсоналу та двох лікарів після закінчення інтернатури (акушера-гінеколога та сімейного лікаря).
Безболісно відбулось і розмежування матеріально-технічної бази – є де працювати і є з чим працювати. Звісно, хотілось би, щоб було краще оснащення – амбулаторії потребують нових електрокардіографів (бо ті, які маємо, технічно застаріли), отоскопів, офтальмоскопів. Але, знаєте, навіть коли господар будує новий будинок, то й він не все одночасно робить – поступово, я в цьому переконаний, ми будемо мати сучасну апаратуру.
- А як розділили потоки пацієнтів із міста й району? Адже всі вони приходять до однієї поліклініки.
- Власне, як театр починається з гардероба, так і лікувальний заклад починається з реєстратури - розподіл пацієнтів відбувається ще на рівні реєстратури, - розповідає В.М.Борис. - Напевно, ми всі знаємо приклади зарубіжного досвіду – це не робиться за два-три роки, тому ми давно вже вели велику роз’яснювальну роботу серед населення (неодноразово висвітлювали через засоби масової інформації - газети, телебачення) про те, що пацієнти повинні перш за все звернутись до лікаря загальної практики – сімейної медицини, котрий сформує медичний маршрут кожної окремої людини. Звісно, не можу констатувати, що це нам уже повністю вдалось – ми й далі продовжуємо активно працювати за цим напрямком. Тільки тоді, коли пацієнти зрозуміють, що для отримання медичної допомоги вони повинні насамперед відвідати сімейного лікаря, а той уже скерує їх до вузькопрофільних спеціалістів, ми будемо бачити результат наших реформаторських дій.
- Поки ж, - продовжує І.Д.Мартищук, - ми досягли мети - не будемо перебільшувати – відсотків на 30. Попереду роботи ще багато! Адже що закладено в поняття «сімейний лікар»? Він повинен спостерігати пацієнта від народження й до завершення життя. У нас же поки цього немає - ми залишили на первинному рівні лікарів-педіатрів та акушерів-гінекологів (їх функції в майбутньому повинен виконувати саме сімейний лікар, а вузькопрофільні спеціалісти можуть бути консультантами).
- Ми не пішли шляхом скорочень, - додає В.М.Борис, - не переклали надання первинної медичної допомоги в повному обсязі на плечі сімейного лікаря, тому що він іще не настільки до цього готовий. Тож лікарі працюють у комплексі. З часом, звісно, й лікарі загальної практики вже будуть виходити зі стін вищих медичних навчальних закладів справді високого фахового рівня, а до того часу вузькопрофільні фахівці допомагатимуть лікарям загальної практики стати дійсно лікарями загальної практики – сімейної медицини.
- Скажіть, а чи змінилось ставлення самих медпрацівників до роботи в процесі реформування?
- Безперечно – й це прослідковується досить прозоро – вони набагато відповідальніше виконують свої обов’язки, - відзначив І.Д.Мартищук. - Наприклад, лікарі вторинної ланки відслідковують помилки, які були допущені фахівцями первинного рівня, ті ж також висувають претензії до лікарів вторинного рівня – наприклад, направляють хворого на консультацію чи стаціонарне лікування і хочуть отримати відповідний результат: чи правильно він пролікований, чи написаний епікриз, чи є зворотній зв\'язок первинного та вторинного рівнів. Це дуже важливо, тому що спонукає медпрацівників до самовдосконалення, навчання, більшої відповідальності.
- Тепер навіть медична рада у нас відбувається у зовсім іншому форматі, тому що кожен наразі відповідає за свою ділянку роботи. Це, до речі, також багато значить у реформі - конкуренція спонукає до боротьби за свій імідж. А це – важливо, - додає В.М.Борис. – Я Вам скажу так, що нам поталанило – у нас є місто-побратим Ломжа у Польщі, куди ми щороку їздимо на стажування (з 1999 року більше 90 наших лікарів пройшли стажування в лікувальних закладах цього міста). Й, за нашими спостереженнями, нинішня ситуація в галузі медицини нашої країни аналогічна до процесів реформування, які відбувались там у 1998 році. Я знайомий з тодішньою системою охорони здоров’я Польщі і знаю її шню – це велика різниця. Тобто результат справи – кропіткої, довготривалої, але вкрай важливої – є. І він – позитивний. Якщо ми не відступатимемо від концепції реформування в нашій країні – теж досягнемо бажаного. Звісно, нам би грошей - для придбання найновітнішого обладнання, достойної зарплати медпрацівникам. Адже тільки на початок реформи Міжнародний валютний фонд виділив Польщі 40 мільярдів злотих - і це не на оснащення, наприклад, а на навчання, підготовку фахівців, населення, роботу з засобами масової інформації. П’ять років - із 1998 по 2003 рік - перш, ніж приступити до самого реформування, здійснювалось потужне інформаційне навантаження на населення: людям пояснювали мету реформи, шляхи та методи її реалізації, очікувані результати, лікарів, керівників медичних закладів направляли на навчання тощо. Й лише потому там приступили власне до реформи (її прообразом, до речі, були лікарняні каси - лікарів змушували лікувати за протоколами).
В Польщі, як і у нас, також було запроваджено сімейну медицину, але система сімейної медицини там суттєво відрізняється - сімейним лікарям дали гроші і вони були фондоутримувачами. Проте, незважаючи на таку, здавалося б, позитивну відмінність, це породило великі проблеми. Так, сімейні лікарі почали все самі діагностувати й лікувати – а відомо ж бо: коли десь додається, в іншому віднімається - вузькопрофільних фахівців (неврологів, кардіологів, хірургів) почали скорочувати, мовляв, потреби в їх великій кількості немає, адже багато функцій «взяли на себе» лікарі первинної ланки. В результаті на початку 2000-х років у Польщі була проблема, бо лікарі масово виїжджали до США, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії. Крім того, лікарі вторинної ланки почали висувати судові позови проти сімейного лікаря – чому допустив інфаркт, інсульт, гангрену тощо (тобто спеціалістам первинної ланки явно не вистачало фахових знань вузькопрофільного лікаря). Й лише через п’ять років встановився паритет: сімейні лікарі зрозуміли, що вони можуть, а лікарі вторинного рівня – що повинні робити.
До речі, зауважу, що ми вже навіть на нинішній стадії глобально визначились, скільки відсотків яких функцій повинна здійснювати первинна й вторинна ланки - що повинен робити сімейний лікар, а що – вузькопрофільний спеціаліст. Не так усе й у нас гладко, але ми отут разом збираємось, розглядаємо проблему й працюємо над її вирішенням. І обладнання нам ще багато потрібно нового, й зарплати більші. В тій же Польщі, зрештою, прийшли до того, що заробітна плата лікаря ідентична зарплаті німецького лікаря, оснащена ж польська медицина зараз настільки, що нам просто й не снилось - ми щоразу це бачимо й у мене така «біла» заздрість, коли я їду туди й спілкуюсь із колегами. А у нас цього немає. Й це проблема – проблема реформи.
Загалом же Житомирщина має великий потенціал зі втілення реформи, адже у нас значно раніше, ніж в інших областях України, розпочалась підготовка сімейних лікарів (ми їздили свого часу, наприклад, до Вінницької області, яка вже працювала за реформою - ми їх більше чому вчили, аніж вони могли з нами поділитись). Реформування медицини – справа довготривала. І я своїм колегам завжди пояснюю, що ми лише на першому етапі – очікувати на результати ще досить зарано. Але попри всі негаразди в суспільстві – фінансові, економічні - лише коли ми подолаємо власну закостенілість у поглядах на сучасне надання медичної допомоги, тоді ми побачимо справжній результат реформи - позитивний результат.
Про це повідомили у Житомирській ОДА
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопіллі сергій ...
Наступна новина: Міліціонери затримали ...
Преимущества быстрых займов на карту онлайн
Український бренд дизайнерського одягу CAT ORANGE
Talvi Ukraine объявляет грандиозные скидки на Black Friday
Коли потрібна термінова консультація педіатра?
Услуга "Семейный водитель": Ваше спокойствие и безопасность ваших детей