В Закарпатській області міліцейська династія Шніцерів

В Закарпатській області міліцейська династія Шніцерів

05.10.13 09:05 0 1840
Майже півстоліття на двох віддали міліції два ужгородці: 75-річний Іван Васильович Шніцер і його 40-річний син Олексій. Обидва присвятили своє життя карному розшуку, у різні періоди очолювали один і той же відділ обласного управління розшуку, а син дослужився і до начальника управління. Обидва вийшли на заслужений відпочинок у званні підполковника міліції.

ПЕДАГОГ У МІЛІЦЕЙСЬКІЙ ФОРМІ

Коли кажуть про міліцейські династії, то це саме про Шніцерів. 75-річний батько, Іван Васильович, прослуживши в міліції з 1969-го по 1996 роки, пишається, що старший син Олексій пішов його стопами й надіється, що міліцейську династію Шніцерів продовжить один із онуків…

Ветеран ОВС Іван Шніцер віддав міліції загалом 29 років свого життя. Хоча спершу й не планував працювати в органах внутрішніх справ. Після закінчення філологічного факультету Ужгородського університету він поїхав працювати за направленням на Донецьк, пропрацювавши три роки вчителем у Макіївці. Повернувшись додому, про міліцію й не думав. Але у Воловці в райкомі партії тоді була рознарядка набирати кадри в міліцію, запропонували й молодому педагогу. Був то 1969 рік.

Службу в ОВС Іван Шніцер розпочав у відділі політико-виховної роботи, який щойно створився в міліції. Першим його начальником був Юлій Кондор. Іван Шніцер пропрацював там п′ять років, закінчивши за цей час заочно Київську школу міліції. Після «політвідділу» перейшов у карний розшук, і з того часу місця служби вже не міняв, пропрацювавши в розшуку з 76-го по 96-й роки, аж до виходу на заслужений відпочинок. За цей час пройшов шлях від рядового «опера» до начальника відділу агентурної роботи обласного управління карного розшуку.

Іван Васильович зізнається, що не рекомендував старшому синові Олексію йти працювати в міліцію, але той сам прийшов до такої думки. Більше того, з плином часу Олексій Шніцер очолив той самий відділ агентурної роботи УКР, яким свого часу керував його батько…

На запитання про найбільш пам′ятні злочини, Іван Васильович пригадав жорстоке вбивство на початку 80-х сім′ї в селі Бобовище на Мукачівщині. Вбивці-наркомани приїхали на злочин на найнятих «Жигулях» аж із Краснодарського краю, а навів їх уродженець Бобовища. Своїми жертвами негідники обрали місцеве подружжя, яке мало великий черешневий сад, продавало ягоди і в якого, сподівалися, є значна сума грошей. Убивши чоловіка й дружину, вбивці заволоділи грошовими коштами й зуміли втекти з Закарпаття до себе додому. Через помилки в розслідуванні злочинців не змогли відразу вирахувати, а затримали їх аж через рік у Краснодарському краї Росії.

У той час спецпідрозділу «Беркут» ще не створили, тож оперативники карного розшуку самі ходили затримувати злочинців, ризикуючи життям і здоров′ям. Загалом, порівнюючи міліцію радянську й нинішню, мій співрозмовник каже, що в ті часи працювалося легше. Тоді стільки роботи, як тепер, розшуківці не мали, злочинність була набагато менша. Водночас оплата праці була краща. В міліції тоді платили посадовий оклад, за звання і за вислугу років. І все. Нині ж працівник більше залежить від свого керівництва: яку дадуть премію, які доплати тощо. І нерідко трапляється, що той, хто «паше», отримує менше за лінтюха, котрий робити не хоче, але вміє догодити начальству…

Із недоліків роботи міліції радянських часів Іван Шніцер називає тотальний контроль партії. Його як начальника відділу нерідко викликали «на килим» партійні боси. «Вони думали, що все знають, виходить на трибуну хтось із адмінвідділу обкому партії й починає нас повчати, як треба працювати. А суперечити їм не можна було, бо ми ж практично всі були членами КПРС, - пригадує ті часи ветеран. Зате давали керівникам міліції працювати. Коли Іван Шніцер прийшов у 69-му в УВС, то в нього були чотири начальники управління: Лялько, Лучок, Сірик і Дорчинець, а з 90-го до 2000-го, каже, їх помінялося більше десятка… Він також прихильник того, аби міліцію очолював місцевий керівник, бо чужий не знає специфіки краю, людей і т.д.

А стосовно роботи правоохоронної системи, то вона, переконаний ветеран, буде ефективною тоді, коли буде поборена корупційна складова під час прийому на навчання в міліцейські вузи і на роботу. Коли в міліції працюватимуть за покликанням справжні професіонали, а не бездарі, котрі робити не хочуть, зате «порішали питання»… Ну і, звісно, коли в міліціонера буде достойна зарплата, тоді й бажання працювати буде.

СПРАВУ БАТЬКА ПРОДОВЖИВ СИН

- Я з дитинства мріяв служити в міліції, ще в дитсадку всім гордо розповідав, що мій батько-міліціонер, - зізнається 40-річний підполковник міліції запасу Олексій Шніцер. – Дуже мені міліцейська форма подобалася…

Після закінчення історичного факультету Ужгородського університету, в січні 1996 року прийшов Олексій Шніцер на роботу в Ужгородський міськвідділ міліції. Послухався батька, який порадив іти працювати не відразу в управління, а в низовий підрозділ, як мовиться, на землю, аби зрозуміти суть служби. Розпочинав оперуповноваженим відділу кримінальної міліції у справах дітей Ужгородського МВ УМВС, дослужився до старшого опера, а потім, вкінці 1998 року, перевівся в УМВС, теж у відділ у справах неповнолітніх.

У 2001 році Олексій Шніцер перевівся в управління карного розшуку, звідки через десять років і вийшов на пенсію, маючи загалом понад 26 років вислуги, з них 17- «чистої». А розпочинав він старшим оперуповноваженим оперативно-пошукового відділу, далі очолив цей відділ. З 2004 по 2010 роки керував відділом агентурної роботи УКР. У 2010 році Олексій Шніцер був призначений на посаду начальника управління карного розшуку, пізніше був першим заступником начальника УКР. У серпні 2011 року підполковник Шніцер звільнився на пенсію, віддавши карному розшуку десять років свого життя. Однак, на відміну від батька-ветерана, Олексій Іванович пішов на заслужений відпочинок явно передчасно – ще молодою людиною, сформованим професіоналом із великим багажем знань. Воно б ще працювати років із десять, злочини розкривати і молодь виховувати, проте держава своїми змінами в пенсійному законодавстві для військовослужбовців мимоволі вимела з міліції її професійне ядро. Разом із Шніцером у 2011-му пішло на пенсію ледь не все керівництво обласного карного розшуку…

Своїми учителями в карному розшуку Олексій Шніцер вважає Івана Вовканця, Михайла Хмару, Олега Мартовецького та інших професіоналів міліцейської справи. Та й до батька, зізнається, не раз звертався за порадою, як діяти в тій чи іншій ситуації.

Із злочинів, які найбільше запам′яталися, мій співрозмовник пригадав затримання міжнародної бандитської групи, яка здійснила розбійний напад на магазин мобільних телефонів неподалік автовокзалу в Ужгороді. Побивши двох працівників крамниці, здоровані забрали велику партію дорогих «мобілок», але за гарячими слідами їх вирахували (до речі, завдяки тим же мобільним телефонам) й затримали працівники карного розшуку. Як опісля з′ясувалося, ця група скоїла ще один розбій у Чернівецькій області.

На запитання, чи буде продовжуватися міліцейська династія Шніцерів, Олексій Іванович каже, що його старший син В′ячеслав, студент-третьокурсник Львівської політехніки, наразі не думає про правоохоронні органи, зате молодший, 6-класник Сергій, має таке бажання, особливо подобаються йому силові підрозділи міліції на кшталт «Беркута». Тож є надія, що Шніцери ще послужать українському народу…

Володимир ПАВЛЮХ,

СЗГ УМВС України в Закарпатській області
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)

КОМЕНТАРІ