– Богдане Андрійовичу, вам довелося працювати на оперативних посадах і в радянський час, і в роки незалежності України. Відмінності в роботі були?
– Відмінності були не в роботі, а в обставинах. Насамперед, змінилося «обличчя» кримінального світу. Хто колись чув про так звані «мобільні» шахрайства, злочинні угруповання з міжнародними зв’язками, канали постачання наркотиків з країн Європи та багато іншого. Але якщо пояснення цьому можна знайти, то зрозуміти, чому оперативні служби пасуть задніх у плані технічного забезпечення – збагнути важко. Чому в злочинців на озброєнні найсучасніші технічні новинки, а правоохоронцям доводиться подекуди на «Жигулях» наздоганяти «Лексус»? І таких «чому?» – безліч.
Ще одна не менш важлива проблема,- соціальне забезпечення співробітників оперативних служб. Пригадуєте цитату відомого капітана Гліба Жеглова з кінофільму «Місце зустрічі змінити не можна» : «Тут - розшук, а не інститут благородних панянок». Так от, розшук - це служба без відпочинку, без нормованого робочого дня, без вихідних. А що ж отримують за свою працю оперативники?
- Але ж має бути вихід.
– Вихід завжди є, якщо його шукати. Зрештою, про це говориться вже багато років, але чомусь мало робиться для того, аби міліція України стала оновленою, дієздатною, матеріально забезпеченою і вільною від сторонніх втручань. Хороше гасло: міліція - для народу. Треба нарешті його втілити в життя. Коли люди зрозуміють, що міліціонер – це захисник, то спротиву не викликатимуть повідомлення на кшталт, що міліції виділили більше грошей на матеріально-технічне забезпечення, підвищили зарплати, відновили якісь інші соціальні гарантії. Якщо прагнемо змін, то мусимо чути не тільки себе, мусимо змінити свої погляди на життя, на оточення, і нарешті будувати те суспільство про яке усі мріємо, але досі не можемо зробити реальністю. Сподіваюся, недовго залишилося чекати точки відліку бажаних змін.
– Богдане Андрійовичу, Ваша логіка неподільності вірна. Бо не можна розглядати проблем міліції, не зачепивши загальносуспільних негараздів. З чого потрібно починати зміни?
– Де б ти не працював і ким - завжди потрібно залишатися людиною. Хочу розповісти вам приклад з особистого життя. Після закінчення спеціальної школи міліції в Барнаулі доля закинула мене в Свердловську область. Там розпочав міліцейську кар’єру з посади оперуповноваженого виправної колонії. Пропрацював немало, бачив різне, адже серед засуджених були переважно рецидивісти - в’язні, що мали не одну судимість. Проте науки матері, що перед Богом ми всі рівні, ніколи не забував. Якщо й траплялося, що гостре слово комусь сказав - то за діло, але не принижував, не зневажав. Якось, їдучи з дружиною у відпустку, зустрів на місцевому ринку одного з колишніх в’язнів. На моє запитання, що він тут робить, чоловік відповів: «Та ось, зустрічаю хорошу людину», - і простягнув мені руку.
– Як так сталося, що уродженець Тернопільського краю освіту здобував у Барнаулі, а перший професійний досвід - на Уралі.
– Моє коріння - з села Острів Тернопільського району. Тут я виріс, закінчив школу, тут народилася юнацька мрія - стати офіцером. Щоправда, хотів бути військовим, та коли не склалося із вступом до Київського військово-морського політичного училища, пішов служити до війська. Калінінград, Севастополь - за три роки морського флоту пройшов добрий вишкіл. Доля так хитнула терезами, що потрапила мені до рук газета про набір на навчання до Барнаульської спеціальної школи органів внутрішніх справ. Не задумуючись, зібрав необхідні документи і полетів на навчання. Два роки гриз основи оперативної роботи, а відтак за скеруванням потрапив на Свердловщину. Працював оперуповноваженим, старшим оперуповноваженим, начальником оперативної частини і закінчив службу в тодішній Російській РСФСР заступником начальника оперативно-режимного відділу. Хоч кар’єра складалася добре, але завжди хотілося бути ближче до рідного дому. В середині вісімдесятих спробував перевестися на службу до Тернополя. У листопаді 1990 року таки вдалося повернутися на рідну Тернопільщину.
– І знову на оперативну роботу?
– Звичайно. Спочатку у виправних закладах, адже на той час вони були у складі Міністерства внутрішніх справ, а відтак у карному розшуку. Специфіка роботи трохи різнилася, бо у першому випадку доводилося працювати на закритій території, а карному розшуку - все місто, вся область - твоя територія роботи.
– Кажуть, ризик – справа благородна. Вам довелося працювати у буремні дев’яності – вистачало «благородної» небезпеки.
– З надлишком. Але про це тоді не задумувався. Робота була понад усе. І навіть, якщо ледь не втрапив під обух сокири серійного вбивці. Головне, аби вдома про це не дізналися. Навіщо зайві хвилювання рідним.
– Сімейний тил був надійним?
– Дружина розуміла, що по-іншому працювати я не зможу, тому й підтримувала.
– А ще виховувала двох синів, які, як і батько, вибрали ризик.
– Це їхній вибір. Старший син зараз працює дільничним інспектором, а молодший- оперативник. Обоє в Тернопільському міському відділі міліції.
– У день служби карного розшуку, який відзначатиметься 15 квітня, що побажаєте своїм товаришам, синам?
– Терпіння, переконання, що їхня робота важлива і дуже потрібна, сподівання, що все буде краще, і вони працюватимуть у справжній європейській країні, де про правоохоронця дбає держава і поважають люди. Усім колегам зичу міцного здоров’я, задоволення від праці, довгих років життя, хоча б стільки, скільки нашій службі - а цьогоріч ми святкуємо 95-у річницю. І найголовніше – повертайтеся до своїх рідних живими та здоровими.
СЗГ УМВС України
в Тернопільській області
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Маленькі львів'яни ...
Наступна новина: На Волині зібрано майже 450 ...
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить форсунки для полива?
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника