Однією з найгостріших проблем, що призвели до сучасного стану суспільства – є проблема бідності. подолання бідності – це той момент, який розглядається світовим співтовариством як ключовий у політиці будь-якої держави. Україна ж належить до країн з найвищим рівнем бідності, особливістю якої є значне скорочення доходу більшості населення. На відміну від країн Західної Європи, наявність роботи в Україні ще не є гарантією навіть мінімального достатку. Зазвичай, рівень бідності визначається за показником, що свідчить, яку частку доходів громадяни витрачають на продовольчі та житлово-комунальні послуги. Чим вища ця сума відповідно до зарплати, тим серйозніша проблема бідності в країні. І в Україні вона є надвисокою! Проте уряд нашої держави цинічно продовжує стверджувати, що відповідно до Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності на період до 2015 року "за кожним напрямом подолання бідності відбулися позитивні зрушення. Забезпечено виконання завдань, а також досягнуто основної мети – стабілізації рівня життя й усунення найгостріших виявів бідності".
Проте усі ми спостерігаємо, як загострилися соціальні проблеми та постійно з'являються нові: безробіття, бездомність, бездоглядність, соціальне сирітство. Погіршилась екологічна ситуація, що спричинило виникнення смертельно-небезпечних хвороб для життя українців.
Існують серйозні невирішені проблеми у соціальній галузі: низький рівень зайнятості й масовий характер безробіття; бідність; незадовільний рівень пенсій; посилення диференціації суспільства тощо. Відображенням проблем в реалізації соціальної політики є, зокрема, депопуляція населення. Так, згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2009 року "Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров'я і ринку праці в Україні" проявом демографічної кризи стало погіршення майже всіх демографічних показників. Унаслідок зростання депопуляції, що триває з 1991 року, чисельність населення України скоротилася більш як на 6 млн. осіб. Основними проблемами погіршення демографічної ситуації в Україні є зниження показника народжуваності й збільшення смертності, скорочення тривалості життя та загальне старіння населення. Це впливає на кількісно-якісний склад трудового потенціалу, продуктивність суспільної праці. Економічні та соціальні проблеми спричинили безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значне розшарування населення за рівнем доходів.
Збільшення кризових явищ на національному ринку праці відбувається в результаті погіршення макроекономічної ситуації, скорочення обсягів вітчизняного виробництва, обумовлених впливом структурної, кон'юнктурної та інституційної кризи, звуженням можливостей створення нових робочих місць.
Кожна четверта сім'я з дітьми, в якій всі дорослі працюють, належить до категорії бідних. Не розв'язано проблеми охоплення бідного населення соціальною підтримкою. Тільки 57 відсотків осіб, які належать до категорії бідних за критерієм прожиткового мінімуму, отримують один із видів соціальної допомоги. Високий рівень бідності спостерігається в сім'ях з двома дітьми (40,7 відсотка) та багатодітних сім'ях (58,4 відсотка), в сім'ях, у яких є діти і непрацюючі дорослі (36,3 відсотка). Залишається високим рівень бідності в сільській місцевості, який значно перевищує рівень бідності у містах.
Крізь призму стану суспільства розглядається комплекс проблем соціального захисту населення України, стану ринкових відносин, коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та ті, що вже віджили своє. Особливістю нинішнього періоду є відставання розвитку нормативної бази та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) європейських країн.
Шляхи покращення соціальної політики пов'язуються з забезпеченням подальшого поетапного наближення мінімальних соціальних державних гарантій до прожиткового мінімуму, із загальним підвищенням рівня життя населення, мінімального розміру заробітної плати і пенсії, соціальних виплат. Водночас наявні серйозні невирішені проблеми, такі як бідність, депопуляція населення, низький рівень життя в цілому тощо, від вирішення яких залежить майбутнє соціальної державності в Україні.
Проте правова система не демонструє готовності до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, зокрема в галузі соціального захисту населення. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснюються повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної галузі зовсім не узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо).
Визнання України як держави з ринковою економікою накладає на неї певні зобов'язання, що в першу чергу стосуються проблем, пов'язаних із переосмисленням економічної політики держави, яка має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціально-орієнтована політики повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності й мобільності українців, підвищення їхніх доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально-орієнтованої економіки сучасного типу має відбутися наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку.
Важливою проблемою соціального захисту населення має стати створення справедливого, національно зорієнтованого Соціального кодексу України, гармонізація управління всією соціально-економічною галуззю, тобто забезпечення адекватності та збалансованості роботи всіх її структурних елементів на основі використання системних заходів формування та реалізації політики в царині економіки. Нині ефективність управління визначає якість життя.
Про це повідомили в прес-службі Тернопільської обласної організації ВО "Свобода"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Львові невідомі розбили ...
Наступна новина: У Рівненській області ...
Зачем заказывать печать визиток у профессионалов?
Найти честного адвоката в Киеве: основы и советы
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві