Першими побачити унікальний артефакт із конфіскатів КДБ – витканий портрет Кобзаря на тлі Тризуба та слів «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» – у рамках презентаційної акції «Експонат місяця» до музею «Тюрма на Лонцького» зійшлися у день Шевченкового ювілею проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців, авторитетний реставратор Кость Присяжний, майстер-вітражист Валерій Шаленко, подружжя художників Володимира та Оксани Риботицьких, очільниця громадської організації «Етра» Наталія Криничанка й голова Львівської обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги Тетяна Шаленко, 95-річна учасниця ансамблю політв’язнів і репресованих «Відлуння» Ірина Шуль, яка ід час Другої світової війни перебувала під слідством гестапо у тюрмі на Лонцького, та інші діячі культури й мистецтва.
Перед переглядом і обговоренням фільмів про Тараса Шевченка гості із зацікавленням слухали бандурну музику у виконанні лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів, вихованця педагога Оксани Герасименко із ЛНМА ім. М. Лисенка Богодара Баглая, вшанували пам’ять борців Майдану із Небесної Сотні, ознайомилися з деякими графічними та текстовими документами про життя та творчість й відзначення ювілейних дат Тараса Шевченка, виготовленими підпільниками ОУН і УПА, що до дня Шевченкових уродин були викладені до відкритого доступу в електронному архіві Центру досліджень визвольного руху.
Та найбільшу увагу присутні зосередили на презентованому експонаті недослідженого походження – гобелені із портретом Кобзаря на тлі Тризуба.
Цей експонат передали до музейної збірки із приватної колекції на початку 2014 року. До початку 1990-их років гобелен був серед конфіскатів КГБ, куди потрапив, ймовірно, наприкінці 1970-их років разом із іншими речовими доказами, вилученими під час обшуків в українських патріотів.
На жаль, вовняне килимарське ткання розміром 107x77 см за чимало років зберігання в неналежних умовах перебувало в незадовільному стані. Музейний художник-реставратор Наталія Гончарова надала гобелену у формі хоругви термінову реставраційну допомогу.
«Атрибутувати це нове надходження, як аматорський твір незначної художньої вартості періоду 1960-70-их років музею допомагала відома львівська громадська діячка і художниця текстилю Леся Крип’якевич, однак достеменне авторство гобелена та історія, пов’язана із його арештом й досі залишається під знаком питання», – зазначає головний зберігач фондів Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Ірина Єзерська.
«За іншою версією, яку висунув історик Іван Сварник, тканий портрет Шевченка із Тризубом, міг бути виготовленим в осередку глинянських килимарок до 1939 року чи в період 1941-1944 років і призначався для котроїсь із численних українських громадських організацій, скажімо, для Товариства «Народний дім», філій «Союзу українок», читалень «Просвіти», гуртків «Рідної школи», так званих захоронок сестер служебниць (тобто дитячих виховних закладів – аналогів теперішніх дитсадочків) або ж і для церковного інтер’єру. Загалом у 1930-ті роки тематичний килим (а до цього жанрово належать також і портрети) посідає помітне місце в інтер’єрах громадських споруд», – додає до цього заступниця директора музею «Тюрма на Лонцького» Вікторія Садова.
До такої версії схиляється і відома дослідниця традицій глинянської килимарської школи художниця-текстильниця Оксана Риботицька. Свої припущення, з якими вона поділилася із присутніми на презентації, Оксана Риботицька зробила на основі порівняльного стильового аналізу.
«На мою думку, стилістичні ознаки композиції та обрамлення відверто вказують на тяглість традицій глинянського килимарства. Свого часу я готувала дипломну роботу в художньому училищі ім. Івана Труша, вивчаючи доробок такого самобутнього килимарського осередку, як фабрика Михайла Хамули й ткацька школа у 1920-1930-их роках в містечку Глинянах на Золочівщині Львівської області. Знайомилася тоді із тиражною продукцією ужиткового асортименту й декоративними творами, організацією постачання сировини, надомного виробництва у 12 довколишніх селах й збуту продукції, займалася періодизацією діяльності фабрики, описувала її співпрацю із визначними художниками, серед яких варто згадати бодай сестер Олену та Ольгу Кульчицьких чи Дмитра Бутовича, Василя Дядинюка, Петра Холодного, Василя Левицького, Ярославу Музику. Витвірня килимів Хамули спеціалізувалася на різних виробах ткацького промислу, бо окрім власне килимів, виготовляла вироби меншого формату: обруси, рушники, сервети для мистецької прикраси помешкань», – підтверджує свою компетентність експерта Оксана Риботицька, яку художня громадськість Львова знає як креативну й активну діячку секції художнього текстилю Львівської спілки художників України.
Окрім того, за словами Оксани Риботицької, у Глинянах на місці були свої рисувальники, які розмножували авторські малюнки-проекти, що за ними ткали килимарниці не тільки килими з геометричним чи квітковим орнаментом, а й, що важливо пам’ятати, портрети!
«Тож маємо справу із дуже цікавим твором, який просто волає про польові дослідження! Яким би не було його авторство, однак це ручна робота, і як така вона дуже високо цінується у всьому світі, – це я можу вам сказати навіть на прикладі Сполучених Держав Америки, де мені довелося жити. Шкода, що в нас дійшло до занепаду глинянського килимарства, як і до руйнування експериментальної фабрики Художнього фонду у Львові, – а це були солідні мистецькі бази, на яких навчалися молоді художники, отримували практику й імпульс мистецького натхнення від старших колег. Із занепадом цих центрів наша культура втратила дуже багато. Але що можна зарадити в цьому конкретному випадку, так це узяти фотографію музейного гобелена й об’їхати обійстя колишніх глинянських майстринь, порозпитувати, може, їхні діти щось зможуть пригадати й розповісти, може, віднайдуться в когось старі ескізи. До речі, ще й досі серце обливається кров’ю, як згадаю, що в 1990-ті роки вітер розносив ті рисунки по всіх глинянських околицях, і нікому до них не було діла… У кожному разі тут відкривається перспектива вдячної дослідницької роботи для теперішніх мистецтвознавців чи студентів кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв», – резюмує Оксана Риботицька.
У цьому Оксану Риботицьку підтримує й кандидат мистецтвознавець доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури Олена Падовська, для якої художній текстиль був першої фаховою вищою освітою. «Це колосальний шанс для сучасних молодих дослідників встановити цінність музейного надходження, проаналізувавши техніку ткання, характерні ознаки іконографії та композиції та здійснивши порівняльний аналіз із відомими станковими картинами в техніці гобелену, виготовлення яких практикували в інших осередках: на Івано-Франківщині, Поділлі чи Волині», – переконана Олена Падовська.
Утім, від уважного ока мистецтвознавця не сховалися й деякі ознаки «наївізму», в якому виконаний гобелен із портретом Шевченка, – при перенесенні в матеріал образ зазнав певних оптичних деформацій.
Олена Падовська припускає: «Якщо ми пристанемо на версію Лесі Крип’якевич (створення гобеленного портрета майстром-аматором у 1960-70-ті роки), і якщо цю версію підтвердить аналіз ниток, то подібні похибки можуть бути пояснені тим, що той, хто готував ескіз, не був обізнаним із технікою ткання, або ж автор скористався схемою для вишивки, що також є вірогідним. Тому цей портрет просто проситься, щоб його показали пані Стефанії Шабатурі, яка може підказати, чи було щось відомо в колі українських дисидентів-шістдесятників про «арешт» цього гобелена і про те, хто в ті роки наважився виткати Шевченка поряд із Тризубом. Ймовірно, це допоможе пролити світло на історію створення й побутування гобеленного портрета Кобзаря».
«Відомо, що глинянське килимарство мало свій особливий почерк і тут ми також можемо простежити схоже щільне ткання, штрихування тоненькими зубцями, які заходять один за другий. Об’єм переданий кольоровими плямами, сам портрет є центром композиції, він розміщений на чистому нейтральному тлі і облямований орнаментною рамкою. Окрім того цікавою є й кольорова гама цього портрета, вона стримана, не яскрава, майже природна, що наштовхує на думку, чи не органічними барвниками фарбовано вовну для передачі кольорових переходів? Чи так воно, можуть відповісти хіміки-технологи з ЛНАМ. Вважаю, що варто також звернутися пор експертну допомогу до авторки й керівника проектів міжнародних пленерів художнього ткацтва доцента ЛНАм пані Зеновії Шульги, яка до всього ще й походить із Глинян», – пропонує Олена Падовська.
Музейні працівники сподіваються, що показ нового фондового експоната, а також публікація його репродукцій зможуть заповнити інформаційну прогалину щодо створення гобелена із портретом Шевченка на тлі Тризуба.
Демонструватимуть цей килим упродовж святкування ювілейних уродин Кобзаря.
Музей «Тюрма на Лонцького» відчинений щоденно й вхід туди вільний для усіх категорій відвідувачів.
Марта ГАРТЕН,
Асоціація музеїв і галерей
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Житомирській області ...
Наступна новина: Всі соціальні виплати та ...
Преимущества восстановления после COVID-19 в санатории «Золотой берег»
Як обрати ідеальний крем під очі?
Облачный майнинг стал проще: инновационный способ MAR Mining увеличить криптовалютное богатство
Почему стоит взять кредит без поручителей?
Зачем нужно знать прогноз погоды заранее?
Визначні місця Львова: ТОП-5