Як зазначає автор книги, часи змінюються, а з ними й технології, які використовують співробітники цих служб. Російська розвідка нині комерціалізується, на зміну романтикам і некорисливим героям приходить її величність економічна вигода та прагматизм. Завдяки тим людям, що не змирилися з викликами часу, читачі мають шанс побувати на таємній кухні одного з найбільш закритих управлінь розвідки – віварію. У книзі перед читачем постане внутрішня таємна кухня спецслужби, він дізнається про методи роботи та специфічні взаємовідносини між співробітниками – ця тема завжди перебувала під завісою особливої секретності. А також, як в Україні діє п’ята колона.
«На створення навколо Росії поясу стабільності з підконтрольних держав виділялись величезні фінансові ресурси. Як саме їх використовували – розслідують офіцери зовнішньої контррозвідки, що працюють в Україні під дипломатичним дахом. Вони й не здогадуються, що слугують прикриттям диявольської гри російської розвідки, за якою стоять далекосяжні плани президентського оточення. Цю технологію росіяни втілюють в життя з допомогою потужної газової компанії», – зазначає Богдан Кушнір.
Роман побачив світ у видавництві "Апріорі".
Пропонуємо читачам одну з глав роману «Помста оперативника розвідки»: Відрядження в Україну
«На території України працюватимуть представники інших країн – не росіяни. Які до нас претензії? Іншого виходу нема. За якийсь місяць у Кремлі грядуть зміни, до влади прийде нова команда. Швидкість процесу очищення у вищих ешелонах залежить від нас. За останні три роки благодійні фонди на підтримку наших друзів в Україні переправили сотні мільйонів доларів, але як вони використовувались?» – з настанов полковника Бориса Зербіно. 1.
Заснув під ранок. Тричі виходив на вулицю і милувався нічним небом. Якесь дивне відчуття не давало спокою. З Ачишхо весело підморгував місяць, а над Есто-Садком надвисали білі вершини Аїбги. Селище немов вимерло. Навколо темрява, тільки стежинку до виноградників освітлює місячне сяйво. Над Чорною пірамідою тягнеться срібний ланцюг. Поскрипують дерева на підступах до гірської дороги. Повітря чисте і свіже. За сотню метрів починаються кавказькі джунглі, але там чорна мряка.
У Красній Поляні мене щедро пригостили шашликами з дикого кабана, підкинули інформації – нафарширували на сто відсотків.
Радій, Антоне, поряд – кохана жінка, на службі повний ажур, аж розпирає від інформації. Ти на курорті – їдеш кататися на гору Ачишхо. Відпочиваєш, засмагаєш, а колеги пітніють у задушливих кабінетах. Забудь про службу, про Бориса Зербіно й Вероніку Кайзер. Усе в житті відбувається за написаним кимсь сценарієм, а ти котишся і не можеш зупинитися.
Дивно, але шеф не телефонує, не шле своїми каналами депеші. Нема чого хвилюватися, якось воно буде, хоч відчувається, що можуть бути прикрі несподіванки. Інтуїція підказує, що обіллють окропом або скупають в ополонці.
Їдемо на Ачишхо мовчки – Магда, Смирнов, водій і я, Чумак.
Відчуваю, щось не те зі мною діється. Все занадто добре й легко склалося. Не відрядження – справжній курорт. Чудовий подарунок Зербіно підсунув. Вивели на «об’єкт», злили всю інформацію, а тепер везуть на лижах кататися.
Джип долає розбиту лісову дорогу. Магда перешіптується зі Смирновим. Знайшли спільних знайомих у Москві. Вдаю, що уважно слухаю, а насправді я далеко від гори Ачишхо.
Ось показалися альпійські луки. І несподівано з невеликої хмари полило як з відра. Ледве встигаємо прикритись плащ-наметами. Дощ падає десять хвилин, але сонце не перестає сушити землю. Щойно вщухає негода, як долину накриває туман. Дощу ніби й не було. Земля парує. Трави тягнуться до сонця. Природа оживає. На наших обличчях знову усмішки.
Стежина йде круто вгору – наближається до верхів’я гори, а потім пропадає в небі. Несподівано постає дерев’яний зруб, чорні господарські будівлі, які здалеку нагадують звичайні лісничівки. Навколо букові ліси. Однак на підступах зовсім інша картина, тут усе нашпиговане тепловізорами та камерами. Жодної охорони, але на вузьку придорожню смугу неможливо зайти. При стежках таблички з написами «Приватна власність». Далі бачу кілька металевих кліток із леопардами. Щось таке, як приватний зоопарк.
Ось тут почалися сюрпризи. Командування в свої руки бере Смирнов:
– А тепер план «В», міняємо транспорт.
Бачу – майданчик, на якому нас чекає гвинтокрил. Залишаємо коней. Завантажуємо припаси і піднімаємось в небо над Ачишхо. Удалині видно Чорне море, а під нами – Кавказькі гори. Не встигаємо помилуватися білими вершинами, які сріблом виблискують на сонці, як гелікоптер йде на посадку. Наша команда опиняється біля підніжжя невідомої нам гори, на підході до якої каскад будівель.
Металеві ворота автоматично відчиняються, і ми без перешкод потрапляємо на загадкову територію. Перше враження – туристична база. Тільки потужні витяжки, антени й гелікоптерний майданчик вказують на інше призначення об’єкта подвійного використання. Такі будови мені доводилося бачити на кримському узбережжі й у Казахстані. Розвідцентри часто маскуються під мирні установи та дослідницькі центри. 2.
Ми прибули в один із таких, збудованих напередодні Зимової Олімпіади в Сочі. Це ніби кризовий центр, який даватиме лад нештатним ситуаціям, якщо надходитимуть конкретні команди. Виконавці – спецпідрозділи силової підтримки – розташовані за якийсь десяток кілометрів.
Насправді це новий філіал служби розвідки, споруджений за останнім словом техніки. На вертолітному майданчику стоїть мій шеф – Борис Зербіно і жваво розмовляє з Семеном Лисенком. Смирнов по-змовницькому дивиться на мене й підморгує:
– Сюрприз – я попереджав.
Магда без найменшої тіні здивування махає рукою Лисенкові та Зербіно.
Стараюся приховати здивування. Смирнов, випередивши мене, допомагає Магді – ось він, давній вишкіл. Розвантажуємо тюки з припасами.
– Будемо знайомитись, – Зербіно радісно потирає руки, як після великої удачі. – Хоч і без мене встигли перезнайомитися. Перед вами велика спільна робота. Офіційна версія для вищого керівництва: ми провели інспектування й обговорили питання взаємодії спецпідрозділів під час міжнародних змагань у Сочі. Є невелика проблема. У 12-му батальйоні проходило службу кілька десятків солдатів із Чечні. Тепер їм під п’ятдесят років. Цілком можливо, що хтось захоче зробити несподіванку в горах Кавказу. Перестрахуємося, бо береженого Бог береже. Нам допоможуть полковник Смирнов і його вихованець Олександр Ґабрілайтіс. Працюватимемо на випередження. Самі запустимо технологію «чеченський слід», а коли нам дорікнуть, що є така загроза, у відповідь скажемо: «Ми готові, ось наш план».
Мовчки дивлюся на Зербіно, не знаючи, що сказати. Відчуваю, що в мене на обличчі застигла штучна усмішка, за якою важко приховувати здивування.
– Ґабрілайтіс у цих краях служив; він час від часу робить нашому відомству деякі послуги, – загадково каже Зербіно. – І далі допомагатиме, якщо траплятиметься щось непередбачене. Але це тільки привід для розмови. Дозвольте – ми ж люди військові – розставити все на відповідні місця. Полковник Сергій Смирнов, друг і наставник Олександра Ґабрілайтіса, керує нашим господарством на Північному Кавказі. Залишатиметься в тіні й безпосередньо залучатиметься тільки до окремих завдань. Далі –по-старшинству. Магда Колосова – наша співробітниця, дочка мого давнього приятеля. Два роки тому повернулася з Канади, встигла вийти заміж і не менш успішно розлучитися, – веде далі Зербіно. – А тепер вона знову на виданні.
Магда дарує мені щирий погляд, як під час знайомства. Зербіно немовби перепрошується:
– Антоне, друже, я мусив тобі допомогти акліматизуватися в Москві. Вибачай, що заборонив Магді розкривати всі карти. Тепер відрекомендую тебе. Антон Чумак, перший секретар департаменту інформації міністерства закордонних справ. Ось і вся команда в зборі. Ви на новій філії служби розвідки під назвою «Сочі-14». Звідси наші щупальця простягнуться на всі причорноморські країни. Перше відрядження заплановане до Києва. Старший команди – капітан Чумак, у нього дипломатичне прикриття. Він недоторканний, а тому й старший. Для контактів з українськими колегами залучимо друзів полковника Смирнова, а Ґабрілайтіс допоможе розв’язати один складний вузол: потрібен творчий підхід і людина з нестандартним мисленням. Цього литовця використаємо по-темному. Він знатиме лише окремі деталі операції, тому й далі залишатиметься в тіні.
Після почутого всі замовкли. Першою тишу порушила Магда:
– Дружня країна, стратегічний партнер… Як можна проводити спеціальні операції без відома українських колег?
– Мадам, у вас яке громадянство?
– Я ще канадка.
– Антон – кубанський козак, майже українець, це по-перше, – сказав Зербіно. – По-друге, Олександр Ґабрілайтіс – громадянин Литви. На території України працюватимуть представники інших країн – не росіяни. Які до нас претензії? Іншого виходу нема. За якийсь місяць у Кремлі грядуть зміни, до влади прийде нова команда. Швидкість процесу очищення у вищих ешелонах залежить від нас. За останні три роки по лінії міністерства закордонних справ і благодійних фондів на підтримку наших друзів в Україні переправлено сотні мільйонів доларів.
– А чи не можна провести розслідування через офіційні канали? – запитав Смирнов.
– Саме таким шляхом пішли, але минулого тижня в Одесі за дивних обставин загинув наш консул. У Києві ще одного дипломата спробували втопити у Дніпрі. Це кадрові офіцери зовнішньої контррозвідки, що провадили розслідування афери – розкрадання коштів. Ви знаєте про директиву директора Служби зовнішньої розвідки щодо створення навколо Росії поясу стабільності й добросусідства?
Довідка.
Богдан Кушнір закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. У 1995–1996 роках – власний кореспондент «Молоді України» у Москві. Викладав в університеті паблік рилейншз та журналістське розслідування. Останніми роками працює в парламентській газеті «Голос України».
Автор документальних книг «Як нам бути з Росією» (1996) та «Помилка Солженіцина» (2010), ідея яких, як і гостросюжетного пригодницького роману народилася під час роботи українського автора в Москві.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Львівській області у ...
Наступна новина: В Ужгороді міліція ...
Преимущества восстановления после COVID-19 в санатории «Золотой берег»
Як обрати ідеальний крем під очі?
Облачный майнинг стал проще: инновационный способ MAR Mining увеличить криптовалютное богатство
Почему стоит взять кредит без поручителей?
Зачем нужно знать прогноз погоды заранее?
Визначні місця Львова: ТОП-5