Про це пише політичний оглядач Борис Бахтеев у своїй статті для «Телекритики».
«Чим більше матеріалів читаєш про журналістську складову конгресу «Україна – Росія: діалог», тим менше розумієш, що це був за захід, і ще менше розумієш, навіщо він проводився.
Здавалося б, для чого російські журналісти кидали свої справи і їхали до Києва? Точніше, не так: для чого вони повинні були б це робити? Відповідь, на перший погляд, очевидна: для того, щоб побачити, почути і, якщо вийде, зрозуміти, що тут взагалі відбувається. Для того, щоб дивитися і слухати – а потім уже говорити і писати. Коли ж шановні колеги з Росії з самого порога розпакували свої валізи з домашніми заготовками – і давай вчити нас жити, ця ситуація видається, щонайменше, абсурдною», – зазначає він.
За його словами, основою основ журналістських стандартів є розповідати про те, що точно знаєш. Про те, в чому розібрався і в чому впевнений. Про те, що побачив своїми очима, почув своїми вухами і дізнався з надійних джерел. «Репродукувати ж стереотипи та упередження, говорити про події, а тим більше про проблеми, з точки зору «Я і так все знаю краще за всіх» – це піар, пропаганда, халтура; що завгодно, але не журналістика. Ця ось журналістська гординя, цей снобізм, це бажання не бруднити руки об контакти з реальністю – вони і є перший крок до «дмітрікісєльовщини», – наголошує Бахтєєв.
Утім, зазначає автор статті, одержимі месіанством російські «рупори Путіна» навряд чи усвідомлюють, що творять підлість: одним з головних «досягнень» путінської пропаганди стало поширення в Росії твердого переконання: у високій геополітиці не тільки можливі, але і виправдані будь-які злочини, злочини заради високої геополітики – вже не злочини. Власне, ще одна риса, типова для ХVIII століття, в якому ментально перебувають і Путін, і більшість росіян: країна – це територія, такий собі дуже великий маєток монарха, а громадяни – всього лише кріпаки, майно монарха.
«Так от: не беруся стверджувати напевно, але здається, що будь-який суд будь-якої демократичної країни дуже довго і ретельно розглядав би діяльність того ж Дмитра Кисельова на предмет наявності у цій діяльності складу злочину, а саме – пособництва у масових вбивствах. Саме він і йому подібні розпалювали градус ненависті одних українців до інших, саме він і йому подібні вселяли і вселяють тим же обивателям Донбасу, що вони перебувають у стані необхідної оборони, а терористи – їх захисники. Саме Кисельов і йому подібні нав’язували і нав’язують мешканцям Донбасу переконаність в існуванні загрози, якої насправді немає. Вони прямо провокують їх на насильство, вселяючи їм: це насильство не лише виправдане, а й єдино можливий спосіб уберегтися самим», – зазначає Бахтєєв.
«Як би то не було з юридичної точки зору, а з моральної все однозначно: так, Дмитро Кисельов – убивця. Убивця, і ніхто інший. У Дмитра Кисельова весь рот в крові – по самий сечовий міхур. Як у тиранозавра. І, може, недарма він перед камерою весь час потирає маленькі (як у тираннозавра же) ручки – немов інстинктивно хоче відтерти від крові?», – пише він.
Також він наголошує, що включати завідомо брехливі заяви в матеріал «для паритету балансів» – це насправді порушення журналістських стандартів, обман глядачів уже завдяки самому факту наявності таких синхронів.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Закарпатська ...
Наступна новина: У Львові впіймали п’яного ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)