Про це у блозі на ТСН пише український письменник Юрій Андрухович.
Як усе-таки назвати наші нинішні стосунки з Росією?
Офіційно це зовсім не війна, бо от уже й російський посол до Києва повертається. Регулярні рейси з Борисполя до Москви і Петербурга не скасовувано ні на хвилину, потяги на Крим шурують через українську територію. Кордон місцями начебто закривають, але в цьому реченні вирішальним є слово «начебто». Війни з Росією, кажуть, немає, хоч на Західній Україні чи не щодня ховають місцевих силовиків, загиблих у боях… із ким? А, ну так – із терористами. Війни немає.
Ба більше – в івано-франківських таксі продовжує лунати «Русское радио». Не знаю, як із цим у Слов’янську, а от у моєму рідному місті все по-старому – «Русское радио» й нестримна діарея ранкової балаканини ведучих про те, як класно було ходити до школи в СРСР і які у шкільному буфеті були «офигенные пирожки». Цілком така аполітична балаканина, слід визнати.
Навіщо забороняти «Русское радио», спитаєте ви. А я скажу: та з тієї самої причини, з якої сто років тому, далекого 1914-го, російський уряд прийняв рішення перейменувати столицю держави із Санкт-Петербурга на Петроград. Німецьку назву слід було скасувати, бо Німеччина стала ворогом.
Росія ще не стала нам ворогом? «Русское радио» викликає в нас винятково позитивні емоції?
Озирнімося ще раз у зовсім недалеке минуле. Три місяці тому Росія відібрала в нас добрячий шмат території. Це безпрецедентний злочин, і місце йому аж ніяк не у ХХІ сторіччі. За великим рахунком (а який тут іще можливий?) він просто не вкладається в голові. За цей злочин ми не оголосили Росії війну. То, можливо, можна було хоча б образитися на неї? По-серйозному й надовго образитися? Ну що це їй-богу за муйня така: завели свої війська, поліцію, чекістів – і на очах у всього людства відтяпали собі цілий півострів! За таке не ображаються? Не припиняють будь-яких стосунків? Не відгороджуються мертвим непроникним кордоном? Не закривають підривні радіостанції, що, мов шашіль, точать національний ефір? Ні?
Тоді я вже й не знаю, що за таке роблять.
Ну добре вже Повалій – поїде й виступить на кримських російських днях, на те вона й Повалій. Але ж не може ціла держава поводитись, як Повалій? Тобто робити вигляд, що нічого не трапилося. І потихеньку радіти першим проявам путінського пом’якшення, згідно з яким слова «хунта» і «переворот» поступово вживатимуться в російських медіа дедалі рідше.
А тим часом на заході країни щодня ховають силовиків і добровольців. Так, про це вже було, вибачте. Справа, отже, йде до миру. Чи то пак замирення.
І нова влада вже, можливо, от-от дасть команду ментам в’язати ультрасів за гасло «Хутін пуйло». Щоб ображений на нас президент сусідів не подумав, наче ми на нього образились.
Ще трохи – і до нас знову приїде з концертами Кобзон. А, може, він уже й десь собі концертує? Що там у нас на афішах Палацу Україна?
Наші ж попсюки та попсючки (ледь не написав «поп-сучки») – задля культурного обміну, звісно – знову активнішають на підтанцьовках у Росії. Невже всі ці красиві нафарбовані чоловіки й жінки, наші артисти, не розуміють, наскільки це непристойно, підло і ницо – обслуговувати агресора? Як можна дійти аж до такої продажності, щоб настільки радісно вихилятися на концертах у злочинців і вбивць?
Так, політики, звичайно, домовляться і руки собі врешті таки потиснуть. Це британський прем’єр Кемерон трохи лиш покомизився, мовляв, як істинний джентльмен Путінові руки не подам. Однак у приватному спілкуванні начебто й він попустився. Месьє ж Олланд, видатний миротворець, узагалі вимагає братніх обіймів. Бо якщо українці й росіяни народи братні, то чому б і справді не обійнятися, мов братам, президентам цих народів?
Війни немає, а значить немає й ворога. От і слава Богу. А якщо когось десь і ховають, то це все через… кого? Ну так – через терористів.
Тільки от мені дедалі частіше спадає на думку, що буду я ще згадувати ті жахливі місяці з кінця лютого по червень року 2014-го як про дивне благословення, коли все раптом стало на свої місця. Ворога стали прямо називати ворогом, зрадника зрадником, а злочинця злочинцем. А територією цих ворогів, зрадників і злочинців прямо називали – скоро нікому з нас не повіриться – Росію.
Ніби в Шевченка: «Сумно, страшно, а згадаєш – серце усміхнеться».
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Володимир Хомко: „Чиновники ...
Наступна новина: У Рівненській області ...
Преимущества восстановления после COVID-19 в санатории «Золотой берег»
Як обрати ідеальний крем під очі?
Облачный майнинг стал проще: инновационный способ MAR Mining увеличить криптовалютное богатство
Почему стоит взять кредит без поручителей?
Зачем нужно знать прогноз погоды заранее?
Визначні місця Львова: ТОП-5