— Я працювала кухарем в одному з кафе на околиці міста, мені було лише 18 років. Того дня, пригадую, відвідувачів у нас не було, всі трохи нудьгували. Близько обіду до приміщення увірвався невідомий чоловік і, вигнавши весь персонал із закладу, наказав мені зробити кави, бутербродів і винести все надвір, — розповідає жінка. — Я саме йшла зачиняти вхідні двері й, не розуміючи, що відбувається, взялася виконувати команду. Телевізора у нас на роботі не було, тож про події, за розвитком яких слідкував увесь світ, я нічого не знала. Я навіть уявлення не мала, хто такий Анатолій Француз. Коли йшла до машини, думала, що усі ті люди бандити. Те, що наказували, намагалася робити спокійно, врівноважено, без якихось зайвих рухів та не показуючи хвилювання. Коли ж відкрилися двері автомобіля і на мене націлили дуло автомата — заніміла. Не відчуваючи землі під ногами, поставила тацю на підвіконня позаду, як скомандували злочинці. У цей момент до мене підбіг перший заступник начальника міліції Олександр Кміта і став говорити з бандитами. Я лише встигла побачити, що, окрім трьох чоловіків, у салоні сиділа дівчина й панічно трусилася. Продовжувати переговори викрадачі та міліціонери зайшли в кафе. Пам’ятаю, мене попросили принести коньяк та шоколадку. Каву з бутербродами, до речі, зловмисники не чіпали, боялися, мабуть, що туди могли щось підсипати. Після переговорів із начальником міліції терористи «здалися». Та, власне, й іншого виходу в них не було — все довкола оточили правоохоронці. Щойно всі роз’їхалися, я стала прибирати посуд зі столу. Від пережитого шоку тремтіла так, що роздавила в руці склянку. Керівник кафе відпустив мене додому відпочивати. У маршрутці їхала, наче зазомбована. Заходжу в хату, а брат дивився новини, де саме розповідали про те, як офіціантка допомогла затримати міжнародних злочинців. Тремтячим голосом стала повторювати, що то про мене розказують, — розповідає Тамара Максимова. — Тоді всі говорили про це. Мама швиденько стала відпоювати мене заспокійливим, приводити до тями.
Уже наступного ранку начальник управління запросив дівчину до себе й запропонував іти навчатися на юридичний, аби в подальшому стати міліціонером. Тамара Максимова пообіцяла подумати, проте рідні наполягли, що це хороший шанс і ним треба скористатися. Одразу після навчання юну героїню працевлаштували в управління карного розшуку, де вона працює досі.
— Іноді, як згадаю той злощасний день, — мороз іде по шкірі. Працівники кафе ховаються у траві в полі, навколо снайпери та міліція, камери, журналісти і я в середині того пекла. Це вже згодом прийшло усвідомлення, що історія могла закінчитися зовсім по-іншому. Хоча після цього випадку в кафе навіть відвідувачів побільшало, усім же було цікаво, що тут насправді відбувалося, — посміхаючись, розмірковує оперативниця.
Марія МАРТИНЮК,
власний кореспондент газети «Вісник+к»
у Рівненській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Львівські правоохоронці не ...
Наступна новина: В Закарпатській області ...