Оборона рідної землі, захист слабкого й жертовна смерть ради ближнього це не просто обов’язок, а богоугодна справа. Святі архангел Михаїл, Димитрій, Ілля Муромець, Максим Антлохійський, Іоанн Воїн, Костянтин Великий, Євгеній Севастійський, Андрій Стратилат, Димитрій Солунський, Артемій, Олександр Невський, князі Володимир, Борис, Гліб – ці та багато інших дуже вправних воїнів служили своїй справі, та передусім – Богу. Жодного разу вони не ослухалися наказу й смиренно приймали мученицьку смерть.
Подружжя київських художників Софія Атлантова та Олександр Клименко, які працюють у галузі іконопису та церковного малярства, використовуючи традиції візантійського, давньоруського та українського середньовічного мистецтва, вирішили створити серію ікон, аби й наші солдати, які воюють на Донбасі, молилися до святих і сподівалися на їхню допомогу та підтримку. Всі тридцять дев’ять ікон, представлених на виставці, не просто написані в лагідних золотистих кольорах, а й сповнені дивовижного духовного світла.
– Зараз, коли в нас відібрали Крим і йде війна у Донецьку, я зрозумів, що Україні дуже важливо, щоб патріотизм набув християнського контексту, – каже іконописець Олександр Клименко. – За християнською концепцією захищати свою країну – це правильно. Але якщо робити це неправильно, то можна перетворитися на язичника. Коли для тебе Україна стає вищою за Бога, стає ідолом, то за таку країну воювати не можна. Адже понад усе – Господь-Бог. Як людина свідома і якій неймовірно болить Україна, скажу, що коли Бог захоче, аби моєї країни не було, я, мабуть, смиренно це прийму. Але водночас готовий її захищати.
– Як же по-християнськи захищати рідну землю?
– Робити це з любов’ю до країни, а не з ненавистю до ворога. І не вести загарбницької війни. Жоден зі святих не відмовлявся від оборони рідної країни, та навіть Борис і Гліб – ідеали воїнів – відмовилися від братовбивства. Від наших військ у Криму не вимагалося йти в атаку чи стріляти, від них вимагалося стояти і бути вірними присязі. Натомість вони її зрадили, через що все це перекинулося на Донецьк і маємо там стільки крові. Якби військові у Криму знали, що однією з доброчинностей для святих християнських мучеників була вірність Господу, то й собі вчинили б по-християнськи.
– Олександре, але Євангеліє забороняє вбивати…
– Але й каже: «Полюби ближнього свого». Є такі ситуації, коли любов до ближнього пересікається з вибором: вбивати чи ні. Тоді з любові до ближнього маємо право вбити. Бо є ієрархія заповідей. Коли заповідь «Полюби ближнього» сперечається з заповіддю «Не вбий», тоді можливе використання сили. Сили з любові.
Так само є ієрархічність ситуацій життєвих. Якщо ти знаєш, що таке любов до ближнього, якщо ти правильно любитимеш Бога й ближнього, то ти правильно любитимеш свою країну. Знаючи, що таке вірність, ти будеш вірним своїй державі. Бо можна загубити людську подобу, воюючи за правду.
– Що мається на увазі?
– Є патріотизм від любові до своєї країни, а є від боязні перед ворогом, коли ти, мов пацюк, затиснутий у кут, огризаєшся. Чимало людей на Майдані ненавидять Росію або бояться москаля. Східняки теж бояться, щоправда, «Правого сектора», бандерівців. Коли поговорити з ними, то вони хочуть того ж, що й люди з Західної України, тільки вони самоврядування називають федералізацією і бояться, що їх примусять розмовляти українською…
– «Ближній» у нашій воєнній ситуації – це передусім хто?
– Ближній – це передусім моя Батьківщина. Якщо ти українець і тебе Господь поставив воїном, аби ти захищав рідну землю, свій народ, то задля цього можна використати зброю. І, повторюся, заповіді не порушуються, бо найбільша цінність – це любов до ближнього і до Бога. Є також ієрархія ближнього. Моя дитина, приміром, значно ближча мені, ніж відморозок з битою, який може її вбити. До того ж не змігши вистрелити в одного такого, у результаті загине сто твоїх побратимів, земляків. Тому церква дозволяє вбити, захищаючи. Щоби менше зло не понесло більшого.
– А можна відмовитися воювати?
– За жодним зі святих мучеників, римських легіонерів, які загинули за Христа, не спостерігав ситуації, щоб вони відмовилися виконувати наказ. Наказ є наказ. Але не зрадь Христа.
У нас відбувається маніпуляція релігійною свідомістю. З одного боку, для багатьох із нас росіяни – братній народ. І водночас він на нас наступає. Маємо право проти братнього народу використовувати зброю? Гадаю, так, якщо він є агресором стосовно нас. До речі, для мене, як для українця, теперішній час є часом неймовірної любові. Не думав, що так люблю українську армію…
– Чого маємо навчитися у святих воїнів?
– Для нас життя – найбільша цінність, а для святого – любов до Бога й до ближнього. Ми ж у ХХІ столітті боїмося смерті. Вони не боялися…
Для мене воїн – це людина, яка уповає на Бога в будь-якій ситуації. Тож навіть якщо програє, все одно переможе. Борис і Гліб, по суті, програли, але в результаті стали святими. Перемога в духовному світі може бути поразкою в земному…
Бог не в силі, а в правді. Святі виступають за правду. На виставці можна побачити рідкісну балканську іконографію «Спаситель з мечем». Христос приніс у цей світ меч духовної боротьби з гріхом. І кожна воїнська звитяга має починатися з боротьби з гріхом, а вже потім – з усім іншим.
Розмовляла Жанна КУЯВА
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Маркевич запланував для ...
Наступна новина: У Львівській області ...
Замена экрана Xiaomi 12
Переваги агенства інтернет-маркетингу від Penguin-team
Почему стоит купить форсунки для полива?
Почему стоит купить молд силиконовый в интернет магазине Zabaganka?
Отличный выбор для стильных образов: красивые квадратные ногти
Переваги ІСТЕЛ 3000 - провідного українського постачальника