У Львівській області творець технічної оснащеності

У Львівській області творець технічної оснащеності

12.06.14 10:12 0 555
Мало чого не буває, а старші люди таки частенько нарікають на погану пам’ять. Дехто не може згадати, що робив учора, або й зранку. Та це не про полковника міліції у відставці Василя Трофімова, який у свої 72 роки, хвала Богу, чудово почувається й нічого не забуває, наче школяр-відмінник. Він любить спілкуватися з людьми, в яких цінує патріотизм, вірність і доброту. Для нього завжди, навіть зараз, у солідному віці, важливий розвиток та самовдосконалення. Тому захоплюється величчю римського імператора-філософа Марка Аврелія. Кожна історична доба, суспільна течія та чи не всі мислителі звертаються до цієї античної постаті, що в літературному спадку середньовічної Візантії постає як обізнаний у багатьох науках мудрець і сповнений чеснот праведник.

Окрім скарбів духовних, Василь Васильович цінує природу. Нині свій вільний час присвячує також подорожам у Карпати, аби помилуватись чудовими краєвидами і для сприйняття почутої корисної інформації від зустрічних. Переконаний, що запорукою успіху є взаєморозуміння, любов та повага один до одного. Мріє про щасливе майбутнє України загалом і своєї родини зокрема. Каже, що спокійно житиме тоді, коли навколо усім буде світло й радісно. Він і зараз гарний собою, міцний, непосидючий.

Лауреат Державної премії

У кожного своя доленосна стежина, втім, усі вони починаються від батьківської хати, куди ми, вже дорослі, приїздимо на родинні свята чи у відпустку. Бо кортить погрітися душею біля найдорожчих у світі людей, низько вклонитися їм за те, що подарували нам життя, подякувати за ласку, добро і турботу.

Батьківське обійстя Василя Васильовича – у селі Тарасово Ленінградської області, де 11 листопада 1942 року в небі, захмареному війною, засяяла його зірка. До того радісного дня, на жаль, три місяці не дожив його батько – Василь Якович, життя якого у бою за рідну землю відібрала ворожа куля. Після отримання «похоронки» пекучий біль обпалив добре й ніжне серце Василевої матері. Й потягнулися її дні в тяжкій праці та тривожних думках, як прогодувати і зодягнути п’ятьох дітей у чорний час фашистської навали. Невдовзі звикла й налаштувалася на те, що надалі вона має бути дітям і за матір, і почасти за батька. Отак і довелося їй квилити на світі понад силу і з незагоєним рубцем страждань та гіркоти.

Уже тоді, вочевидь, доля визначила Василеві орієнтиром на земній дорозі власні крила. Адже в дитинстві чемний, працелюбний і кмітливий хлопець пізнав смертоносну війну, розруху, нестатки, відчай, відбудову народного господарства і роботу. Лише зрідка світлий промінчик радощів заглядав у його душу. А мати щоразу нагадувала синові, що на світі є добро та зло. І навчала:

– Вір у добро, твори його завше, і люди платитимуть тобі тим же. Й про те, що Бог керує світом та нами, не забувай.

У ті скрутні роки Василь Трофімов нагадував швидкий потік із благородними устремліннями та нестримним прагненням якнайшвидше їх осягнути. Бо зростав напівсиротою, і скрута все-таки брала гору. Коли ж закінчив 8-й клас загальноосвітньої школи, то вирішив підставити плече родині - пішов працювати у будівельний трест. Спершу був учнем електрика, а потім опанував цей фах. Одразу ж овдовіла жінка відчула матеріальну підтримку – син віддавав їй усе зароблене, продовжуючи навчання у вечірній школі робітничої молоді, яку з відмінними оцінками завершив у 1959 році.

Відтак перед обдарованим юнаком навстіж розчинилися двері Балтійського Вищого військово-морського інженерного училища у місті Калінінграді. Та за рік сімейні обставини змусили його перевестися у Ленінградський електротехнічний інститут зв’язку. До слова, Василь захищав диплом англійською мовою, позаяк у виші, у спеціальній групі, додатково поглиблено вивчав цю іноземну. Скерування на роботу він отримав у місто-красень Львів, на найбільше закрите промислове об’єднання, що випускало вельми складну продукцію для оборони країни, – поштова скринька № 125 (згодом і донині знане як Львівське об’єднання радіотехнічної апаратури, скорочено ЛОРТА).

Тут Василеві Трофімову спершу довірили попрацювати інже­нером-контролером ІІІ категорії. Потім були підвищення – начальник контрольного бюро, заступник начальника складального цеху, керівник цієї виробничої одиниці. Завершальна сходинка кар’єрного зростання – головний контролер-начальник відділу технічного контролю об’єднання. Цю відповідальну керівну посаду Василь Васильович обіймав шість років, і за успішні творчі пошуки його було удостоєно високої нагороди – Державної премії СРСР. Отримав її за розробку наукових принципів та впровадження на Львівських підприємствах комплексної системи керування якістю продукції, що сприяла значному поліпшенню ефективності процесу, а також надійності виробів.

З оборони – в охорону

Лауреат Державної премії одразу став широко знаний на Львівщині серед керівників різного профілю і творців технічного прогресу. Та чи не найбільший інтерес до нього проявив начальник Управління позавідомчої охорони при міліції області Микола Трохимець. Тоді, в 1978 році, злочинність набирала сили й нахабнішала, а рівень технічної оснащеності згаданої служби був доволі вразливий. Аж тут з Києва, з центрального відомства, надійшов наказ про введення у штатний розпис обласних управлінь нової посади – заступник начальника з техніки. Тож Микола Миколайович запросив до себе Василя Васильовича і запропонував очолити цю відповідальну ділянку. Після двох днів роздумів над звабливою пропозицією ведучий «технар» повідомив полковника міліції про згоду, відтак відбув на погодження до Києва.

Звідти кандидат повернувся додому заступником начальника Управління позавідомчої охорони з техніки при Управлінні МВС України у Львівській області. А ще – з відповідальним завданням від керівництва структури: упродовж трьох місяців створити у Львові взірцевий пункт централізованої охорони, оснащений сучасними технічними засобами, аби можна було провести Всеукраїнську нараду з питань обміну позитивним досвідом щодо поліпшення надійності охорони державного, колективного і приватного майна. Вольовий майор міліції Василь Трофімов доклав чимало розумових та фізичних сил, щоби дотримати даного слова. Він зумів вчасно обладнати ПЦО, в якому посланці позавідомчої охорони з усіх теренів України побачили на той період новітню матеріально-технічну базу.

– Тоді на Львівщині на повну потужність працювали всі промислові об’єднання, заводи та фабрики, – згадує Василь Васильович. – Необхідно було надійно боронити державну власність і майно громадян. Чимало зусиль довелося докласти мені та побратимам, аби на високому рівні технічно оснастити всі наші підрозділи. Приємно, що з цим вельми відповідальним завданням ми впоралися з честю, досягнувши радикальних змін на всіх напрямах. Без перебільшення, служба у позавідомчій охороні – найкращі роки мого життя.

Якщо до приходу Василя Трофімова в згадане управління на львівських теренах функціонувало лише п’ять пунктів централізованої охорони, то незабаром вони з’явилися у всіх районних центрах області, а також у місті шахтарів Червонограді і славнозвісних у близькому й далекому зарубіжжі курортах Трускавець та Моршин. За такий успіх його було обрано членом технічної ради позавідомчої охорони в Україні та СРСР. Заслуга Василя Васильовича полягає і в тім, що у Львові вперше в Союзі було впроваджено електронно-обчислювальний центр для аналізу відмов технічних засобів. Знову-таки інновацією, але вже в Україні, стало те, що львівські позавідомчі охоронці використали персональні комп’ютери для оцінки знань технічних працівників, а також щодо охорони праці й техніки безпеки інших співробітників. Ним було здійснено і розрахунок транс­портних засобів для забезпечення цілодобової надійної охорони об’єктів народного господарства й особистого майна громадян, створено технічну базу з ремонту автомашин та мотоциклів, розпочато будівництво гаражів і автомайстерні. Власне, всіх задумів творця технічного прогресу одразу й не перелічиш!

Минав час, та не змінювався цілеспрямований характер мужнього чоловіка. Не зчувся, як майорська зірка спершу перетворилася на підполковницьку, а потім – і полковницьку. Звідусіль отримував подяки і заохочення, що, звісно, додавало енергії та натхнення. Він ніколи не сподівався на волю випадку, а покладався тільки на себе. За будь-яких ситуацій умів з усіма ладнати, не виказував гніву, був безпристрасний і вельми приязний, тепле слово мовив без зайвого галасу. Кожну розпочату справу розбирав спокійно, впорядковано, але рішуче, не звик чинити навмання.

– У Василя Васильовича завжди було і є що перейняти, – говорить голова ветеранської організації Управління ДСО у Львівській області полковник міліції у відставці Іван Кузьович. – І передовсім навчитись життєвій мудрості, порядності, чесності, вмінню розуміти людей і надавати їм посильну допомогу.

Василь Трофімов присвятив позавідомчій охороні півтора десятиліття. Проте ніколи, навіть зараз, на заслуженому відпочинку, не нарікає на свій вибір. Підлеглі не підводили його – старалися служити на совість, як і належить. Він часто згадує викосокласних умільців і надійних побратимів, зокрема начальника відділу технічної служби Олександра Супоницького, старших інженерів Валерія Божка та Ярослава Шелемеха. Пам’ятає і тих, хто вже відійшов за межу, особливо Василя Кіндрата і Віталія Мамайка.

в Управлінні ДСО при Головному управлінні МВС України у Львівській області шанують і поважають полковника міліції у відставці Василя Трофімова. Адже він умів мудро діяти, приймати правильні й ефективні рішення. Світло його душі, що й зараз не зчерствіла, осяває та зігріває усіх, хто нині з ним спілкується.

Олександр Нужний,

фото Володимира Комара

Львів
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)

КОМЕНТАРІ