- Ініційоване Президентом України реформування медичної галузі передбачає насамперед підвищення доступності медичних послуг для пацієнта, покращення їх якості – щоб ними були задоволені в першу чергу ті, кому вони надаються, - говорить головний лікар Новоград-Волинського міськрайонного ТМО Василь Миколайович Борис. – Реформувати галузь у нашому регіоні ми почали ще з 2008 року, поступово вводячи елементи реформування у повсякденну роботу. Це була важка й кропітка – але вкрай важлива – робота. Ми виступали на сесіях і міської, й районної рад, переконували, доводили на практиці переваги їх втілення. Й нам це, вважаю, вдалось - ми зустріли розуміння міської та районної влади необхідності цих кроків. Тож, коли постало питання власне про реформування та організацію центрів первинної медико-санітарної допомоги для міських та сільських жителів (а у нас зараз діє два центри ПМСД), позитивне рішення депутатами обох рад приймалось одноголосно.
- Створення комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги» міста Новограда-Волинського, - приєднався до розмови його головний лікар Іван Дмитрович Мартищук, - відбулось досить безболісно. Адже ще до організації Центру в складі міськрайТМО були створені три самостійних амбулаторії. Нині, до речі, виходячи з мети реформування наблизити медичні послуги до пацієнта, у нас на часі стоїть питання відкриття нових амбулаторій - будівництво однієї у військовому містечку та відкриття іншої в приватному секторі в мікрорайоні Новограда-Волинського Смолка (наразі ведуться перемовини з орендодавцем). А в подальших планах – відкриття амбулаторій у районах м’ясокомбінату та залізничного вокзалу.
- У зв’язку з такими реорганізаціями – чи не відчуваєте кадрового дефіциту?
- У нас місто таке, де люди бажають працювати – навіть незважаючи на ті мізерні заробітки, які є в медичній галузі, люди приходять до нас і просяться на роботу, - відповідає Іван Дмитрович. – Не відбулось у нас і скорочень – більше того, ми прийняли на роботу до новоствореного Центру кілька працівників молодшого й середнього медперсоналу та двох лікарів після закінчення інтернатури (акушера-гінеколога та сімейного лікаря).
Безболісно відбулось і розмежування матеріально-технічної бази – є де працювати і є з чим працювати. Звісно, хотілось би, щоб було краще оснащення – амбулаторії потребують нових електрокардіографів (бо ті, які маємо, технічно застаріли), отоскопів, офтальмоскопів. Але, знаєте, навіть коли господар будує новий будинок, то й він не все одночасно робить – поступово, я в цьому переконаний, ми будемо мати сучасну апаратуру.
- А як розділили потоки пацієнтів із міста й району? Адже всі вони приходять до однієї поліклініки.
- Власне, як театр починається з гардероба, так і лікувальний заклад починається з реєстратури - розподіл пацієнтів відбувається ще на рівні реєстратури, - розповідає В.М.Борис. - Напевно, ми всі знаємо приклади зарубіжного досвіду – це не робиться за два-три роки, тому ми давно вже вели велику роз’яснювальну роботу серед населення (неодноразово висвітлювали через засоби масової інформації - газети, телебачення) про те, що пацієнти повинні перш за все звернутись до лікаря загальної практики – сімейної медицини, котрий сформує медичний маршрут кожної окремої людини. Звісно, не можу констатувати, що це нам уже повністю вдалось – ми й далі продовжуємо активно працювати за цим напрямком. Тільки тоді, коли пацієнти зрозуміють, що для отримання медичної допомоги вони повинні насамперед відвідати сімейного лікаря, а той уже скерує їх до вузькопрофільних спеціалістів, ми будемо бачити результат наших реформаторських дій.
- Поки ж, - продовжує І.Д.Мартищук, - ми досягли мети - не будемо перебільшувати – відсотків на 30. Попереду роботи ще багато! Адже що закладено в поняття «сімейний лікар»? Він повинен спостерігати пацієнта від народження й до завершення життя. У нас же поки цього немає - ми залишили на первинному рівні лікарів-педіатрів та акушерів-гінекологів (їх функції в майбутньому повинен виконувати саме сімейний лікар, а вузькопрофільні спеціалісти можуть бути консультантами).
- Ми не пішли шляхом скорочень, - додає В.М.Борис, - не переклали надання первинної медичної допомоги в повному обсязі на плечі сімейного лікаря, тому що він іще не настільки до цього готовий. Тож лікарі працюють у комплексі. З часом, звісно, й лікарі загальної практики вже будуть виходити зі стін вищих медичних навчальних закладів справді високого фахового рівня, а до того часу вузькопрофільні фахівці допомагатимуть лікарям загальної практики стати дійсно лікарями загальної практики – сімейної медицини.
- Скажіть, а чи змінилось ставлення самих медпрацівників до роботи в процесі реформування?
- Безперечно – й це прослідковується досить прозоро – вони набагато відповідальніше виконують свої обов’язки, - відзначив І.Д.Мартищук. - Наприклад, лікарі вторинної ланки відслідковують помилки, які були допущені фахівцями первинного рівня, ті ж також висувають претензії до лікарів вторинного рівня – наприклад, направляють хворого на консультацію чи стаціонарне лікування і хочуть отримати відповідний результат: чи правильно він пролікований, чи написаний епікриз, чи є зворотній зв\'язок первинного та вторинного рівнів. Це дуже важливо, тому що спонукає медпрацівників до самовдосконалення, навчання, більшої відповідальності.
- Тепер навіть медична рада у нас відбувається у зовсім іншому форматі, тому що кожен наразі відповідає за свою ділянку роботи. Це, до речі, також багато значить у реформі - конкуренція спонукає до боротьби за свій імідж. А це – важливо, - додає В.М.Борис. – Я Вам скажу так, що нам поталанило – у нас є місто-побратим Ломжа у Польщі, куди ми щороку їздимо на стажування (з 1999 року більше 90 наших лікарів пройшли стажування в лікувальних закладах цього міста). Й, за нашими спостереженнями, нинішня ситуація в галузі медицини нашої країни аналогічна до процесів реформування, які відбувались там у 1998 році. Я знайомий з тодішньою системою охорони здоров’я Польщі і знаю її шню – це велика різниця. Тобто результат справи – кропіткої, довготривалої, але вкрай важливої – є. І він – позитивний. Якщо ми не відступатимемо від концепції реформування в нашій країні – теж досягнемо бажаного. Звісно, нам би грошей - для придбання найновітнішого обладнання, достойної зарплати медпрацівникам. Адже тільки на початок реформи Міжнародний валютний фонд виділив Польщі 40 мільярдів злотих - і це не на оснащення, наприклад, а на навчання, підготовку фахівців, населення, роботу з засобами масової інформації. П’ять років - із 1998 по 2003 рік - перш, ніж приступити до самого реформування, здійснювалось потужне інформаційне навантаження на населення: людям пояснювали мету реформи, шляхи та методи її реалізації, очікувані результати, лікарів, керівників медичних закладів направляли на навчання тощо. Й лише потому там приступили власне до реформи (її прообразом, до речі, були лікарняні каси - лікарів змушували лікувати за протоколами).
В Польщі, як і у нас, також було запроваджено сімейну медицину, але система сімейної медицини там суттєво відрізняється - сімейним лікарям дали гроші і вони були фондоутримувачами. Проте, незважаючи на таку, здавалося б, позитивну відмінність, це породило великі проблеми. Так, сімейні лікарі почали все самі діагностувати й лікувати – а відомо ж бо: коли десь додається, в іншому віднімається - вузькопрофільних фахівців (неврологів, кардіологів, хірургів) почали скорочувати, мовляв, потреби в їх великій кількості немає, адже багато функцій «взяли на себе» лікарі первинної ланки. В результаті на початку 2000-х років у Польщі була проблема, бо лікарі масово виїжджали до США, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії. Крім того, лікарі вторинної ланки почали висувати судові позови проти сімейного лікаря – чому допустив інфаркт, інсульт, гангрену тощо (тобто спеціалістам первинної ланки явно не вистачало фахових знань вузькопрофільного лікаря). Й лише через п’ять років встановився паритет: сімейні лікарі зрозуміли, що вони можуть, а лікарі вторинного рівня – що повинні робити.
До речі, зауважу, що ми вже навіть на нинішній стадії глобально визначились, скільки відсотків яких функцій повинна здійснювати первинна й вторинна ланки - що повинен робити сімейний лікар, а що – вузькопрофільний спеціаліст. Не так усе й у нас гладко, але ми отут разом збираємось, розглядаємо проблему й працюємо над її вирішенням. І обладнання нам ще багато потрібно нового, й зарплати більші. В тій же Польщі, зрештою, прийшли до того, що заробітна плата лікаря ідентична зарплаті німецького лікаря, оснащена ж польська медицина зараз настільки, що нам просто й не снилось - ми щоразу це бачимо й у мене така «біла» заздрість, коли я їду туди й спілкуюсь із колегами. А у нас цього немає. Й це проблема – проблема реформи.
Загалом же Житомирщина має великий потенціал зі втілення реформи, адже у нас значно раніше, ніж в інших областях України, розпочалась підготовка сімейних лікарів (ми їздили свого часу, наприклад, до Вінницької області, яка вже працювала за реформою - ми їх більше чому вчили, аніж вони могли з нами поділитись). Реформування медицини – справа довготривала. І я своїм колегам завжди пояснюю, що ми лише на першому етапі – очікувати на результати ще досить зарано. Але попри всі негаразди в суспільстві – фінансові, економічні - лише коли ми подолаємо власну закостенілість у поглядах на сучасне надання медичної допомоги, тоді ми побачимо справжній результат реформи - позитивний результат.
Про це повідомили у Житомирській ОДА
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Тернопіллі сергій ...
Наступна новина: Міліціонери затримали ...
Чому вуличні стовпчики та ліхтарні стовпи потрібно обирати надзвичайно уважно?
Критерії вибору автоматичних вимикачів Промфактор
Преимущества вентиляции в частном доме
Wellness value and effect of massage procedures