Про це повідомляє кореспондент .
Співкоординатор проекту Крим-SOS Алім Алієв, представляючи лектора, зазначив, що за останніх півроку Ахтем Сеїтаблаєв став голосом сотень тисяч мешканців Криму, які вважають півострів частиною України. Він є «синтезом гідності, порядності та відкритості».
«Не маючи страху перед справжньою загрозою, він і далі є тим голосом, який був породжений внутрішньою свободою. На мою думку, зв’язком між кримськими татарами та українцями і є ця внутрішня свобода. Ми знаємо, як бути вільними і що означає боротьба за свою свободу. Ця внутрішня свобода, а також перфекціонізм у роботі допомагає Ахтему зробити конкурентний кіноматоргафічний продукт, відроджувати українське та зароджувати кримськотатарське кіно», – сказав Алім Алієв.
Ахтем Сеїтаблаєв почав свою лекцію зі свого дитинства, яке він провів в Узбекистані: «Я пам’ятаю своє дитинство у місті, де я народився і виріс, у місті, яке збудували політичні в’язні – депортовані кримські татари (такими і були мої батьки), німці, південно-східні корейці. Ось таке у нас було чудове місто, але при цьому поняття свободи вибору було чітким і зрозумілим. При цьому було розуміння, що ти вільний у своїй висловлюваннях і бажаннях, що ти маєш на це абсолютне право, але повинен бути готовим до того, що будь-яке твоє бажання і слово розглядатиметься під великим збільшувальним склом, бо з бажанням бути вільним у своїх висловлюваннях жило практично усе місто».
Цьогорічна лекція Свободи у пам’ять про відомого журналіста Олександра Кривенка, яку читає Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
Він зазначив, що насправді жив у чудовій атмосфері.
«Частина моєї внутрішньої свободи, напевне, іде звідти, бо загострене відчуття справедливості, яке нам прищепили наші батьки, виходило з того, що причиною, що ми так довго там жили, було обмеження свободи. Кримські татари не мали права виходити за межі свого поселення, свого бараку, і так було до смерті Сталіна. Навіть після цього майже рік існувала ще комендантська година», – розповів кримськотатарський режисер.
Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
«Це відчуття, що ти живеш серед людей, для яких можливість самовиразитись є дуже цінною, допомагало і вчитися в школі, де ти у п’ятому класі дізнаєшся, що бути кримським татарином не зовсім добре, що це тавро, що ти належиш до людей, які є зрадниками. Тому кримських татарів нема у списках народів, що проживають на території Радянського Союзу, нема, мовляв, вашої мови і вас взагалі немає і бути не повинно...
Коли ти це чуєш у п’ятому класі, а разом з тобою сидять ще 20 кримських татар, 10 поволзьких німців, 15 корейців і 2-3 узбеки, і ми всі розуміємо, що нас, виявляється, нема, нас хтось назвав зрадниками. Це спонукало нас кричати, що ми не погоджуємось з таким твердженням. Напевно, діти і є дітьми через відчуття свободи і бажання боротися за своїх тат і мам.
Ми кричали, що не є зрадниками, що не хочемо таке слухати. За це нас вигнали із залу. Учитель наказав наступного дня з’явитися з батьками.
Цьогорічна лекція Свободи у пам’ять про відомого журналіста Олександра Кривенка, яку читає Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
Ми прийшли зі своїми батьками, до школи підійшли і батьки наших батьків, потім навколо будівлі зібралися поволзькі німці, південно-східні корейці. Вони почали вимагати, аби вчитель розповів їм цю історію», – пригадує Ахтем Сеїтаблаєв.
Він зазначив, що саме тоді «отримав перше розуміння того, що повинен і зобов’язаний висловлювати власну думку».
«Розуміння прийшло на основі відчуття приналежності до роду. Пізніше я зрозумів, що рід і сім’я – це дуже багато. Знаю, що сім’я надзвичайно важлива для будь-якої людини – і для українця, і для кримського татарина – бо це, напевно, єдине об’єднання людей, де ти можеш говорити про будь-що, ділитися всім і спільно долати труднощі», – зізнався Ахтем Сеїтаблаєв.
Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
За його словами, саме завдяки сім’ї кримські татари і змогли вижити.
«У сім’ї кожна дитина знала, що вона – кримський татарин, що вона обов’язково повинна повернутися на батьківщину. Знала, що Крим – це обітована земля, де встромиш палку в землю і з неї виросте вільне дерево, де будуть райські плоди; що в Криму люди ходять у білій одежі, що там рай на землі, і ми, вільні кримські татари, обов’язково туди повернемось. Це сталося не так швидко, як ми мріяли, але сталося», – розповів про життя у депортації лектор.
«Коли я вперше побачив Крим, дуже розчарувався. Я надіявся побачити усе те, про що розповідали батьки, а натомість там був маленький аеропорт у Сімферополі. Не побачив я й моря та пальм. І, звичайно, було відчуття, що мене обдурили, що це ніяка не свобода, що батьківщина – це кілька каменів і напис на аеропорті «Сімферополь».
Цьогорічна лекція Свободи у пам’ять про відомого журналіста Олександра Кривенка, яку читає Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
Але через три дні я побачив Бахчисарай і відчув запах лаванди. Тоді у Бахчисараї був ефіроолійний завод і на всіх околицях міста росли лаванда, троянди. Тому моє відчуття батьківщини пов’язане із запахом лаванди», – розповів на лекції Ахтем Сеїтаблаєв.
Він зізнався, що не планував вступати на акторський факультет, хоча у школі відвідував драмгурток. Його долю вирішила мама.
«Я це робив (відвідував драмгурток у школі, – ред.) лише, щоб вільно прогулювати уроки, але при цьому залишатися у центрі уваги і отримати атестат. Мама таємно від мене вирішила, що я повинен бути артистом, бо, мабуть, думала, що я ні на що більше не здатен», – розповів кримськотатарський актор і додав, що планував вступити на факультет фізичного виховання у сімферопольському університеті, але провалив перший іспит.
Цьогорічна лекція Свободи у пам’ять про відомого журналіста Олександра Кривенка, яку читає Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
«Мене попереджали, що у 1989 році вступити кримському татарину до сімферопольського вишу просто нереально. Але я вирішив, що зможу. На першому екзамені я писав твір на вільну тему про Комуністичну партію. Певно, моє уявлення про партію не співпадало з уявленнями екзаменатора. Я провалив іспит», – розповів Ахтем Сеїтаблаєв.
В цей час його мати подала документи у кримсько-татарський театр, де набирали групу молодих акторів.
«На своє здивування, я туди вступив, хоча на іспиті мене попросили зобразити вільний політ грака. Для мене це було шоком, бо у 16 років я вважав себе зрілим чоловіком, який знає, що хоче від життя, джигітом, що приїхав із Середньої Азії на історичну батьківщину, істориком, бо кожний кримський татарин до 16 років ставав істориком (це була єдина можливість, без бійки, довести своє право жити тут)», – зізнався актор.
«У нас була чудова акторська група – 16 дівчат і чотири хлопці. Перший рік я не розумів, що там роблю, але завдяки нашому геніальному і чудовому педагогу, я зрозумів: те, що говорю і роблю на сцені, може бути цікавим глядачам у залі. Саме тоді ти себе відчуваєш деміургом, творцем атмосфери у театрі. Відчуття, що ти володієш увагою і почуттями людей у залі, хоч на мить, було своєрідним наркотиком», – додав він і зазначив, що через два роки прийшло зовсім інше розуміння.
«У нашому інституті кажуть, що вступаєш на перший курс народним артистом, на другому курсі ти – заслужений артист, на третьому – провідний майстер сцени, на четвертому – із першої категорії переходиш в театр, де ти – ніхто. Коли потрапляєш у професійне середовище, то розумієш, що твої напрацювання – це лише напрацювання, своєрідний аванс можливості передавати історії», – поділився досвідом Ахтем Сеїтаблаєв.
Цьогорічна лекція Свободи у пам’ять про відомого журналіста Олександра Кривенка, яку читає Ахтем Сеїтаблаєв. Фото: Роман Балук/ZIK
Також він згадав про фах режисера:
«Професія режисера – це вміння розповідати історії і вміння дзеркалити себе (бачити себе зі сторони). Дзеркалити себе вчишся усе життя, адже часто заговорюєшся, думаєш, що людям цікаво, і не помічаєш, що ти вже став зовсім нецікавим.
Режисер – це професія, яка передбачає вільне вивчення життя людини, її дух. Предметом вивчення режисера в першу чергу є людина: характер її стосунків, її пристрасті, конфлікти у житті».
Ахтем Сеїтаблаєв зазначив, що не лише режисери – кожен може почуватися більш вільним. Особливо, коли існують якісь обмеження: чи фінансові, чи консервативна школа, де ти мусиш чітко розуміти, що є предмет вивчення, правила і традиції.
Він пояснив своє твердження на прикладі мистецтва: «У наш час, коли можна вільно трактувати жанри, суміщати їх, коли чистого жанру у драматургії і кіно майже нема, мене це тішить, бо можна поєднувати багато різних жанрів: і трагікомедію, і драму з елементами комедії, і воєнну драму з елементами любовної лірики. Щоб бути вільним у поєднанні жанрів, потрібна дуже консервативна школа, аби уміти і знати, від чого ти відмовляєшся. Пікассо ж не випадково закінчив дві художні академії, аби почати малювати, як він це робив».
На кінець лекції кримськотатарський режисер та актор побажав усім мати «консервативні, вічні, непорушні поняття людської гідності, можливості жити під мирним небом, чітке уявлення про те, що незалежно від того, якої ти національності, віри, якого кольору твоя шкіра, якою мовою ти говориш слово «мама» і як заварюєш каву, ти маєш право на мир, гідність і верховенство права».
Ахтем Сеїтаблаєв тримає книжку про Папу Івана Павла ІІ, яку йому подарували в кінці Лекції Свободи. Фото: Роман Балук/ZIK
«Знаючи та маючи все це, ти можеш вільно жити і творити», – наголосив Ахтем Сеїтаблаєв.
Довідка .
Ахтем Шевкетович Сеїтаблаєв (11 грудня 1972, Янгіюль, Узбекистан) – український актор та режисер кримськотатарського походження. Заслужений артист АР Крим.
Ахтем Сеїтаблаєв народився у місті Янгіюль, що неподалік Ташкента, 11 грудня 1972 р. Після закінчення школи у 1989 разом з родиною переїхав з Узбекистану до Криму, у 1992 закінчив акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища, у 1999 – відділення режисури й драматургії Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Грав у спектаклях Державного кримськотатарського академічного музично-драматичного театру в Сімферополі, там же у якості режисера поставив театральні спектаклі «Моя любов Електра» (за п’єсою угорського драматурга Ласло Дюрко), «Лісову пісню» (за Лесею Українкою), «Браво, Амадео!» (за О. С. Пушкіним), а також свою дипломну роботу за мотивами «Бахчисарайського фонтану» (О. С. Пушкін), які йдуть і . У якості другого режисера працював над стрічками «Татарський триптих» (режисер Олександр Муратов) та «Мамай» (режисер Олесь Санін), а також на телебаченні – на телеканалі «Про-ТБ». З 2005 працює в трупі Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лауреат державної премії Криму – за роль Макбета в однойменному спектаклі (у кримськотатарському варіанті спектакль має назву «Макдуф»), крім цього, отримав театральну премію «Київська пектораль» – за роль Ромео у спектаклі «Ромео і Джульєтта».
Підготувала Надія Сапіга,
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Львівській області ...
Наступна новина: В Ужгороді радилися як ...
Преимущества Boldgroup.agency в Любляне
Чому варто купити жіночий купальник в інтернет-магазині Womensecret?
Преимущества телескопических павильонов для круглогодичных бассейнов
Переваги лазерного коригування зору