Про це в інтерв’ю газеті «День» заявив відомий український вчений-філософ, академік НАН України, доктор філософських наук, професор Мирослав Попович.
Він зазначив, що людина його віку не може не мати критичного погляду на ті події, які зараз відбуваються в Україні.
«Давно живу, як то кажуть. Я розглядаю ці події як прелюдію до виборчої кампанії. Альтернатива є: озброїтися й піти штурмом взяти ще одне міністерство. Така перспектива небезпечна, бо висуне на перший план людей авантюрних, які можуть завдати шкоди; за величезного масштабу держави та низької культури державності – а звідки узялася б вища? – це те, чого в жодному разі не можна робити. Не можна допустити, щоб наші міста й села стали полем бою. Насильство може породити ще гірше насильство і більш нічого. Але бувають ситуації, коли на твоїх очах убивають – і тоді, без якихось там обчислень, мусиш впрягтися в колесо історії і йти на допомогу. Я не знаю, як сказати. Можна так: у людей, яких я бачив там, внизу на вулиці, святості в очах було стільки, що ця святість неодмінно має бути передана, її не можна втрачати. Хай би чим закінчилися переговори – не можна зраджувати тих очей, не можна зраджувати святості. Наші нащадки забудуть, як все було, але це людське тепло ніколи не згасне», – заявив він.
Також Мирослав Попович сказав, що прагнути перемоги, певна річ, треба, але перемога – це засіб, а не мета. «Ми повинні пам’ятати, що перемагають для чогось. І перемога може бути підступною, бо за нею може прийти відчуття влади – адже перемога означає встановлення влади над обставинами чи над людьми», – наголосив він.
«Коли я дивився, як цього хлопця – Гаврилюка – міліціонери катують (вигнали голим на сніг і знімали, – ред.), то пригадав практику німецьких концтаборів. Вони вивчали, як можна вбити людину суто морально. Тебе паплюжать, навіть не б’ють – просто стирають твою особистість – і люди вмирали не від того, що їм не давали їсти, а від того, що почувалися сліпою тріскою, яку несе вир. Ось ці кати з нашого СС так само добивалися анігіляції людського єства. А цей хлопець гідно це переносив. Він не кричав їм в очі – просто жив так, як можна жити в ситуації смертної загрози. Я хочу сказати, що для людини втрата гідності – шлях до втрати її життєвих сил. Це повстання вдало названо революцією гідності. Чому взагалі повстали? Що, такі вже всі голодні? Чи як в Угорщині 1956 року – із восьми з половиною мільйонів справи порушено на півтора мільйона? Ні. Якщо ми втрачаємо гідність, то ми вимираємо. Якщо, незважаючи ні на що, триматимемося своєї гідності, то ми переможемо», – підкреслив Попович. (adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Рада голів державних ...
Наступна новина: В Чернігівській області ...
Театральная афиша Москвы: лучшие спектакли
Понятие и признаки инфантильности: как распознать психологическую незрелость
Самі дієві мазі з трав
Як найкраще привітати: ідеї та поради