Схід щиро плакав, коли закарпатські міліціонери поверталися додому

Схід щиро плакав, коли закарпатські міліціонери поверталися додому

11.06.14 14:50 0 539
Понад два десятки працівників патрульно-постової служби Закарпаття на чолі з заступником начальника управління громадської безпеки УМВС області, підполковником міліції Романом Усом першими поїхали на Схід України захищати правопорядок і мирне життя тамтешніх українців, вони перебували там із 28 квітня по 1 червня.

Наші хлопці ризикували там власним життям і здоров’ям, хвала Богу, всі повернулися додому цілими та неушкодженими. Роман Ус ексклюзивно для «РІО» розповів про ситуацію на Сході, діяння сепаратистів, вибухи і постріли, відчуття, коли здається, що кінець, про те, як події докорінно змінюють свідомість, про людей, які без зброї, але з глибоким патріотизмом у серці йшли захищати свою країну. Сам підполковник, про якого відгукуються, як про дуже відважного і професійного міліціонера й колишнього військового, свого часу хотів йти у відпустку, аби поїхати на Схід, і дуже тішиться, що прийшов відповідний наказ. Події, рефлексії, відчуття — у прямій мові міліціонера.

ВІДЧУВАЛОСЯ, ЩО ЦЕ МОЖЕ БУТИ НАШЕ ОСТАННЄ ЗАВДАННЯ

На момент, коли прийшло відповідне розпорядження, нам не повідомили конкретне завдання, але ж усі добре усвідомлюють, які події там відбуваються. Я негайно виявив бажання їхати туди і повідомив керівництво, що готовий їхати, очолити... На збір було півгодини. Відтак співробітники патрульної служби з Ужгорода й Мукачева зголосилися їхати, ми дісталися Львова, звідти літаком до Харкова, після цього нам повідомили, що будемо нести службу на межі Харківської та Луганської областей поблизу російського кордону. Ми там несли службу охорони громадського порядку, забезпечували охорону міського органу міліції від захоплення, несли службу на блокпостах неподалік Луганської області. Надавали допомогу колегам з інших силових структур при перевірці тих чи інших осіб, також неодноразово виїжджали на перевірку баз відпочинку, оскільки була інформація, що там перебували кілька десятків сепаратистів. Кілька разів була інформація, що відбувається прорив державного кордону й у наш бік наступають кілька сотень чеченців і козаків. На той момент усі усвідомлювали, якщо це дійсно так і вони справді сюди прийдуть, то це може бути наше останнє завдання.

Як тільки ми приїхали на місце, де мали розташуватися, навіть ще не вийшли з автобуса, прийшли працівники інших спецпідрозділів і попросили про допомогу — треба було негайно їхати й перевіряти адреси, за якими, як підозрювалося, засіли сепаратисти. Ти тільки приїхав, ще не адаптувався, а одразу треба йти вперед у бронежилетах зі зброєю.

Коли приїздиш до, скажімо, лісу (часто перевірялися саме бази відпочинку) і чітко усвідомлюєш, що тут можуть ховатися ті, хто в подальшому проявлятиме свою агресію, найгірше те, що це, як у ситуації загнаного звіра, який може вчинити все що завгодно. Коли хлопці туди йшли, кожен був налаштований на бій, і не просто на бій, коли ти вже патрон патроном заганяєш і чекаєш пострілу..

На кордоні було чути постріли, вибухи, вночі, коли хлопці стояли на службі, було видно заграву від цих вибухів, ти усвідомлюєш, що це поряд із тобою...

ТВОЮ КРАСИВУ ЖІНКУ ЗАЛИШИМО В СЕБЕ НА ПОТРЕБИ БЛОКПОСТА..

Хлопці, коли приїжджали з блокпоста, розповідали про здорових, дужих чоловіків, які з мішками під очима від сліз, із усвідомленням, що вони везуть своїх дружин, дітей і за них несеться відповідальність, а в цей час їхню родину на блокпосту зупиняють неадекватні люди, які забирають усе, що тільки можна, кажуть, мовляв, у тебе жінка красива, ми її залишимо в себе на потреби блокпоста. В цей момент чоловік розуміє, що він нічого не може зробити, бо йому у вухо запхали дуло автомата, а в нього ще двоє дітей на руках...

Нам розповідали, що сепаратисти відбирають у мирних людей усе. Я коли перебував на кордоні, мій товариш по службі, корінний мешканець Луганська Олег, із яким ми свого часу разом служили у Сваляві, підтверджував, що там справді жах, безліч неадекватних людей, серед яких багато раніше судимих, наркомани зі зброєю, які відчувають уседозволеність, неадекватні неповнолітні з автоматами, які почуваються богами й можуть творити чудеса, а в інших при цьому відчуття безвиході.

На блокпостах затримували сепаратистів представники спецпідрозділів. Сепаратисти намагалися проїхати непомітними, були такі, що виконували завдання з дестабілізації обстановки в Україні. Потім розповідалося, що це все робилося за гроші. Була інформація, коли затримали одного з сепаратистів, а згодом вийшли на його матір, то жінка сказала, що знати сина не хоче, який країну продав

Багато хто каже чому так довго йде операція зі знищення бойовиків, але ж самі зрозумійте, що воювати в полі з противником — це одна справа, а воювати в місті, де навколо мирні люди, це щось зовсім інше — це подібне тому, щоб дістати зіпсоване зернятко зсередини мішка, не торкаючись іншого зерна.

ПЕРУКАРІ ПРОПОНУВАЛИ БЕЗКОШТОВНУ СТРИЖКУ, МЕДИКИ — ЛІКУВАННЯ ЗУБІВ

Відсоток різних людей у будь-якому суспільстві однаковий, коли ми приїхали, то одні реагували, мовляв, бандерівці приїхали, але в подальшому більшість ставилися до нас дуже позитивно. Ми ж коли збиралися сюди, в нас було півгодини на збір, багато чого не встигли зробити. А коли вже на Сході йшли, до прикладу, підстригтися, то перукарі питали, звідки ми, ми кажемо, що з Закарпаття, а вони уточнюють, ви приїхали нас захищати, ми кажемо, так, на що вони радісно казали, сідайте, ми стрижемо безкоштовно, все що завгодно. Приходили лікарі й пропонували безкоштовне лікування зубів. Продавщиці на базарі питали, мовляв, звідки ви хлопці, як чули що з Закарпаття, одразу скидали півціни і пропонували допомогу. Скажу більше, коли ми вже їхали, то деякі місцеві, з якими ми перетиналися, аж плакали й казали: «Мальчики, не уезжайте». Ми казали, що замість нас приїдуть теж наші хлопці, які надійно оборонятимуть і не дадуть скривдити.

Багато патріотів-активістів йшли нам зустріч. Пам’ятаю Миколу, який на своєму авто в разі необхідності підвозив міліціонерів. Люди завжди пропонували допомогу, казали, що допоможуть у всьому.

З тамтешніми мешканцями особливих сутичок не було, траплялося, що певні люди виходили, вживали нецензурну лайку й вигукували, аби бандерівці забиралися геть. Але хлопці були застережені, аби не піддаватися на провокації, діяти виключно відповідно до закону. Люди, які спочатку дивилися зовсім у інший бік, через два-три тижні спілкування з моїми хлопцями мали вже іншу думку, так би мовити, патріотичну.

Місцеві розповідали, що росіяни вже не спілкуються з їхніми родичами з Луганської, Донецької областей безпосередньо з Росії, бо вважають тих за бандерівців. Ці люди зверталися і до нас за порадою. Якщо правильно поставити акценти на певні дії, нюанси, то кожного мирного жителя можна заспокоїти, що на рідній землі йому нічого не загрожує.

Пам’ятаю, коли ситуація була дуже напружена, в один із днів пост нагляду «Едельвейс» (таку назву я дав, оскільки пост перебував на найвищий точці огляду) по радіозв’язку повідомив, що заїхала машина з закарпатськими номерами. Я підхожу до автомобіля, відчиняються двері й виходить наш начальник управління, полковник міліції Сергій Шаранич. Ми зраділи, бо ж свої приїхали. Ми поспілкувалися, говорю вам без пафосу, він поділився своїм досвідом, які в нього були ситуації в житті (значно критичніші, ніж у нас), своєю розповіддю сильно підняв нам бойовий дух. Коли людина розповідає про реальні свої шляхи, де вона побувала, як виконувала свої службові обов’язки, то всі розуміють, що ця людина не на словах, а на ділі знає, як міліціонерам перебувати в екстремальних ситуаціях. Від нього була відповідна реакція та допомога, привіз нам повний багажник подарунків, який ми потім цілий тиждень «знищували», хоч С. Шаранича ніхто про це не просив. Начальник поспілкувався з місцевим керівництвом, вніс свої корективи, відтак після його від’їзду робочий процес пішов на ті щаблі, які треба.

ЛЮДИ БЕЗ ЗБРОЇ, КАСОК, БРОНЕЖИЛЕТІВ ЇХАЛИ ЗАХИЩАТИ СВОЮ КРАЇНУ

Серед моїх хлопців були такі, що навіть не служили у Збройних силах, а це означає, що людина не має навичок ведення бою. Так, на роботі до нього питань нема, бо він справляється зі своїми функціональними обов’язками, адже навчався у відповідних закладах, але не кожен обізнаний саме як військовий. Тому доводилося розповідати, що тут лягаєш, тут стріляєш, тут притискаєшся, з одного місця в інше не стріляєш тощо. Всі хлопці знали, куди вони йшли і що могло бути. Страшно завжди буває, особливо коли ти не на своїй землі. Бувало, що у хлопців у очах можна було прочитати навіть не так відчай, як думку, що, може, вони додому вже не повернуться. Це хлопці, яким по 21—22 роки, що вони бачили у своєму житті, який досвід мають? Але той порив патріотизму, любов до свободи, бажання виконання свого обов’язку — це заслуговує на повагу, бо не кожен у їхні роки міг зробити такий серйозний крок, який вони зробили. Якщо вони не бояться йти, то в мене це ще більше піднімає бойовий дух. Уявляєте, який у них сильний внутрішній стрижень, світогляд, що він будь-що здолає. Я дуже пишався, що був саме з ними.

Бувало так, що інколи брав два автомати, бо один у разі виникнення бою може перегрітися, тоді з іншого стріляєш. Всі були налаштовані тільки на опір. У нас були тільки два варіанти: або ми всі живі й здорові повернемося додому, якщо ж щось станеться, то шляху назад нема, ніхто не біг би, і не тому, що це соромно, а тому, що ми на своїй землі, хай біжать ті, хто тут чужий.

Коли десь там ішлося про те, що чеченці наступають, то я пояснював хлопцям, що це такі ж люди, як і ми, якщо ти кладеш йому кулю між очі, то він так само помирає, лякатися їх нема чого, так, вони там десь нарвані, зухвалі, на це не варто зважати. Так, психологічний аспект грав роль, але я постійно вів розмови з хлопцями, вони самі по собі врівноважені, ніхто жодного разу не панікував. Слава Богу, що все так пройшло, але ситуації траплялися…

Була ситуація, коли всіх підняли по тривозі, бо була інформація, що має бути прорив із близько 1000 чоловік, із яких 500 чеченців і 500 козаків, які мали брати райвідділи. Тоді всі схопилися, повдягали бронежилети, каски, патронами зброю позаряджали, додатково «магазини» для патронів, всі лягли по позиціях. І чути було, що хтось наближається, постріли були, всі реально розуміли, що наші сили не рівні...

Ще був випадок, коли з боку Луганська вівся бій, також була інформація, що звідти прориваються озброєні люди в бік Харкова, тоді хлопці, які перебували на блокпосту, бачили з боку Луганська заграву, там видно було бій і здавалося, що цей бій усе ближче і зараз ми в ньому братимемо участь. Тоді з нами були і хлопці з Чернівецького підрозділу, місцева Самооборона — всі були напоготові, ніхто не давав слабинку.

Пам’ятаю, стояли на блокпосту і в бік Луганська їхав автобус добровольців без зброї, вони питають, мовляв, по прибутті на місце, чи видадуть їм зброю. Ми такі були здивовані, що люди їдуть без зброї, без касок, бронежилетів, але їдуть автобусами, машинами захищати Україну, не бояться. Ти бачиш їх, цих дорослих і геть юних людей, у яких є сім’ї, діти, але вони прекрасно розуміють, якщо не вони, то хто. Вони усвідомлюють, якщо ти не станеш тепер, не візьмеш зброю й не підеш захищати, то завтра прийдуть до тебе додому, жінку заберуть у рабство, дітей десь продадуть, твою хату знесуть... Це наша земля і зараз настав такий час, коли треба робити вибір: або ти захищаєш свою батьківщину, або будеш рабом. Може, хтось боїться, хтось тікає, але в тих людей, яких ми там бачили, була жага до боротьби, патріотичний дух. Ти стоїш з автоматом, а він їде без автомата й тобі здається, що саме він ще сміливіший за тебе.

Це досвід для всіх, який показує, як далі жити, у який бік дивитися і що робити для своєї країни. Чи будемо сидіти далі, мовляв, хай хтось інший, а не я, чи моя хата скраю (останнім часом зовсім невірне тлумачення даного виразу). Як раніше казали старі люди, чию хату ставили крайньою в селі? Найхоробрішого та найдосвідченішого козака, відтак він першим зустрічав ворога, тому я хочу, щоб у нас усіх із вами була хата скраю, але крайня хата має бути найсильнішою.

І насамкінець усім читачам мої слова — Слава Україні! Слава нації!

Евеліна Гурницька,

газета «РІО»

Закарпатська область
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Наступна новина: «Оплата частинами» ...

КОМЕНТАРІ