Капітан міліції Анатолій Антощак: Моє життєве кредо - "Завжди треба бути справедливим!"

Капітан міліції Анатолій Антощак: Моє життєве кредо - "Завжди треба бути справедливим!"

14.10.13 12:45 0 1102
І справді, з таким гаслом по життю вдається йти далеко не кожному. Однак, для цієї молодої людини, яка віддала останніх п’ять років службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого Личаківського райвідділу міліції Львова, справедливість – не лише моральна якість та чеснота, а, передусім, настанова найрідніших людей - батьків!

Справедливість і відданість своїй роботі принесли капітану міліції Анатолію Антощаку й особисте щастя: перебуваючи у лікарні після нанесених зловмисниками тілесних ушкоджень, молодий слідчий знайшов своє кохання, побравшись із медсестрою, яка тоді за ним доглядала.

- Анатолію Романовичу, що для Вас стало поштовхом для обрання професії охоронця правопорядку?

Мій далекий родич - працівник міліції. Я завжди любувався тим, як він допомагає людям і наскільки вони вдячні за його роботу. Так само хотів і я: працювати над тим, щоби у нашій країні люди з гордістю могли розповідати одне одному, що наша міліція допомагає у біді, не залишаючи нікого один-на-один з проблемою.

Але, попри роботу мого родича у правоохоронних органах, основний поштовх для обрання цієї професії зробила моя мама. Вона переконана у тому, що я буду відданий своїй професії, допомагатиму людям. І, думаю, я не підведу її у цих сподіваннях і надалі!

- А де Ви навчалися?

Спершу я поступив на навчання у Харківську національну академію внутрішніх справ на факультет «Економічної безпеки». Після закінчення у 2008 році навчання у харківському виші, я розпочав навчання на магістратурі у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Далі мене скерували на роботу слідчим слідчого відділення Личаківського районного відділу Львівського міського управління міліції, де працюю і до .

- Що на початку було найважчим на цій роботі?

Тоді мені здавалося, що робота тут є дуже важка. Але мої старші колеги-наставники завжди мене вчили, що, мовляв, я ще молодий, мушу перетерпіти і, що головне, навчитися якісно працювати. І я цю пораду взяв на озброєння.

- Хто найбільше Вам передав свій досвід на цій роботі?

Найчастіше і найбільше порад я отримував від тодішнього начальника слідства Огоновського Олега Зіновійовича, а також від підполковника міліції Федаша Ігоря Любомировича. З цими людьми я систематично радився, вдосконалював свій фаховий рівень.

- Зрозуміло, щоби вийти на рівень висококваліфікованого працівника, Вам довелося багато працювати. Але що ж найбільше сподобалося на так званій слідчій ниві?

Мені ця робота дуже подобається. Подобається розслідувати справи (провадження), знаходити осіб, які вчинили злочини, боротися з їхньою брехнею і доводити їхню винуватість. А злочинці доволі часто, намагаючись уникнути відповідальності перед Законом, говорять неправду. Відтак, одним із завдань слідчого є здобуття доказів, які би беззаперечно вказували на провину конкретної особи у вчиненні нею кримінального правопорушення.

- З чим була пов’язана Ваша перша успішна справа? Які з них вдалося довести до суду?

Наприкінці 2008 року був випадок хуліганства: місцевий житель наніс тілесні ушкодження працівнику автосервісу, після чого намагався перекинути провину на останнього, мовляв, це працівник фірми побив його, а не навпаки. Однак, у результаті зібраних доказів і передання матеріалів справи до суду, фігурант обвинувачення таки визнав свою провину і поніс відповідне покарання.

Звісно, тоді було дуже важко, бо великого досвіду роботи ще не мав, але мені таки вдалося довести цю справу до логічного завершення і притягнути справді винну особу до відповідальності.

- Знаю, що у Вас був випадок, коли Ви стали на захист чоловіка, на якого напали аж п’ятеро осіб. І такий вчинок, вважаю, має слугувати прикладом для інших!

Так, про цей випадок тоді говорили чи не всі. Я справді не міг пройти повз людини, яку намагалися побити п’ятеро молодиків. Того вечора, пам’ятаю, я перебував поза службою, у цивільному одязі. Побачивши ситуацію, коли до чоловіка з жінкою чіпляються невідомі, виражаючись щодо них нецензурною лайкою, я не пройшов осторонь і втрутився у ситуацію. Спершу я з’ясував у чоловіка, що трапилося, а потім представився хуліганам, повідомивши їм, що я працівник органів внутрішніх справ. Однак на це вони ніяк не відреагували і продовжували вчиняти хуліганські дії – тепер вже і щодо мене. Але бійкою на цей час суперечка не закінчилась - усі розійшлися.

За декілька метрів від місця сутички я знову побачив чоловіка, до якого чіплялися невідомі. Він просив допомогти йому, оскільки молодики переслідували його і надалі. На цей раз правопорушники розпочали бійку: по черзі вони почали мені наносити удари в різні частини тіла. Мій товариш, який вже відійшов дещо далі, поки я з’ясовував ситуацію з потерпілим, підбіг до мене, щоби надати допомогу.

Однак нападники втекли. Ми, не гаючи ані секунди, побігли за ними і вже скоро за допомогою працівників патрульної служби, які були недалеко, затримали трьох із п’яти втікачів.

Після отриманих травм, я змушений був пройти курс лікування. І, здавалося би, від біди знайшов щастя. У лікарні я познайомився з медсестрою, з якою розпочав зустрічатися, а згодом у нас було весілля. Зараз ми в очікування первістка.

- Так, ця ситуація й справді стала для Вас доленосною. Впевнений, що кожна з Ваших справ матиме позитивне завершення!

Принаймні я стараюся докладати для цього всі свої зусилля.

- Які Ваші життєві принципи, кредо, яким Ви керуєтеся?

Я вже про це частково говорив. Моє життєве кредо – завжди бути справедливим і залишатися людиною! Хочу, щоби люди, бачачи самовіддану роботу міліціонерів, змінювали свою думку про них на краще. Щоби громадськість довіряла працівникам органів внутрішніх справ і вірила, що вони справді допоможуть! А, оскільки ми йдемо до Європи, то повинні своїми діями переконати людей, що нам таки можна вірити!

- Дякую за розмову!

Розмовляв Юрій Скобало,

«Міліцейський кур’єр»
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)

КОМЕНТАРІ