Волиняни східняків приймають, але не люблять

Волиняни східняків приймають, але не люблять

20.06.14 16:33 0 1024
Майже 34 тисячі осіб вже полишили рідні домівки в зоні АТО. Найбільше охочих було оселитися у столиці. За місяць черга популярності дісталася й до Волині. Зараз наша область вже прийняла 200 сімей зі сходу України і Криму. Влада каже, що ще підготувала тисячу місць.

Директор департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА Світлана Мишковець розповіла:

- Задекларували десь біля тисячі місць для людей, яких ми можемо прийняти. Ми зробили два реєстри: реєстр вільного житла і хатів. Бо є пустки, а також помешкання людей, які не проти потіснитися. У нас є всі контакти і ми готові до цього.

А волонтер Юрій Горбань додає, що допомагають і релігійні громади, мовляв, відгукнулося на Світязі кілька баз.

Морально-етичний вигляд переселенця викликає жваве обговорення в соціальних мережах. Одні поводяться досить скромно, з вдячністю приймають допомогу. Інші буквально вимагають особливого ставлення і комфортних умов.

Чи дійсно настільки нахабна поведінка у переселенців? Про це питаємо у луцької волонтерки Тетяни Должко. Вона самотужки поселила на Волині вже 28 сімей.

– Переселенці відрізняються ментальністю і поведінкою за регіонами, – розповідає пані Тетяна. – Зараз, поспілкувавшись декілька хвилин, можу визначити, звідки ці люди. Кримчаки раніше їхали. Ще й зараз доїжджають. Вони – дуже різні. У передчутті того, що в них поки нема батьківщини, почали активно об’єднуватися, групуватися. І волонтерам вже не доводиться їм допомагати, бо між собою обмінюються інформацією. Кримські татари – чуйні, людяні. На фоні східняків зовсім не пихаті – раді усьому, що їм запропонують. Вони готові працювати, платити гроші за житло...

З Краматорська їде дуже багато бідних людей, вони якісь нещасні, замучені (ті, що мені зустрічалися), подертий одяг, діти дуже налякані, в очах глибокий страх, недовіра, з обережністю до всього ставляться.

Донецькі, хай мені вибачать, нахабні, горді, не можуть жити без душу, ванни, вибагливі до конкретної марки шампуню. Біженці могли б себе і скромніше поводити, але вони так звикли й інакше не вміють. У селах жити не хочуть. До прикладу, мені зателефонував чоловік та запропонував прийняти сім’ї в двоповерховому будинку за межами Луцька. Не захотіли, бо – туалет і вода на вулиці. І вони готові й далі “товктися” в одній кімнаті, аби мати душ на три сім’ї...

З Луганська мені довелося спілкуватися з інтелігенцією: художники, письменники, просто активісти Майдану. Вони – свідомі, начитані. Але не хочуть жити на Волині, а прагнуть їхати далі – на Польщу. Зараз виробляють паспорти. А також питають про хати-пустки в навколишніх селах, бо на сході ще залишилися батьки, які бажають спокійної старості.

Маріупольці – прості, дещо схожі на лучан, тільки російськомовні. Вони здебільшого патріоти та мріють, щоб якнайшвидше очистили їхній регіон і щоб усе скінчилося.

Натомість краматорці у перші дні були переконані, що їхні помешкання нищить українська армія, яка вбиває дітей, пенсіонерів, жінок. Але це не злоба, це – страх. Буквально через два дні мені передзвонили і вибачалися, плакали в трубку...

Волонтерка також розповідає, що в біженців практично нема проблем із мовою: усі розуміють українську. Лише назви місяців плутають. “Щоправда, краматорці відразу сказали: говоріть російською, бо ми просто ще не звикли, ми поступово, - каже Тетяна. – Хоча минуло два дні й усе вже вони чудово розуміють”.

Більшість все ж просить вибачення, що вважали “бандерівців поганими”, живодерами, які їдять дітей. Ми виявилися для них ріднішими, ніж земляки. Кажуть, що втратили свій шанс, що не вийшли на Майдан з усією сім’єю, а відсиділи біля телевізора. Хоча є й ті, які ходили на референдуми. Дзвонять і кажуть, що “ми помилились, ми вже не пішли б на референдум. У вас так класно, - можна ми до вас приїдемо?”. Але є люди, які відмовляються від допомоги, бо їм не зручно просити, мовляв, “ми і так вам винні”.

Отож, нахабність не залежить від регіону. І у нас вистачає “люб’язних” волинян, настрій яких залежить від того, напідпитку вони чи ні.

Проте, аби на нажити собі “вдячних” сусідів, варто перед тим, як допомагати комусь, все ж поспілкуватися напередодні, а потім приймати рішення про допомогу.

Єдиний позитив у всій цій ситуації, що 34 тисячі українців зі сходу напевне що не скажуть фразу, яка донедавна набивала оскомину– “Мы же вас кормим!”

Костянтин ЯВОРСЬКИЙ, "Слово Волині"

Джерело: Сім’я і Дім
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
3 (голосів: 0)
Наступна новина: У Волинській області ...

КОМЕНТАРІ