Але то була неправда, бо на світі ще була Куля. Куля була тверда, бо жилізна, і смертельна. Якщо Добро було призначене дарувати всім радість, то Куля – смерть. Бо Куля нічого іншого не вміла. Така в неї була карма засрата... А ще у ранньому віці вона мріяла якимсь філігранним рикошетом намалювати на стіні тюрми силует Дюймовочки чи Русалоньки... Але тілько після того, як пройде крізь тіло скараного на смерть. Ну, бо що би вона не робила – виходило лиш одне. Смерть.
І от якось стрілись посеред пишної полонини веселе Добро і зимна Куля. Добро каже:
- Як тебе звати?
- Куля.
- А мене Добро. Давай товаришувати! – усміхнулось Добро.
- Давай! – сказала Куля і пошкробалась об сталевий наконечник.
- А от як моя подруга, подаруй мені щось. Щось таке файне, що ти найліпше вмієш! – попросило Кулю Добро.
Куля радісно встрелила і подарувала Добру смерть. Бо то було найліпше, що вона вміла робити. Вона пройшла крізь Добро так майстерно і легко, що те навіть спершу не помітило, що воно вже мертве. А потім Куля зрекошетила на стовбур старої смереки і лишила по собі малюнок Дюймовочки на Ластівці. На пам’ять. Людиска – Куль дохолєри, а Добро одне. Бережіт його.
То я до чого... Забув. А, нє, нагадавси! У нас зачалисі круглі столи про замирення, дружбу і порозуміння. І за тими столам сидят з одного боку ті, хто переміг на Майдані, а з другого боку вся та комуно-реґіональна братва, що досі сьорбає золотою ложкою крівцю свого народу. Усі ці Єфремови, Кучми, Симонєнки і Шуфричі, а також інші звірята з вітчизняного політичного зоопарку. Ті люди, на чиїх руках кров. А в кишенях – наші гроші. Гроші, награбовані в українського народу.
Дивлюсі я на ті морди і бачу якусь картину, намальовану психом, що російської телевізії передивився. Бо такі перемовини, то як, за перепрошенням, мід з лайном мішати. Може кому то смакує, але мені – нє...
Ми, українці якісь задобрі, чи шо... Через тих гадів на Майдані були постріляні найкращі сини України. А вони нам нині: «Нада услишать Данбас!» Та наслишались вже! Скільки ще трупів треба, щоб ви нас почули, а не ми вас?
Часами я думаю, що українці задуже порядні. Вони думають, що якщо ти жиєш праведно, то сусід теж такий. Він просто мусить бути порядним! Бо добрим і порядним жити легше і світліше. Не робиш нікому зла і спиш спокійно. І грошей багато не треба – бо є земля під ногами і ясне небо над головою, і роботящі руки, що й город скопають, і вишиванку вишиють... Отакі ми наївні діти.
Наївні, бо з нами сотні літ жиє сусід, який в дупі мав всі ті вишиванки, колядки і юрашки. Він не знає і не хоче знати що таке порядність і добро. Бо пощо йому те, що заважає красти, загарбувати і вбивати.
А ми до нього з колядками, рушниками і короваями, а він нам чоботом в писок. І поки ми будем кругло-квадратні столи проводити, він буде завойовувати, грабувати і вбивати. Бо він більше нічого іншого не вміє.
...Туво почув, що до Києва приїздив британський спецназівець, який 25 літ ганяв по світу, був мало не в усіх гарячих і дуже гарячих точках. То він був в шоці, коли почув, що за час нашої революції Гідности не трафилось ЖОДНОГО випадку мародерства. Отакі ми порядні. Настільки, що нас навіть переможені не бояться.
Нє, ми не повинні нікого грабувати. Але маєм знати хто є ворог, а хто нє. Бо Куля і Добро товаришувати не можуть. Перепрошую, якщо якесь Лайно образив... Видко я теж запорядний.
P.S. Думки знаного львівського вуличного фільозофа пана Марциняка - в ефірі телеканалу ZIK щосуботи о 22:20 у сатиричному ток-шоу «Чвертка з перцем».
А щовівторка та щочетверга о 21:55 пан Марциняк і його вірний колєґа Місько Кравець обговорюють президентську гонку. Тож популярна сатирична програма «Чвертка з паном Марциняком», відтепер називається «Президентські хроніки з паном Марциняком». Колєґи твердо триматимуть руку на пульсі виборів, аж до їх фінішу.
Пан Марциняк
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Тегеран розкритикував ...
Наступна новина: «На дітей завжди є час!»