До річниці завершення Другої світової війни у Європі 8 травня у Львівському музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» пройшла відкрита лекція історика Олесі Ісаюк про Целленбау. Це внутрішня тюрма концтабору Заксенхаузен, у якій утримували особливо небезпечних для Третього Рейху в’язнів – політичних і громадських лідерів окупованих нацистами країн, а також особистих ворогів Адольфа Гітлера.
Епіграфом до свого виступу О. Ісаюк обрала відому фразу протестантського священика Мартіна Німеллера: «У Німеччині вони спочатку прийшли за комуністами, але я не сказав нічого, тому що не був комуністом. Потім вони прийшли за євреями, але я промовчав, тому що не був євреєм... Потім вони прийшли за членами профспілки, але я не був членом профспілки. Потім прийшли за католиками, але я, будучи протестантом, не сказав нічого. А коли вони прийшли за мною – за мене вже не було кому заступитися».
За словами дослідниці, М. Німеллер спочатку підтримував нацистів, але згодом зрозумів, що означає нацизм для церкви. Священик навіть писав Гітлеру листи. За це його ув’язнили на короткий термін у соціальну тюрму, а 1938 р. відправили у нациський концтабір Заксенхаузен, де він провів 6 років (до 1944 р. включно). Наведену цитату він написав після війни, коли став головою Всесвітньої Ради Церков. Хто і за що потрапляв у нациський концтабір?
Працівниця Центру досліджень визвольного руху О. Ісаюк зазначає, що назва внутрішньої тюрми концтабору Заксенхаузен, перекладається з німецької як «будівля з камерами». Саме в Целленбау (внутрішньому блоці концтабору) утримували особливо небезпечних для Третього Рейху в’язнів. Серед них були ідеологічні противники – члени комуністичної та соціалістичної партії Німеччини, керівник комуністичної партії Чехословаччини і французькі соціалісти.
Також запроторювали за грати офіцерів тих держав, які виступали проти військ Третього Рейху. Науковець зауважує цікавий факт, до числа цих затриманих потрапили не лише генерали Червоної армії та представники таємних служб Англії, а й двоє польських математиків. Їх ув’язнили через те, що в середині 1930-их рр. вони розшифрували код «Енігми» – шифрувальної машини часів Другої світової війни, яку використовували в Німеччині.
Нацисти засуджували за релігійні переконання, за змови проти Гітлера діячів опору українського, польського, французького підпілля.
Зазнали переслідування й інтелектуали, чия позиція суперечила нациській доктрині – це автори антинациських творів, які не встигли вчасно емігрувати.
«Серед ув’язнених Заксенхаузена, а саме Целленбау, була велика кількість суспільних авторитетів та політичних еліт країн Західної Європи. Це був шантаж решти їхніх однодумців, які залишалися на волі. Тюремне ув’язнення також було, свого роду, шантажем для самих в’язнів, спробою схилити їх до співпраці», – додає О. Ісаюк.
Історик відзначає, що у Целленбау за весь період її існування (1936- 1944 р.) перебувало близько двохсот людей. Наприклад, найбільше було затримано німців – 71 особа, 14 поляків, дещо менше українців – 8, французів –7 осіб, та 5 англійців, норвежців, росіян та ін. Серед в’язнів Заксенхаузен був один араб – солдат нациської допоміжної поліції у Північній Африці. Як він туди потрапив – не відомо. Умови утримування арештантів спецтюрми Гестапо
Побувавши на сучасній території концтабору Заксенхаузен, а саме у внутрішній в’язниці Целленбау, дослідниця, ділиться враженнями від побаченого: «Після проходу у ворота, бачимо саму будівлю. Споруда Целленбау мала два поверхи. На наземному поверсі були розташовані одиночні камери, призначені для тривалого утримування в’язнів. Тут людина могла сидіти роками. Поверхом нижче були підвали – це катівні. Саме в них загинув Олег Ольжич, Іван Гайдусевич, члени ОУН та інших організацій Європи, яких привозили у Заксенхаузен».
Олеся Ісаюк також описує, що заходячи у будівлю, потрапляємо у довгий коридор. Колись їх було два. Споруда була збудована у вигляді літери «Т», але до вціліла тільки ніжка цієї літери, інша частина була підірвана взимку 1944-45 рр.
«Камери виглядали приблизно так: невелике приміщення з нарами, у куті- яма для відходів. У більшості камер вікна забиті дерев’яними дошками або фанерними щитками. Фактично це був «кам’яний мішок». І як згадував один із ув’язнених: «літом у камері в’язні душилися від спеки, а взимку ціпеніли від холоду», – наголошує О. Ісаюк, і звертає увагу, що Целленбау мала досить просторий двір, у який виводили арештантів на прогулянку. Це була бетонна площа з вежею, на якій сидів вартовий-кулеметник, і знаходились чотири шибениці. Очевидно, смертна кара через повішання психологічно впливала на затриманих. Науковець припускає, що радянські сили, захопивши в’язницю 1945 р., також використовували такий спосіб страти, однак документального підтвердження цьому немає.
Затриманий, якого випускали на прогулянку (зазвичай вона тривала від п’ятнадцяти хвилин до півгодини), повинен був дотримуватися суворих правил: мав право пересуватися тільки по колу у центральній частині подвір’я, заборонялося підходити до інших. Проте не всі мали можливість вийти за межі камери. Такий привілей надавали дуже рідко й окремим в’язням. Найнебезпечніші для Третього Рейху в’язні
«Встановлено імена, прізвища, походження 134 осіб. Це дуже різні люди, різного походження, фаху, поглядів, віровизнань і т.д.», – відзначає Олеся Ісаюк, і пропонує ознайомитися із переліком невеликої частини в’язнів Целленбау.
Ернст Тельман – лідер німецьких комуністів. Провів у Заксенхаузені декілька років. Саме через підтримку Е.Тельмана нациської партії на виборах 1933 р., Гітлер прийшов до влади.
Владислав Гураль – архієпископ Любліна. Виступав проти нациської політики, таємно співпрацював із польським підпіллям. На початку 1940 р. його заарештували, і дуже часто перевозили у різні в’язниці. Загинув 1944 р. Як підкреслює Олеся Ісаюк, більшість в’язнів поляків було розстріляно саме 1944 р. Це була своєрідна помста Гітлера за вибух Варшавського повстання.
Яків Джугашвілі – лейтенант Червоної армії, син Йосипа Сталіна. Потрапив у полон на території Білорусі. Його дуже швидко впізнали радянські військовополонені, і «здали». Я. Джугашвілі довго переконували перейти на бік нацистів, однак він відмовився. Утримувався у Целленбау не постійно – часом він потрапляв на загальну зону в’язниці, де 14 червня 1943 р. не витримав і кинувся на електричний дріт, який огорожував концтабір. Дослідниця О. Ісаюк, акцентує, що матеріали допиту Якова Джугашвілі свідчать про піддатливість нацистів на власну пропаганду. Одне із запитань, яке ставили ув’язненому звучало так: «Чи відомо вам, що друга дружина вашого батька єврейка?» На той час Йосип Сталін був вдівцем, однак частина істеблішменту вважала, що він одружений із єврейкою, яку між собою нацисти називали «Розою Каганович» (постать вигадана).
Олег Ольжич – український поет, археолог і політичний діяч. У Целленбау потрапив після арешту у травні 1944 р. Був закатований, хоча існує дві версії смерті: самогубство і вбивство. «Враховуючи загальний стиль поведінки нацистів із в’язнями, і те, що на той момент Олег Ольжич категорично відмовив нацистам у будь-якій формі співпраці, вірогіднішою виглядає друга версія», – припускає О. Ісаюк.
Ярослав Стецько – перший заступник провідника ОУН-Б, голова Українського Державного Правління. Утримувався у Берлінській в’язниці, потім його відправили у 73 камеру Целленбау.
Мафальда Савойська – італійська принцеса. У 20-х рр. стала дружиною одного із принців дому Саузіне. Під час війни була дипломатичним посередником між Німеччиною та Італією, Болгарією. Так Гітлер використовував сімейні зв’язки монарших чинів Європи. Після того, як в Італії було скинуто Муссоліні, а Мафальда відмовилася надалі бути дипломатичним агентом нацистів, її було арештовано і перевезено спочатку у концтабір Дахау, пізніше у Заксенхаузен та Бухенвальд. В останньому вона загинула під час бомбардування.
Георг Ельзер – особистий ворог Гітлера. Соціаліст, який спробував організувати державний переворот і вбити фюрера. Поштовхом до ідеї підірвати державного діяча Німеччини, а разом з ним усю верхівку нацистів, став початок війни проти Польщі. Він заклав вибухівку у Мюнхенський пивний ресторан, де щороку 8-9 листопада збиралися прибічники Гітлера, щоб вшанувати річницю невдалого путчу 1923 р., під час якого Гітлер опинився у в’язниці, де написав книгу «Mein Kampf» («Моя боротьба»). Георга Ельзера викрили, арештували. Спочатку засудили до смертної кари, а потім до довічного ув’язнення в Целленбау. 1944 р. коли стало зрозуміло, що Німеччина програла війну, Г. Ельзера розстріляли.
Стефан Ровецький «Грот» – головнокомандувач польської Армії Крайової. Наприкінці червня 1943 р. його заарештували у Варшаві, перевезли у Берлін, де фактично повторився сценарій із Степаном Бандерою: «Гроту» спочатку пропонували співпрацю, а коли він рішуче відмовився – перевезли у Целленбау і помістили в камеру № 69. Через стіну, в камері № 71, сидів Степан Бандера. «Грот» був одним із тих, кому дозволяли прогулянки. В’язні відразу ж його помітили. Один із арештованих українців, Володимир Стахів, пробував докричатися до С. Ровецього. Наближатися до вікон було заборонено, але в’язні користалися тим, що вартовий із кулеметом був досить далеко і високо. В. Стахів почав вигукувати відомі йому фрази із польської мови. «Грот» відреагував на рідні звуки – так відбулося знайомство. Через В. Стахіва Стефан Ровецький познайомився із С. Бандерою.
Фріс Тіссен – відомий німецький промисловець, співвласник концерну «Тіссен-Груп», був одним із спонсорів Гітлера. Розбіжність між Тіссеном і гітлерівцями полягала в тому, що підприємець не хотів війни. Він розумів, що промисловість Німеччини, скоріш за все, її не витримає. Після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, коли стало зрозуміло, що Друга світова війна неминуча, Тіссен написав листа Гітлерові з вимогою зупинити агресію. 2 вересня 1939 р., після нападу Гітлера на Польщу, Фріс Тіссен написав ще одного листа, після чого емігрував у Швейцарію, пізніше у Францію. Влітку 1940 р., коли Гітлер окупував Францію, Ф.Тіссена арештували. До цього часу він встиг написати і видати книгу, у якій розкрив усі фінансові механізми функціонування гітлерівської партії у 30-их рр. Після арешту, деякий час Адольф Гітлер намагався домовитися з підприємцем, але ці спроби не мали успіху. Так Фріс Тіссен опинився у Целленбау.
Степан Бандера – провідник ОУН (б). Потрапив у нациський концтабір у середині липня 1941 р., після серії допитів у Берліні. Перебував тут до вересня 1944 р. без привілею прогулянок. «Раціон харчування для нього був стандартний: це, так званий, чай (скоріше була підфарбована вода), ріденька юшка з картоплі і раз вдень окраєць хліба. На цьому раціоні провідник прожив три роки», – описує історик О. Ісаюк.
Його регулярно, як і С. Ровецького, привозили у Берлін на допит і переконували співпрацювати. Степан Бандера і Стефан Ровецький вирішили використати ці перевезення, щоб втекти. Оскільки С. Бандера та інші члени ОУН, які перебували у концтаборі, дуже добре знали Берлін, вони розповіли С. Ровецькому маршрут, по якому везли в’язнів, пояснили де і як краще втікати. В свою чергу поляк зобов’язувався дати звістку за межі тюрми. Це мав бути свого роду наказ, згідно з яким, на волі мали б заопікуватися всією групою в’язнів чи одним утікачем, хто б це не був. Однак втеча виявилась неможливою, тому що під час перевезення, арештанта обов’язково супроводжували есесівці – два збоку і два ззаду – із готовою до вистрілу зброєю. До того ж, перевозили на максимально великій швидкості. Вискочити з автомобіля не було шансів. Згодом Степан Бандера вийшов на волю, а Стефана Ровецького розстріляли. Точна дата смерті «Грота» не відома. Офіційно вважають, що це сталося у перші дні серпня 1944 р., після Варшавського повстання. Але існують свідчення в’язнів-поляків, які стверджують, що бачили людину дуже подібну на С. Ровецького пізніше, приблизно у жовтні-листопаді 1944 р. Післявоєнний Целленбау
Зі слів історика Олесі Ісаюк, історія внутрішньої в’язниці Целленбау не закінчилася 1945 р. Заксенхаузен окупували радянські війська, відтоді він став їхнім концтабором, а Целленбау стала радянською внутрішньою спеціальною в’язницею. «Наразі немає інформації, хто там перебував. Можливо, співробітники німецьких музеїв та архівів, досліджуючи документи колишніх в’язнів, знайдуть необхідну інформацію. Ймовірно, що документи, які стосувалися радянського періоду Целленбау після ліквідації усього табору 1951 р. були вивезені до Москви», – припускає науковець і додає, що з 1963 р. «Заксенхаузен» став музеєм-меморіалом, у якому вцілівші камери присвячені певній групі арештантів або окремому в’язню. Наприклад, один із казематів присвячений пам’яті англійських льотчиків, які виконували бойові завдання на території Німеччини і змушені були сісти на територію противника. Їх захопили у полон, а згодом доставили у концтабір.
О.Ісаюк згадує, що серед переліку національностей усіх ув’язнених у Заксенхаузені, українці не згадані, хоча Степан Бандера та інші ОУНівці є у списку в’язнів, який уклали працівники меморіального музею.
«Зараз можна констатувати, що у німців усталився погляд, що Вермахт – інструмент агресії. На вулицях Берліна можна побачити меморіальні дошки, де вказано рік та ім’я солдата, якого розстріляли патрулі СС. У столиці Німеччини постійно влаштовують різні виставки та заходи, присвячені Другій світовій війні та її жертвам, – відзначає працівник Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонського» Олеся Ісаюк.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: «Карітас» починає ...
Наступна новина: У Рівненській області ...
Бахилы: назначение, преимущества, область применения
Що цікавого в iPhone 16?
Переваги охоронної компанії в Києві
Программа '12 шагов': поддержка и восстановление с клиникой "Stop-зависимость"