Про це пише політичний оглядач Борис Бахтеев у своїй статті для «Телекритики».
«Чим більше матеріалів читаєш про журналістську складову конгресу «Україна – Росія: діалог», тим менше розумієш, що це був за захід, і ще менше розумієш, навіщо він проводився.
Здавалося б, для чого російські журналісти кидали свої справи і їхали до Києва? Точніше, не так: для чого вони повинні були б це робити? Відповідь, на перший погляд, очевидна: для того, щоб побачити, почути і, якщо вийде, зрозуміти, що тут взагалі відбувається. Для того, щоб дивитися і слухати – а потім уже говорити і писати. Коли ж шановні колеги з Росії з самого порога розпакували свої валізи з домашніми заготовками – і давай вчити нас жити, ця ситуація видається, щонайменше, абсурдною», – зазначає він.
За його словами, основою основ журналістських стандартів є розповідати про те, що точно знаєш. Про те, в чому розібрався і в чому впевнений. Про те, що побачив своїми очима, почув своїми вухами і дізнався з надійних джерел. «Репродукувати ж стереотипи та упередження, говорити про події, а тим більше про проблеми, з точки зору «Я і так все знаю краще за всіх» – це піар, пропаганда, халтура; що завгодно, але не журналістика. Ця ось журналістська гординя, цей снобізм, це бажання не бруднити руки об контакти з реальністю – вони і є перший крок до «дмітрікісєльовщини», – наголошує Бахтєєв.
Утім, зазначає автор статті, одержимі месіанством російські «рупори Путіна» навряд чи усвідомлюють, що творять підлість: одним з головних «досягнень» путінської пропаганди стало поширення в Росії твердого переконання: у високій геополітиці не тільки можливі, але і виправдані будь-які злочини, злочини заради високої геополітики – вже не злочини. Власне, ще одна риса, типова для ХVIII століття, в якому ментально перебувають і Путін, і більшість росіян: країна – це територія, такий собі дуже великий маєток монарха, а громадяни – всього лише кріпаки, майно монарха.
«Так от: не беруся стверджувати напевно, але здається, що будь-який суд будь-якої демократичної країни дуже довго і ретельно розглядав би діяльність того ж Дмитра Кисельова на предмет наявності у цій діяльності складу злочину, а саме – пособництва у масових вбивствах. Саме він і йому подібні розпалювали градус ненависті одних українців до інших, саме він і йому подібні вселяли і вселяють тим же обивателям Донбасу, що вони перебувають у стані необхідної оборони, а терористи – їх захисники. Саме Кисельов і йому подібні нав’язували і нав’язують мешканцям Донбасу переконаність в існуванні загрози, якої насправді немає. Вони прямо провокують їх на насильство, вселяючи їм: це насильство не лише виправдане, а й єдино можливий спосіб уберегтися самим», – зазначає Бахтєєв.
«Як би то не було з юридичної точки зору, а з моральної все однозначно: так, Дмитро Кисельов – убивця. Убивця, і ніхто інший. У Дмитра Кисельова весь рот в крові – по самий сечовий міхур. Як у тиранозавра. І, може, недарма він перед камерою весь час потирає маленькі (як у тираннозавра же) ручки – немов інстинктивно хоче відтерти від крові?», – пише він.
Також він наголошує, що включати завідомо брехливі заяви в матеріал «для паритету балансів» – це насправді порушення журналістських стандартів, обман глядачів уже завдяки самому факту наявності таких синхронів.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Закарпатська ...
Наступна новина: У Львові впіймали п’яного ...
Преимущества быстрых займов на карту онлайн
Український бренд дизайнерського одягу CAT ORANGE
Talvi Ukraine объявляет грандиозные скидки на Black Friday
Коли потрібна термінова консультація педіатра?
Услуга "Семейный водитель": Ваше спокойствие и безопасность ваших детей