Про це пише UAINFO.
Подаємо текст Марка Солоніна про ситуацію що склалася:
1. Головні рішення вже прийняті. Вторгнення в Україну (про намір здійснити який з усією очевидністю свідчить Постанова Ради федерації від 1 березня 2014 («Дати згоду президенту РФ на використання Збройних сил Російської Федерації на території України до нормалізації суспільно – політичної обстановки в цій країні») не відбулося. Згортання великомасштабних військових навчань, започаткованих біля кордонів України, означає саме це. Різко посилилася після припинення навчань патріотична « істерика» в ЗМІ, що являє собою всього лише «втішний приз», який російська влада видала сама собі, за свої ж власні (тобто бюджетні) гроші.
2. Головною причиною відмови від вторгнення стала жорстка позиція, зайнята в цьому конфлікті США та їх європейськими союзниками. Заява Генсека НАТО від 2 березня («Я скликав засідання Ради НАТО через військові дії Росії на території України і внаслідок погроз президента Путіна проти цієї суверенної держави. Те, що робить Росія в даний час в Україні, порушує принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй. Це створює загрозу миру і безпеки в Європі. Росія повинна припинити свої військові дії і свої погрози»), так само як і заяви президента США та Ради Європи, були почуті і правильно розтлумачені в Кремлі.
Відсутність адекватних санкцій станом на цей момент не повинна вводити в оману – Захід повільно запрягає; це неминучий «недолік» демократичної системи, в рамках якої немає незалежного правителя, який одним помахом державної долоні може відправити натовп своїх підданих на війну (згадайте, скільки місяців зайняло «вповзання» США в 2 МВ). Втім, навіть у тов. Сталіна між підписанням пакту з Гітлером і одностайним схваленням на сесії Верховної Ради минув цілий тиждень!
3. Для адекватної оцінки можливих наслідків прямої конфронтації Росії з цивілізованим світом варто нагадати, що «кувейтізація» країни (про загрозу якої розумні люди попереджали ще навесні 1992 року) цілком відбулася; для того, щоб переконатися в цьому, досить зайти в будь-який магазин: праску або викрутку, зроблені в Росії, знайти практично неможливо; в аптеці три чверті всіх препаратів – імпортні, а ті, які на перший погляд здаються зробленими в Росії, являють собою таблетовані на російських фабриках імпортні лікарські субстанції; російська ковбаса зроблена з морозива аргентинського м’яса, російське пиво зварено з імпортної солоду з імпортним хмелем тощо.
Економічні наслідки повного торгового ембарго для сучасної Росії будуть порівнянні з масованим ракетно-ядерним ударом. «Бананова республіка» не може диктувати свою волю індустріально-розвиненому світу – навіть якщо вона називає себе «великою енергетичною державою». Навпаки, залежність умовного «заходу» від поставок російської сировини зовсім не є критичною. Для США, Канади і Японії поставки російської сировини взагалі малозначущі, Європа отримує 65 % споживаного газу і 70 % нафти не в Росії, і при цьому тільки 10 % електроенергії в Німеччині виробляється при спалюванні газу.
Більше того, існують всі матеріальні передумови (портові термінали, танкерний флот, постачальники, які чекають «відмашки») для того, щоб знизити закупівлі російський вуглеводнів до нуля; це не відбувається тільки тому, що «Газпром» зумів свого часу нав’язати європейським споживачам довгострокові контракти, позбавлення від яких буде зустрінута в Європі з подихом полегшення. Що ж до експорту товарів до Росії, на якому нібито «тримається німецька промисловість», то в 2013 році він склав усього лише 3,3 % (36 з 1094 млрд. сукупного експорту). Простіше кажучи, втрату російського ринку збуту європейські виробники переживуть і не чхнуть.
4. Єдиною точкою, в якій Росія може одержати самовбивчу «перемогу», поки ще залишається Крим.
Теоретично Крим – це перлина, «золоте дно». Практично і Крим – це дотаційний, проблемний, глибоко і різнобічно криміналізований регіон з населенням, байдужим (або прямо ворожим) до революції, яка перемогла в Києві. Використання півострова, сполученого з основною територією України тонким перешийком, що легко блокується, як плацдарм для вторгнення російської армії в Україну позбавлене всякого сенсу; саме тому порівняння нинішньої ситуації з «судетським кризою» 1938 швидше затуманює, ніж прояснює погляд.
Тоді, в Мюнхені Гітлеру віддали прикордонну смугу, яка обіймала Чехію з півночі, заходу і півдня, причому смуга ця представляла собою потужний укріпрайон (гори, перевали в яких замикали залізобетонні ДОТи). Втрата Судетського пояса мала для обороноздатності Чехословаччини такі ж наслідки, як здирання 70 % шкіри для здоров’я людини. Нічого схожого в сьогоднішній «кримській кризі» немає. Проблема державної приналежності Криму – це питання «політичних понтів», але не прагматичної вигоди.
5. Для новонародженого українського уряду позбавлення від цього тягаря буде, по суті справи, подарунком. Моральний капітал перемоги революції поки ще досить великий для того, щоб покрити іміджеві втрати, пов’язані з нездатністю відстояти Крим перед лицем російської агресії.
Для Путіна захоплення Криму представляється головним (якщо не сказати – єдиним) способом відвернути увагу електорату від втрати України, тобто від остаточного краху проекту реанімації Російської імперії. Для досягнення такої мети він готовий піти досить далеко по шляху міжнародної ізоляції Росії та перетворення її на країну – ізгоя, єдиними союзниками якої будуть Кім Чен Ин, Мадуро і іранські аятоли.
Але для США все це – ще серйозніше. Америка разом з Великобританією і Росією підписала «Будапештський меморандум» від 5 грудня 1994 року, в якому – в обмін на відмову України від ядерної зброї – зобов’язалася «поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України». Америка не може допустити ситуацію, при якій підписані нею зобов’язання перетворюються на клаптик паперу. Не може просто тому, що наступного дня після цього виникне питання про реальну вартість шматочків різаною зеленого паперу з портретами американських президентів.
6. Немає сенсу гадати про те, чим закінчиться «кримський криза» – для серйозного прогнозу потрібен доступ до інших джерел інформації. Проте, вже можна позначити контури одного з можливих (а на мій погляд – так і найкращого) рішення. А саме: «зелені чоловічки» зникають, розчиняються в тумані над Севастопольською бухтою; в тому ж тумані тане «уряд» кримінальника на прізвисько «Гоблін»; міністр Шойгу пояснює журналістам, що не він створював «загони самооборони Криму», і не у нього треба питати, куди вони ділися; уряд у Києві призначає дату проведення нормального (прозорого, під міжнародним контролем, без «тітушек» з арматурою у виборчих урн) референдуму про статус Криму.
Після цього Путін може збирати прес – конференцію і твердо дивлячись в очі відданих журналістів кремлівського пулу заявити, що всі свої обіцянки він виконав: сіоно – бандерівцям не дозволили варити галушки в крові російських дітей, в Криму готується референдум, Росія готова відкрити свої обійми для єдинокровних братів. А якщо брати не захочуть, так не боляче – то й треба, у нас свої Сочі є; в будь-якому випадку, завойовувати Крим силою Путін нікому і ніколи не обіцяв – стежте за руками.
7. Незалежно від того, як і коли розв’яжеться «кримський криза», путінська Росія вже програла, а нова революційна Україна вже виграла. Ніхто з відповідальних політичних лідерів Заходу і Сходу не забуде вечір 1 березня 2014, коли Рада Федерації – не ставлячи жодного питання, дружно й одноголосно – проголосувала за війну проти мирної сусідньої країни, населеної братами по крові, вірі і загальної історії. Істерика російських ЗМІ і мілітаристський чад зомбування бидло-маси також не пройшли непоміченими. Наслідки будуть – серйозні і довготривалі.
Для України спільна загроза з боку зовнішнього агресора виявилася найпотужнішим інструментом консолідації суспільства. Залишки «совка» стрімко вилітають зі свідомості колишніх радянських підданих, які нині перетворюються в громадян демократичної європейської країни. Опитування, проведене 9 березня українським телеканалом «1+1» дав абсолютно феєричний результат: вступ України в ЄС підтримало 77 %, вступ до НАТО – 70 %. Великий Національний Лідер Росії домігся такого результату, для досягнення якого у нової української влади у мирний час пішли б довгі роки...
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: В Івано-Франківську ...
Наступна новина: Співробітники УБОЗ УМВС ...
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить форсунки для полива?
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника