Приятелька моїх батьків, жителька Ужгорода пані Катерина, вирішила податися до Італії. Мала там знайому, яка згодилася допомогти їй з роботою. З горем навпіл зібрала потрібну суму, оформила візу – і ось казкова країна як на долоні. Та не так сталося, як гадалося. У цьому чужому світі близькі люди стають чужими. Знайома не поспішала допомагати з роботою. Більше того, вимагала ще й немалу матеріальну компенсацію. Коли пані Катерина зрозуміла, що чекати на допомогу доведеться довго, а надіятися нема на кого, у жінки почалися проблеми із нервовою системою. Гроші, позичені під проценти, позбавили її сну та спокою. Біда не змусила себе довго чекати: у неї стався інсульт. Хвора, без будь-яких засобів для існування, не маючи права проживання у цій країні, вона опинилася у шпиталі. Так сталося, що історію цієї жінки надрукувала одна місцева газета в Італії. Після виходу публікації сестри-василіанки одного з монастирів взялися допомагати хворій. Кожного дня протягом місяця вони відвідували її, бо жінка потребувала тривалого лікування та довгої реабілітації. Правдами і неправдами добилися того, що затрати на місячне перебування у шпиталі взяв на себе Червоний Хрест.
Медики порекомендували пані Катерині на деякий час залишитися в Італії, бо цього вимагав стан її здоров’я. Сестри вирішили забрати її до монастиря і там піклуватися про неї. Їхнє милосердя викликає повагу.
Тепер після всього, що з нею трапилося, жінка часто повторює: «Знаю твердо, що Бог є!» Близько чотирьох місяців ці чужі для неї люди надавали їй потрібну допомогу. Кожен день, проведений там, був її маленькою перемогою. Тим часом рідні в Україні шукали виходу зі складної ситуації. Одна благодійна організація в Італії згодилася доправити пані Катерину додому.
У цьому випадку все життя людини перевернулося через безглузді гроші. Пізніше, аналізуючи все, жінка картала себе: могла прожити і без цих гірких заробітків. Бо думала, як і інші, що в Італії чудесно живеться, тому що там Європа і гроші самі летять у руки. Тяжко знайти крайніх у цій історії – в кожного своя правда. Прикро за приятельку, яка залишила в біді, прикро за країну, котра не дозволяє простій людині достойно заробляти на своїй землі. Історія ця розвінчує міф про солодке життя заробітчан у світі та легкість, з якою жінки бальзаківського віку втілюють у реальність «італійську мрію».
Христина БІКЛЯН
«»
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Донецьку 200 людей вийшли ...
Наступна новина: В Житомирській області на ...
Зачем заказывать печать визиток у профессионалов?
Найти честного адвоката в Киеве: основы и советы
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві