«Коли щось зробиш для людей, то довго це пам’ятаєш, задоволений собою. А те, що зробиш для себе, то навряд чи завтра пригадаєш…» Дільничний інспектор, лейтенант міліції Віктор Полюхович цю фразу проронив у розмові, не надавши їй серйозного значення. І свою службу він сприймає теж як будні, як роботу, що її треба виконати, раз за неї взявся. Але не як тягар, а як найважливішу в житті справу, бо до міліції прийшов свідомо, за покликанням.
– Вікторе Мирославовичу, як ви потрапили в дільничні?
– Я виріс у Зарічному, ще в школі вирішив, що буду служити в міліції. Вступити до училища не вийшло, але освіту маю добру: закінчив фізико-технологічний факультет у гуманітарному університеті. Звільнився з армії й поніс заяву до міліції. Зачислили спочатку рядовим. Через два місяці навчання отримав звання лейтенанта, а скоро й посаду: дільничного інспектора міського відділу міліції в третьому опорному пункті, що на вулиці Княгині Ольги, 6. Це сталося якраз на День дільничного два роки тому.
– Який отримали район?
– Той, де і зараз працюю: Басів Кут. 25 вулиць у приватному секторі, а мешкає там 35 тисяч людей. У мене ще й найбільші в місті зони відпочинку: озеро й «безодня» – обидва береги річки Устя.
– Які були найперші враження? І чим доводиться займатися?
– Ніколи б не подумав, що в людей стільки всього і так часто стається – то прикрі, то кумедні, то трагічні ситуації. Сусіди пишуть скарги на сусідів. Той близько до паркану збудував туалет, в іншого собака голосно гавкає вночі. І потрібно все перевіряти.
Якось у господаря пропали два кролі із залізної клітки. Він, звісно, звернувся до міліції: обікрали. Я став шукати свідків. Сусідка, старенька вже жіночка, сказала, що кролів точно з’їла чупакабра. Розповіла, що серед ночі чула страшні звуки з Басівкутського озера, такі, як-то «по телевізору розповідали, видає та страшнюча тварюка». А як побачила на клітці пасма шерсті, то вже її було не зупинити: пішла лякати всіх із хати в хату.
– А чим усе закінчилося? Зловили чупакабру?
– Зловили! Сміх і гріх: кролів поїв свій же собака. Заліз до клітки, бо господарі її забули закрити.
– Чим відрізняється приватний сектор від багатоповерхівок?
– Там люди – дружні. Всі знають одне одного, як у селі. Сусідам допомагають. Плітки розходяться миттєво. Зате і свідки, якщо є потреба, самі прийдуть. Дільничний – найближчий до людей представник влади. Але довіру треба заслужити.
– Розслідування кримінальних інцидентів – це теж обов’язок дільничного?
– Аякже. Дільничний – перший, хто приходить за викликом на «102». І поки буде опергрупа, дільничний по-гарячому нерідко вже все з’ясує. У нас головне завдання – знайти всіх очевидців кримінальної події і записати їхні пояснення. Хто був на місці злочину чи проходив повз, щось бачив, чув чи знає? Чи є відеозапис? Де раптом почали гуляти на широку ногу, а вчора ще на хліб позичали?
– Це, як розумію, про крадіжки. Що крадуть?
– Все, що лежить не так. Велосипеди коло магазину, курей, мобільні телефони, колеса… Якось на пляжі біля озера потягнули торговельний намет. Людям, яких таке не зачепило, в це тяжко повірити.
– І як знаходите злодюжок?
– Весь підозрілий контингент на своїй адміністративній дільниці ми знаємо по пальцях: судимих, нероб, п’яниць. Обходимо притони, опитуємо навколо сусідів і часто саме так знаходимо зачіпки. От якби люди хоч трохи менше пили…
– Багато бід через пиятику?
– У більшості міліцейських матеріалів одна із дійових осіб – горілка. Якщо когось побили чи образили, сусіди щось не поділили чи виникла сімейна сварка, згубили гроші, документи, – практично все це коїться через надмірне вживання алкоголю. Так само бійки на пляжі: ніколи ще не виникали на тверезу голову. Нещасні випадки…
– І той жахливий випадок узимку, коли втопилися в ополонці батько й син?
– Ні, батько не був напідпитку. Але цього літа на пляжі стався випадок, де зайва чарка мало не привела до трагедії. Молодий чоловік відпочивав, хильнув кілька стопок. Пішов купатися, спробував пірнути. Там було мілко. Він вдарився головою в пісок і пошкодив шию. Добре, якісь хлопці побачили, що той не випливає, і витягнули його на берег. Та він уже захлинувся, не дихав. Раптом якийсь чоловік із натовпу сказав, що знає, що треба робити. Можливо, лікар чи медбрат, бо він зробив людині штучне дихання, масаж на серце. Коли приїхала швидка, то потопельник був уже з ознаками життя. Бригада намагалася дізнатися, хто надав першу допомогу, та хлопець уже пішов. А так хотілося знайти його й віддячити. Та й дружина постраждалого розшукувала того, хто врятував життя чоловікові. Якби не він, сказали лікарі, то їм би, доки приїхали, вже довелося б констатувати смерть.
– Скажіть, а часто вам трапляються під час служби люди небайдужі, свідомі, від чиїх дій залежить доля чи життя оточуючих? І, взагалі, чи модно нині це в суспільстві?
– Шкода, та в нас частіше навпаки: ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не чув. Якби-то люди не лишались осторонь, коли в когось біда, коли хтось чинить злочин на їхніх очах чи, може розгорітися бійка, то більшості нещасть і не було б. І злочини, якщо б очевидці не лякалися давати свідчення, ми б розкривали краще. Злочинці переважно сиділи б там, де їхнє місце. Я знаю ці проблеми по собі. У нашій службі найголовніше – добра співпраця з населенням. Робота в дільничного – це робота з людьми. Така ж, як у депутата чи вчителя. Я прийшов саме на таку, свідомо. І поки що ніколи про це не шкодував.
Спілкувався Сергій СНІСАРЕНКО,
"7 днів"
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Прем’єр Іраку відкидає ...
Наступна новина: Житомирські правоохоронці ...
Чому вуличні стовпчики та ліхтарні стовпи потрібно обирати надзвичайно уважно?
Критерії вибору автоматичних вимикачів Промфактор
Преимущества вентиляции в частном доме
Wellness value and effect of massage procedures