Відомо, що жінки й дівчата воювали за вільну Українську державу в Легіоні Українських Січових Стрільців (УСС). Саме тут вкрила своє ім'я ореолом слави й героїзму наукова дослідниця д-р Олена Степанів. А також представниці "слабкої" статі боролися з ворогом в складі українських армій періоду Визвольних змагань 1917–1921 рр. (УГА, УНР), в Організації Українських Націоналістів, Юнацтві ОУН та Українській Повстанській Армії. Однак про національно-революційне виховання молодого українського жіноцтва Карпатської України, про їхню участь в державницьких змаганнях за роки Незалежності написано дуже мало. Дізнаємося про них зі спогадів учасників тих подій та досліджень науковців, що з'явилися лише останнім часом. Першим ґрунтовним виданням, що інформує нас про діяльність жіночої Карпатської Січі, стала книжка кандидата історичних наук Олександра Пагірі "Карпатська Січ. Військове формування Карпатської України".
11 жовтня 1938 року Підкарпатська Русь отримала автономію, а 9 листопада 1938 року в Хусті було засновано військову організацію Карпатська Січ. До її лав вступала молодь, селяни, робітники, вчителі, колишні воїни УНР, УГА, а також члени ОУН, які нелегально переходили на територію Закарпаття через польсько-чехословацький кордон із Галичини, Волині тощо. Все світове українство відгукнулось на створення осередку української державності за Карпатами, бо це була чергова надія на відбудову Української держави.
Головна референтура жіночих відділів Карпатської Січі в структурі Ради ОНОКСу була створена 1 січня 1939 року. Її очолила Стефанія Тисовська – уродженка Галичини, яка очевидно нелегально перейшла кордон з групою оунівців. При кожній окружній та районній команді діяли аналогічні структури, які організовували жіночі відділи на місцях та їх різні вишколи. Закарпатське жіноцтво перед тим отримало досвід активної роботи у різних громадських об'єднаннях – "Жіночому Союзі", "Просвіті", "Пласті". І протягом січня 1939 року у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків Жіночої Січі вступали жінки та дівчата, що дуже скоро зробило організацію масовою.
Організаційним референтом Жіночої Січі стала Марія Химинець – дружина крайового провідника ОУН на Закарпатті Юліяна Химинця та рідна сестра поручника Івана Кедюлича, в майбутньому одного з Провідників Західної групи УПА, керівника Закарпатського ТВ. План праці з жіночим відділом Карпатської Січі Марія Химинець склала у Відні, коли чекала на виїзд до Хуста. У жовтні 1938 року вони з чоловіком перебували у Берліні в складі Закордонної Делегації Карпатської України, яку він очолював. "Приїхавши до Хуста 15 грудня 1938 року, я з головою пірнула в працю Жіночої Січі, ставши заступницею її комендантки, пані Стефанії Тисовської", – згадувала Марія Химинець.
Роль організаційного референта Марії Химинець була відведена заслужено. У 14 років під впливом літератури з Галичини, місцевих часописів "Бджілка", "Дзвіночок", де писали про молодіжні організації "Сокіл", "Пласт", вона створила в Перечині молодечу організацію "Січовичок", до якої залучила понад 40 дівчаток. Користуючись літературою, вона вчила дівчат танців та ритмічних вправ. "Ми наполегливо опановували те мистецтво, яким уже оволоділа молодь в інших місцевостях України. Я чула себе українкою, а не русинкою, і про це постійно говорила дівчаткам, як ми маємо себе називати", – згадувала у книжці "Відлуння буремних років" Марія Химинець.
Всі свої здібності "Січовички" продемонстрували в Ужгороді 28-29 травня 1934 року, коли Жіночий Союз проводив Конвенцію. Дівчата виступили перед тисячами людей з новою програмою. Марії Кедюлич тоді було 18 років і вона згадує: "якими гордими ми чулися, якими дорослими і потрібними, для краю, для свого народу. Ми вийшли на поле під звуки оркестри "Просвіта", одягнені в синьо-жовтні уніформи, програму закінчили живим "тризубом". Конвенція українських жінок на Закарпатті була демонстрацією жіночої сили і готовності до подальшої боротьби за свої права.
Особливо успішною була праця жіночого "Юнацтва ОУН", яке очолювала Марія Химинець в торговельній академії Мукачева, а також в Ужгороді, Берегові й Хусті. Доказом того стали 1938–39 роки, коли юначки виявилися добрими провідницями на тих місцях, де їх поставила доля.
Вже з 9 січня 1939 року почали створюватися жіночі відділи у Великому та Малому Бичкові, в Перечині, Свалявському (Куцуляк), Воловецькому округах тощо. З 1 по 22 лютого проходили 3-х тижневі інструкторські курси з підготовки організаторок та провідниць жіночих відділів, в яких взяли участь 54 учительки. Вимоги до кандидатів: середня освіта, активна діяльність на національно-культурній чи громадській ниві. До програми вишколу і виховання входили предмети: історія та географія України, обов'язки січовичок, загальноосвітня праця.
Організаторами курсу були Марія Химинець та Ніна Михалевич, які охопили наступні ділянки підготовки: організація жіночих відділів по містах, гігієна і санітарна ділянка, історія літератури, розвідка та інші. Відпустку для вчителів надав сам міністр шкільництва і народної освіти Августин Штефан – багаторічний ректор Мукачівської торговельної академії, і навіть направив з кожної округи по дві особи на навчання.
7 лютого було поширено "Заклик до сестер" санітарного відділу зголоситись усім українкам, які закінчили сестринські курси, для організації сестринської справи. В лютому 1939 року в Хуст приїхала голова Жіночого Союзу Ірена Невицька, щоб допомагати в роботі.
У січні-лютому 1939 року жіночі відділи брали активну участь у громадсько-політичному та національному житті Карпатської України. Вони організовували різноманітні вечори, свята, панахиди в пам'ять за загиблими січовиками, урочисті походи, брали участь у мітингах, демонстраціях, передвиборчій кампанії. Зокрема, в українських строях Жіноча Січ була учасницею свята 22 січня 1939 року на святі Соборності України, а 19 лютого – жіночі відділи взяли участь у ІІ крайовому з'їзді ОНОКС. Близько трьох тисяч січовичок зі всієї Карпатської України прибули до Хуста, щоб взяти участь разом із чоловічими відділами в урочистому марші вулицями міста. З балкону "Січової Гостинниці" виголосила промову командантка "Жіночої Січі" Стефанія Тисовська.
Січовички шили чоловічі та жіночі однострої, національні прапори. Були також зв'язковими та розвідницями: передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки Карпатської Січі. Чимало дівчат працювало на радіотелеграфній і телефонній службі, забезпечуючи зв'язок між командами ОНОКС. Здобували інформацію про розташування чехословацьких військ і їхнього військового командування в краї. У мирний час "Жіноча Січ" повинна була охопити своїм впливом усе організоване й національно свідоме жіноцтво Карпатської України, виховуючи у нього високі людські якості та національні ідеали.
Особливо тяжкою була робота січовичок-санітарок і працівниць медперсоналу, які у надзвичайно складних умовах надавали допомогу пораненим січовикам. Чеські медики, як відомо з різних джерел, відмовили у допомозі пораненим січовикам після сутички з чеськими вояками у ніч з 13 на 14 березня 1939 року. Тоді загинуло 108 українців і 7 чехів.
У Хусті діяв окремий відділ Червоного Хреста, у домівці "Жіночої Січі" організували лазарет для всіх поранених бійців. Марія Химинець у своїх спогадах зазначає: "Наші сестри милосердя допомагали всім легкопораненим, а у випадку тяжкого поранення були непомічні, бо це вимагало негайної операції або шпитального лікування… Коли сестри милосердя прибули 15-го березня до шпиталю в Кривій, там вже не було ані чеських вояків, ані санітарів, ані лікарів. Хворі і ранені були без помочі та голодні…, кілька з них з кулями "дум-дум".
В "Жіночій Січі" були задіяні понад три тисячі свідомих жінок. Під час боїв карпатських січовиків з угорськими підрозділами в ході окупації Угорщиною території Карпатської України 15-18 березня 1939 року санітарки надавали першу медичну допомогу пораненим бійцям безпосередньо на полі бою. Існують дані про те, що 16 березня, під час боїв на Хустському напрямку, угорці розстріляли цілу групу дівчат "Жіночої Січі".
На жаль, у 75-ту річницю створення Карпатської Січі ми майже нічого не знаємо про більшість жінок з армії січовичок, про керівниць жіночих відділів у районах, які стали жінками-піонерами державотворчої справи і вписали свої імені в список борців за Українську державу на Закарпатті. Ці імена повинні стати відомими і пошанованими на державному рівні, принаймні ті 54 вчительки, які отримали вишкіл на інструкторських курсах, а відтак шили військові однострої, були радистками й розвідницями і рятували поранених на полі бою.
Коли 11 липня 1963 року у Львові померла, у забутті, Український Січовий Стрілець Олена Степанів, знесилена мордовськими таборами і недугами, її в окупованій Україні не було кому гідно пошанувати. На жаль, в незалежній Україні віддані ідеї і нації люди ще не осіли у свідомості мільйонів українців.
Про команданта "Жіночої Січі" в Карпатській Україні маємо "надто скупі дані", як стверджує доктор історичних наук Сергій Федака у другому томі "Карпатська Україна. Хроніка подій. Персоналії". Відомо, що Стефанія Тисовська (уродженка Стецьків) народилася в с. Грушів Дрогобицького району на Львівщині в родині вчителів Івана і Єфросини Стецьківих. Після Другої світової війни була на еміграції в США, жила у місті Міннесота. В останні роки життя доглядала свого перестарілого брата, видатного лікаря і громадського діяча Євгена Стецьківа (1921–2009).
Організаційний референт "Жіночої Січі" Марія Химинець (уродженка смт. Перечин на Закарпатті) нині проживає в США, у Флориді, з сином Романом і донькою Марійкою та онуками. Овдовіла 1994 року. Марія і Юліян Химинці співпрацювали з провідником ОУН-УПА Олексою Гасином та його дружиною Ольгою із с. Конюхів Стрийського району. Марія Химинець стала хрещеною мамою їхньому синові Роману, який народився у Відні. В кінці своїх спогадів вона зазначає: "Я не чуюся в Америці самотньою, я – вдома. Але й за рідним краєм тужить душа. Живу спогадами про Закарпаття, про Перечин, Ужгород, Мукачеве. Хочеться ще раз побувати там, де ми були молодими, щасливими всупереч усьому, радісними від самої думки, що все в житті ще попереду. Хочеться пройтися вулицею імені Юліяна Химинця в Мукачеві.
Якщо не вдасться зустрітися з рідним краєм ще раз, то бажаю усім землякам моїм найбільшої радості — жити щасливо на рідній землі, в незалежній Україні! Слава Україні, дорогі земляки!".
Жіноча Карпатська Січ – героїчна сторінка української історії Закарпаття. Це перший досвід жінок Закарпаття в державотворчих змаганнях Карпатської України, коли "з пригнобленого рутена" закарпатські українці під проводом Президента Карпатської України Августина Волошина спромоглися на власну державу.
Про це повідомили в прес-службі Закарпатської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Львівщина: в області діють ...
Наступна новина: Олексій Кайда вимагає ...
Почему стоит заказать установку кофеавтомата в Киеве?
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника
Почему стоит взять кредит без поручителей?
Зачем нужно знать прогноз погоды заранее?