В Рівному кожна робота починається з людей

В Рівному кожна робота починається з людей

30.05.14 16:37 0 486
– тих, які її роблять, і тих, для кого вона робиться

Коли у ЖКП «Західне» стали керуватися цим принципом, жек із вічного боржника і потенційного банкрута перетворився на зразкове підпри­ємство. Тож коли два роки тому в Рівному ліквідували два неефективні ЖКП, територію одного з них – «Паркового» – віддали саме вже перевіреному на ділі «Західному». До того, як у засноване 2001 року ЖКП «Західне» прийшов начальником Микола Тарасюк, підприємством встигли покерувати два начальники – по року кожен. Та й він, коли у 2003 році прийняв це занедбано розхристане господарство, не сподівався, що затримається тут більш як рік. Пригадує, що з трудом змушував себе йти на роботу. Проте на цій роботі затримався і працює досі.

Теперішнє «Західне» – то стабільний лідер комунальної сфери Рівного. Причому це підприємство стало просто невіддільним від імені свого керівника, їх сприймають ну просто як тотожні поняття: «Західне» = Тарасюк. Як із того, що було, стало те, що є, – про це наша розмова з начальником ЖКП «Західне» Миколою ТАРАСЮКОМ.

– Ви можете описати свої перші враження?

– Перше, що вразило, – борги. Заборгованість по зарплаті тоді становила п’ять місячних фондів оплати праці. Відповідно, нагромадилась і велика заборгованість до пенсійного фонду, бюджету. ­Команди, як такої, не було. Підприємство балансувало на грані: випливе чи потоне. Розрахунок був один – отримати дотацію з бюджету міста. Отримані гроші з успіхом проїдалися, а борги росли далі. Це була дорога в нікуди.

– Як вам вдалося з цієї дороги звернути? З чого ви почали новий шлях?

– З людей. Став формувати команду, яка б розуміла і проблеми підприємства, і мої ідеї, як з тих проблем вибиратися, буквально з півслова.

– Це, мабуть, довгий процес?

– Мені знадобилося чотири місяці. За цей час я замінив 50 відсотків кадрового складу підприємства, в основному – інженерно-технічних працівників. З новими людьми й почали шукати вихід зі становища. Звичайно, на початку нас підтримала міська влада. Покійний уже нині тодішній міський голова Віктор Чайка досить жорстко сказав мені дослівно так: «Я тобі допомагаю раз. Але другий раз до мене по гроші не приходь. Якщо в тебе далі проблеми, то бери чистий аркуш паперу та пиши заяву на звільнення і йди шукати іншу роботу».

Але заяву писати не довелося. Ми використали ці кошти, і підприємство запрацювало.

– А як запрацювало?

– Просто стали надавати людям послуги так, як має бути. Прибирати, робити ремонти. Першим ділом я ліквідував усі заліки по ремонтах, коли люди, окрім квартплати, збирали кошти на ремонти під’їздів. Це для мене було дико, тому я зразу сказав, що ми будемо робити це за рахунок квартирної плати, аби тільки її вчасно вносили. Буквально за 4–5 місяців процент оплати у нас зріс із 75 відсотків до 90. Бо люди зрозуміли, що їхні гроші не пропадають дарма.

– На що ви тратили кварт­плату насамперед? Які тут у вас пріоритети?

– Почали з дахів. Вони були в страшному стані. Приходив, бувало, у квартиру, звідки скаржились на затікання, то міг із плафона вилити до півтора літра води. Тому ми дахи поставили на перше місце. Люди сприйняли це з розумінням. Це дуже важливо, бо ж тече на голову не всім, а тим, хто живе на верхніх поверхах.

Думаю, що мені пощастило з людьми, які живуть на території ЖКП, бо без них і їхньої підтримки працювати складно. Людський фактор – визначальний у будь-якій справі, отже, з ним треба працювати насамперед. Це стосується не тільки нашої сфери, а й узагалі всього. Тому я й став насамперед працювати з людьми.

Щоб працювати на совість, а не робити видимість надання послуг, як це часто буває у нашій сфері, вигнав з підприємства тих людей, яких я називаю для себе афонями. Пригадуєте, класичний приклад жеківського сантехніка з фільму «Афоня»? То оце я позбавився від таких слюсарів, які працювали за сто грамів, які після обіду вже були некеровані та не могли нічого робити. На їхнє місце прийшли працювати непитущі, які хотіли мати стабільну зарплату. З ними й піднімали занедбане підприємство практично з руїн.

Поїзд поїхав у потрібному напрямку, коли ми почали активно робити ремонти. Це в свою чергу активізувало проплату наших послуг мешканцями. Наступна ланка в цьому ланцюжку – ліквідація заборгованості в оплаті праці. За рік ми повністю закрили той п’ятимісячний борг, який я застав, і увійшли в графік виплат.

– Але ті люди, котрі працюють у жеку, – то лише половина справи. А може, й менш як половина. Для житлово-комунального підприємства важливо зробити союзниками мешканців.

– Ми цим і зайнялися. Десь років через два-три моєї роботи в ЖКП у нас виникла ідея нагороджувати тих мешканців, які вчасно платять квартплату.

На людей ефективніше можна впливати методом заохочень, ніж методом покарань. Пригадую, коли ми починали, то розігрували серед кращих платників різноманітні призи – набори каструль, сковорідки, різні електротовари. Потім я зрозумів, що не завжди людям ці каструлі потрібні.

Тому через два роки ми цей метод удосконалили і почали нагороджувати сумлінних платників сумою-еквівалентом місячної квартплати. Для цього ми шукали спонсорів, залучали наших субпідрядників. Наприклад, декілька разів брала участь у цій справі фірма «Арм-Еко», яка обслуговує ліфти в наших будинках.

Така спів­праця з мешканцями дала свій результат. Минулий рік ми закінчили з оплатою 99 від­сотків.

Микола Тарасюк є лауреатом відзнаки «Гордість міста» ІІІ ступеня. Він також нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів, орденами Іллі Муромця ІІ ступеня та «200-ліття хрещення Русі» УПЦ.

Микола Тарасюк є лауреатом відзнаки «Гордість міста» ІІІ ступеня. Він також нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів, орденами Іллі Муромця ІІ ступеня та «200-ліття хрещення Русі» УПЦ.

– Коли є проплата, то водяться гроші і виникають можливості реалізувати нові ідеї, проекти.

– Ми серйозно зайнялись реалі­зацією в нашому житловому фонді енергозберігаючих проектів. Щоб економити електроенергію в під’їздах, перейшли на енерго­ощадні лампочки та встановлюємо датчики руху. Зайшла людина на площадку – світло увімкнулось, а через три хвилини погасло і не горить цілу ніч дарма.

За два роки, відколи таким чином переобладнуємо систему освітлення, зробили вже 17 будинків. Ефект – відчутний. Особливо у малосімейках, де у довгих коридорах на всіх поверхах горять по сім-вісім лампочок. Датчики там не встановиш, бо всі квартири виходять на один коридор, то люди без кінця ходять туди-сюди. Але енергоощадні лампочки самі по собі ефективні. Така лампочка бере 4 вати за годину, тоді коли звичайна – 40 ват.

Новий головний інженер, якому належить ця ідея, якось покликав мене подивитися на лічильники. Я аж очам своїм не повірив: там, де в попередній місяць у під’їзді нагоріло 2800 кіловат, після встановлення енергоощадних лампочок лічильник зафіксував усього 400. А це ж людські гроші.

Крім того ми перейшли на покриття дахів євроруберойдом. Квадратний метр такого матеріалу коштує 26 гривень плюс 12 гривень за роботу. То за рік вдається зробити 5–6 тисяч квадратних метрів дахів. Практично за дахи можемо бути спокійні. Коли після великого дощу в нас буває дві-три заявки через протікання даху, то для мене – аврал. Я вже беру «на допит» головного інженера та майстра, як же так сталося, що десь у квартирі на верхньому поверсі пішов дощ.

Над покриттям дахів працюємо п’ять років. То практично всі будинки в нас зверху захищені, тому нема потреби просити з міського бюджету кошти на капремонти дахів.

– Миколо Михайловичу, а як ви ставитесь до введення побудинкового тарифу, якого багато хто з ваших колег боявся і введенню якого досить довго опиралися?

– Ми ним задоволені. Це була хороша ідея нашого міського голови Володимира Євгеновича Хомка. Добре, що йому вистачило наполегливості це запровадити. Хоча, чесно кажучи, спочатку і я не був прихильником цієї новації. Бо все нове людину лякає. Та з переходом на новий тариф нам стало набагато простіше співпрацювати з тими мешканцями, які сумлінно платять за послуги. Ставимо їх у приклад сусіднім будинкам, де розраховуються гірше. Мовляв, дивіться і робіть висновки: тут люди заплатили, то ми їм і під’їзди відремонтували, і поміняли труби й засувки, і зробили покрівлю, і вже взялися за прибудинкову територію, бо в будинку нема на що гроші тратити. А у вас цього всього не робимо, бо ви не платите.

– А чи практикуєте ви звіти перед мешканцями про використання їхніх коштів?

– Такий аналіз робимо регулярно. Вивішуємо звіти про ­використання коштів і на сайті нашого підприємства, і на дошках об’яв біля будинків – для тих, хто не вміє зайти в інтернет, щоб почерпнути цю інформацію із сайту.

– Як ви ставитеся до конкуренції, до нових віянь у житлово-комунальній сфері – ­переходу до господарювання в будинках ОСББ, управлінських компаній?

– Звичайно, кожна структура, яка надає такі ж, як і ми, послуги, – наш конкурент. Але це змушує і нас підтягуватись, щоб надавати ці послуги на рівних, а то й більш якісні. На території нашого ЖКП є всього шість діючих ОСББ. Тобто зараз нам альтернативи нема. А управлінські компанії, звичайно, мають майбутнє. Проте щодо переходу на таке управління житлом нема необхідної законодавчої бази.

– Коли такі пертурбації відбудуться, ви готові трансформуватись в управлінську компанію?

– Таку пропозицію маємо від міського голови. Час для цього настав. Якби тільки в суспільстві відійти від нинішньої нестабільності, то можна реформуватись. Єдина умова, яку я поставив перед міським головою: всі працівники повинні брати в цьому участь через механізм акціонування. Треба, щоб людина мала на руках цінний папір, що їй належить частка цього підприємства, а не просто приходила сюди заробляти гроші.

Коли людина залучається до управління, тоді й ставлення до роботи – більш свідоме і відповідальне. Кожен міркує таким чином: «У мене тут є своя частка, то я повинен добре працювати, щоб ця частка збільшувалась». Ми готові були братись до цієї справи ще в листопаді, але грянула революція і поставила хрест на планах.

Тепер, коли обрали нового президента, є надія, що нарешті звернуть увагу на ЖКГ. Потрібна насамперед законодавча база, яка б розв’язала руки для змін. Щоб ми не керувалися законами, писаними ще в часи УРСР. Зміни потрібні швидкі та невідкладні, щоб не допустити нового Алчевська.

– Поки ті закони не написані і не прийняті, як працювати?

– На совість. Якщо для людей щось робити, а не відмахуватись від їхніх проблем, то навіть у такий складний час економічної кризи, як ми переживаємо, люди на це відгукнуться. У наших багатоповерхових будинках живуть небагаті люди, бо хто багатший, купує елітне житло чи будує власне. Але ці люди – наче той лакмусовий папірець: ти для них працюєш, отже, вони віддадуть останню ко­пійку, щоб цю роботу оплатити. От як складно було навесні. Вдарила криза, грошей нема. Пішли за­тримки у виплаті зарплат, пенсій. Йде Великдень, то кожен береже ту копійку, щоб на свято прикупити що треба. А ми до Пасхи відремонтували і всі спортивні майданчики, і лавочки, гарно пофарбували їх, щоб відчувалося свято. І за квітень проплата в нас становила 95 відсотків. Люди оцінили нашу працю, і це мене радує.

– Чи є можливості росту в підприємства, яке визнане ­кращим за підсумками роботи балансової комісії міськвиконкому, в якому практично стопроцентна оплата за послуги?

– Є. Мене ці результати радують, але вже не задовольняють. Планку я ставлю вище. Хочу надавати більше платних послуг поза межами обслуговування. Придбали для цього хорошу техніку. Наприклад, маємо машину, яка ефективно прочищає механічним способом каналізацію. Це дуже запитувана послуга, яку нам замовляють навіть з інших населених пунктів. Ми їздимо на такі заявки в Гощу, Тучин… частка наших доходів від надання таких послуг становить 7 відсотків, а я хотів би 15. Щоб не бути настільки залежним від проплат, щоб мати гроші на розвиток.

У житлово-комунальному господарстві є купа пропозицій з використанням новітніх технологій і техніки. Я про них знаю, а хотів би купити й використовувати. А можливість таку можна отримати через платні послуги. Бо побудинковий тариф розписаний до ко­пійки, а гроші, отримані збоку, дозволяють розвиватися, механі­зувати непростий труд працівника ЖКП.

– А на кому, на ваш погляд, тримається жек?

– Точно не на начальнику, а на тих рядових працівниках, які що­дня йдуть до мешканців, надають їм конкретні послуги і є лицем підприємства.

Людмила МОШНЯГА

Про це повідомили у Рівненській міській раді
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Попередня новина: Волинська область: ...
Наступна новина: Наталка Михно: Маємо ...

КОМЕНТАРІ