Спілкуючись з ветераном, ми наче проходимо місця його бойової слави. Під час розмови Іван Якович постійно згадує свою юність, молодість, війну, службу в органах внутрішніх справ та багато інших цікавих спогадів із свого життя.
Народився Іван Ільчук у жовтні 1919 року на Вінничині в простій селянській сім′ї. Його життя було нелегким. Згадуючи про свою сім′ю, у нього на очах з′явилися сльози. Адже його мати Фекла у 1933 році залишилась вдовою з чотирма дітьми, бо її чоловік загинув голодною смертю під час голодомору…
Закінчивши 6 класів початкової школи, Іван був змушений піти працювати у колгосп, щоб допомогти матері прогодувати сім′ю. У колгоспі він робив різні роботи, працював у конюшні. За роботу йому з матір’ю давали пайок.
Коли хлопцю виповнилось 20 років, його призвали на службу у війська НКВС в 139-й окремий батальйон, дислокований на Кавказі у м.П′ятигорськ. Звідти Івана направили у 230-й полк НКВС для виконання оперативно-бойових завдань.
Під час війни Івану Яковичу довелось брати участь у визволенні Ростова та інших міст і сіл Кавказу. За бойові дії та успіхи в бойових операціях при визволенні Кавказу 230-й полк НКВС був нагороджений орденом Червоного Прапора і перейменований у Червонопрапорний полк. У цьому полку служив Іван Ільчук до кінця війни. У грудні 1946 року демобілізувався і поїхав за направленням у м.Хуст Закарпатської області.
Розпочалась його службова стежка на Закарпатті в Хустському райвідділі міліції. В дружньому колективі Іван Якович призвичаївся швидко. Тут він знайшов друзів та завоював авторитет серед населення.
Свій трудовий шлях розпочав міліціонером з охорони громадського порядку, а з 1949 року – дільничним уповноваженим. Керівництво Хустського міськвідділу міліції молодого міліціонера направило обслуговувати села Кошелево, Липча, Л.Поляна. Іван Якович згадує, що під час будівництва ГЕС в с.Н.Бистрий його було направлено старшим по ОГП, після закінчення будівництва гідроелектростанції він повернувся на свою улюблену дільницю.
Іван Ільчук у молодості був гарним, струнким і кремезним хлопцем. Коли проходив селом у формі, то дівчата аж мліли від одного його погляду. І мабуть кожна дівчина мріяла стати його дружиною. Але доля йому подарувала гарну, скромну дівчину на ім′я Ганна. Чим саме причарувала його дівчина, секрету не розкриває. Ганна працювала в колгоспі. Іван Якович, маючи до неї серйозні наміри, написав рапорт, в якому вказав, що хоче одружитися. Керівництво міліції одобрило вибір хлопця. Щасливі молодята одружилися, виростили двох синів, Василя та Юрія. Один із синів уже помер, а інший живе в Іркутську. Бог подарував їм 4-х онуків та трьох правнуків.
Після закінчення Львівської середньої спеціальної школи міліції, Івана Ільчука перевели на роботу в Тячівський райвідділ, закріпивши за ним селище Дубове з населенням 9000 чоловік. Він також обслуговував села Добрянське, Бедевля, Вільхівці та інші. Собі в допомогу підібрав близько 50 чоловік народних дружинників, які допомагали охороняти громадський порядок, забезпечувати охорону кооперативного, колгоспного добра.
Під час служби в міліції йому частенько доводилось порушувати кримінальні справи проти хуліганів та злочинців. За 12 років роботи Іван Якович неодноразово виходив переможцем у соціалістичному змаганні за звання дільниці зразкового порядку.
У 1973 році Іван Ільчук пішов на заслужений відпочинок у званні капітана міліції. Його загальний стаж служби в армії та ОВС становить 34 роки, 24 з яких – на посаді дільничного інспектора міліції.
За подвиги у Великій Вітчизняній війні та сумлінну службу в ОВС Іван Якович Ільчук нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудними знаками та медалями. Понад 30 разів він заохочувався наказами міністра МВС, начальниками УМВС та ГУМВС, Хустського та Тячівського райвідділів, одержував почесні грамоти, подарунки, грошові премії та численні подяки. У 2005 році до 60-ї річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні отримав звання полковника міліції у відставці.
У свої 94 роки Іван Якович Ільчук почуває себе добре, хоча здоров’я його вже починає підводити. Часто ветерана можна побачити у Хусті з повними сумками продуктів. Молоді працівники міліції з радістю та з захопленням слухають про його службу в міліції, адже він розповідає багато цікавого про своє життя-буття та різні пригоди.
Ніколи не забуває про ветерана і керівництво Хустського міськвідділу, яке ним гордиться. Адже не кожний начальник міліції може похвалитися ветераном-довгожителем. Кожне свято керівництво хустської міліції відвідує Івана Яковича. Завжди усміхнений ветеран разом із дружиною зустрічають гостей на своєму порозі.
Начальник хустської міліції Василь Турдай каже, що сучасні правоохоронці виховані на подвигах ветеранів, які одразу після перемоги над фашизмом продовжили свою незриму війну з криміналом. Завдяки колишнім фронтовикам післявоєнна країна була очищена від бандитів і мародерів, які тероризували робочий люд. Недарма старші міліціонери-наставники завжди ставили у приклад ветеранів-фронтовиків, виховували на їх прикладі молодих спеціалістів, ставили їх за взірець професіоналізму і самовідданості.
Агнеса Куртяк
Хустський МВ УМВС
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Тернопільщина вшановує ...
Наступна новина: На Хмельниччині ...
Бахилы: назначение, преимущества, область применения
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"