Про це повідомляє кореспондент IA ZIK.
«Інші пів’яблука» – це продовження історії подруг-львів’янок – телеведучої Луїзи, редактора Галини, дизайнера Ірини та коректора Магди. П’ять років тому до рук чотирьох подруг потрапив старовинний сувенір із секретом – чарівне яблуко роботи скульптора XVIII століття, яке здатне здійснювати бажання. Це яблуко змінило їхні долі – кожна отримала те, чого їй бракувало в житті. Через п’ять років (події нового роману датуються 2012 роком) яблуко виходить зі свого сховку і веде подруг місцями майстра Пінзеля, відтак нова історія розгортається не лише у Львові, але й у Рукомиші, Годовиці, Бучачі, Парижі.
Одночасно з книгою «Інші пів’яблука» вийшло друком перевидання роману Галини Вдовиченко «Пів’яблука» у новому оформленні та новій авторській редакції. Сукупний наклад «половинок» склав десять тисяч примірників. Романи презентуватимуть протягом грудня та січня у найбільших містах країни.
Перша презентація відбудеться у Львові, у понеділок, 23 грудня, о 18.00 у книгарні «Є».
Уривок з роману «Інші пів’яблука» Галини Вдовиченко:
«Пінзель розставляє своїх посланців тільки на шляху до себе. Ірина в цьому переконувалася не раз.
Глянула на годинник – ще є час. І пішла таки на Митну. В музеї Пінзеля її вже пізнавали, вона переступала поріг і опинялася у вісімнадцятому столітті. Біля Самсона та Авраама, біля ангелів та Богоматері зі сльозою на щоці; на неї чекали музейні скульптури, застиглі у своїх гіпертрофованих позах, у пристрасному, екзальтованому пориві, а також добре знайомі постаті святих і грішників. Тепер основну частину робіт уже забрали на реставрацію і поспіхом готували до показу в Луврі. Газети писали про унікальність дерев’яних скульптур основоположника нової барокової експресивної пластики, про те, що нічого подібного до неї в Європі нема…
Майже всіх учасників майбутнього показу, тих, хто згодом виходитиме на подіум, Ірина побачила на вулиці. Дорогою до Пінзеля. Не раз ішла вона до музею барокової скульптури, навмисно подовжуючи й заплутуючи маршрут, бо вже знала: зараз почнеться… Шукала можливості затриматися, підгледіти та підслухати. Міські барви проступали чіткіше, форми робилися опукліші, обличчя наближалися так, що можна було розгледіти кожну рисочку.
Високе й низьке, виняткове й буденне поєднувалися в живі, рухливі форми. Царський, сповнений погорди, поворот голови звичайної жінки, що вибирає помідори на Галицькому базарі. Занурений у себе погляд чорнявого молодика з рельєфними засмальцьованими кучерями: він стоїть замислившись на зупинці, пропускає трамвай за трамваєм… Патриціанська горбинка носа – ах, яка лінія! – крикливий пияк завзято свариться з крамаркою в прочинених дверях, задирає до неба профіль з гострим кадиком.
Такі типажі траплялися лише дорогою до Пінзеля, а в інші дні його посланці ховалися в нетрях великого галасливого міста.
Одного разу Ірина пішла назирці за чоловіком екстравагантної зовнішності, наважилась, обганяючи, торкнутися його рукава:
– Не дивуйтеся, прошу вас… – почала була.
– Sorry? – усміхнувся він, показавши великі білі зуби.
Норвезького професора до свого майбутнього показу мало не залучила. Він натомість виявив неабияку зацікавленість, навіть запросив львівську дизайнерку, старанно розтягаючи голосні й приголосні звуки та демонструючи обізнаність із місцевими звичками, на-а кав-ву. Якби залишився у Львові до жовтня, охоче вдався б до new experience. Двозначно прозвучало. Продовжувати коротке знайомство – Йоган мав у Львові ще кілька днів – Ірина делікатно відмовилася.
Обхо?дила скульптури, наближалася до них упритул – вони вловлювали звуки в її навушниках і починали свій містичний танець. Часом, здавалося, вони ззиралися між собою за її спиною, наче пустотливі малі ангелятка…».
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: На Львівщині триває акція ...
Наступна новина: Суперліга (чоловіки). "ЗТР" ...