Справедливість і відданість своїй роботі принесли капітану міліції Анатолію Антощаку й особисте щастя: перебуваючи у лікарні після нанесених зловмисниками тілесних ушкоджень, молодий слідчий знайшов своє кохання, побравшись із медсестрою, яка тоді за ним доглядала.
- Анатолію Романовичу, що для Вас стало поштовхом для обрання професії охоронця правопорядку?
Мій далекий родич - працівник міліції. Я завжди любувався тим, як він допомагає людям і наскільки вони вдячні за його роботу. Так само хотів і я: працювати над тим, щоби у нашій країні люди з гордістю могли розповідати одне одному, що наша міліція допомагає у біді, не залишаючи нікого один-на-один з проблемою.
Але, попри роботу мого родича у правоохоронних органах, основний поштовх для обрання цієї професії зробила моя мама. Вона переконана у тому, що я буду відданий своїй професії, допомагатиму людям. І, думаю, я не підведу її у цих сподіваннях і надалі!
- А де Ви навчалися?
Спершу я поступив на навчання у Харківську національну академію внутрішніх справ на факультет «Економічної безпеки». Після закінчення у 2008 році навчання у харківському виші, я розпочав навчання на магістратурі у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Далі мене скерували на роботу слідчим слідчого відділення Личаківського районного відділу Львівського міського управління міліції, де працюю і до .
- Що на початку було найважчим на цій роботі?
Тоді мені здавалося, що робота тут є дуже важка. Але мої старші колеги-наставники завжди мене вчили, що, мовляв, я ще молодий, мушу перетерпіти і, що головне, навчитися якісно працювати. І я цю пораду взяв на озброєння.
- Хто найбільше Вам передав свій досвід на цій роботі?
Найчастіше і найбільше порад я отримував від тодішнього начальника слідства Огоновського Олега Зіновійовича, а також від підполковника міліції Федаша Ігоря Любомировича. З цими людьми я систематично радився, вдосконалював свій фаховий рівень.
- Зрозуміло, щоби вийти на рівень висококваліфікованого працівника, Вам довелося багато працювати. Але що ж найбільше сподобалося на так званій слідчій ниві?
Мені ця робота дуже подобається. Подобається розслідувати справи (провадження), знаходити осіб, які вчинили злочини, боротися з їхньою брехнею і доводити їхню винуватість. А злочинці доволі часто, намагаючись уникнути відповідальності перед Законом, говорять неправду. Відтак, одним із завдань слідчого є здобуття доказів, які би беззаперечно вказували на провину конкретної особи у вчиненні нею кримінального правопорушення.
- З чим була пов’язана Ваша перша успішна справа? Які з них вдалося довести до суду?
Наприкінці 2008 року був випадок хуліганства: місцевий житель наніс тілесні ушкодження працівнику автосервісу, після чого намагався перекинути провину на останнього, мовляв, це працівник фірми побив його, а не навпаки. Однак, у результаті зібраних доказів і передання матеріалів справи до суду, фігурант обвинувачення таки визнав свою провину і поніс відповідне покарання.
Звісно, тоді було дуже важко, бо великого досвіду роботи ще не мав, але мені таки вдалося довести цю справу до логічного завершення і притягнути справді винну особу до відповідальності.
- Знаю, що у Вас був випадок, коли Ви стали на захист чоловіка, на якого напали аж п’ятеро осіб. І такий вчинок, вважаю, має слугувати прикладом для інших!
Так, про цей випадок тоді говорили чи не всі. Я справді не міг пройти повз людини, яку намагалися побити п’ятеро молодиків. Того вечора, пам’ятаю, я перебував поза службою, у цивільному одязі. Побачивши ситуацію, коли до чоловіка з жінкою чіпляються невідомі, виражаючись щодо них нецензурною лайкою, я не пройшов осторонь і втрутився у ситуацію. Спершу я з’ясував у чоловіка, що трапилося, а потім представився хуліганам, повідомивши їм, що я працівник органів внутрішніх справ. Однак на це вони ніяк не відреагували і продовжували вчиняти хуліганські дії – тепер вже і щодо мене. Але бійкою на цей час суперечка не закінчилась - усі розійшлися.
За декілька метрів від місця сутички я знову побачив чоловіка, до якого чіплялися невідомі. Він просив допомогти йому, оскільки молодики переслідували його і надалі. На цей раз правопорушники розпочали бійку: по черзі вони почали мені наносити удари в різні частини тіла. Мій товариш, який вже відійшов дещо далі, поки я з’ясовував ситуацію з потерпілим, підбіг до мене, щоби надати допомогу.
Однак нападники втекли. Ми, не гаючи ані секунди, побігли за ними і вже скоро за допомогою працівників патрульної служби, які були недалеко, затримали трьох із п’яти втікачів.
Після отриманих травм, я змушений був пройти курс лікування. І, здавалося би, від біди знайшов щастя. У лікарні я познайомився з медсестрою, з якою розпочав зустрічатися, а згодом у нас було весілля. Зараз ми в очікування первістка.
- Так, ця ситуація й справді стала для Вас доленосною. Впевнений, що кожна з Ваших справ матиме позитивне завершення!
Принаймні я стараюся докладати для цього всі свої зусилля.
- Які Ваші життєві принципи, кредо, яким Ви керуєтеся?
Я вже про це частково говорив. Моє життєве кредо – завжди бути справедливим і залишатися людиною! Хочу, щоби люди, бачачи самовіддану роботу міліціонерів, змінювали свою думку про них на краще. Щоби громадськість довіряла працівникам органів внутрішніх справ і вірила, що вони справді допоможуть! А, оскільки ми йдемо до Європи, то повинні своїми діями переконати людей, що нам таки можна вірити!
- Дякую за розмову!
Розмовляв Юрій Скобало,
«Міліцейський кур’єр»
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Москві поліція затримала ...
Наступна новина: Кременчуцькі правоохоронці ...
Преимущества быстрых займов на карту онлайн
Український бренд дизайнерського одягу CAT ORANGE
Talvi Ukraine объявляет грандиозные скидки на Black Friday
Коли потрібна термінова консультація педіатра?
Услуга "Семейный водитель": Ваше спокойствие и безопасность ваших детей