Якщо ти не можеш піти на свято, то свято прийде до тебе
Поки ми святкуємо, наші захисники стоять на посту і не можуть розділити з нами свято. Хіба це справедливо? Звичайно, ні, – вирішили міська влада й організатори відзначення в Рівному Дня молоді, а тому придумали «завезти свято» на полігон, поблизу Рівного, до солдатів-добровольців Рівненського батальйону територіальної оборони.
Доки головна фішка цього свята – муніципальний симфонічний рок-оркестр «BREVIS» – готувався до концерту на полігоні, рівняни збирали для солдатів подарунки, щоб їхати до військових не з порожніми руками. Оскільки з’ясувалось, що у вояків сутужно з обмундируванням, а конкретно – їм не вистачає камуфляжних футболок, які одягають під костюми, та шкарпеток під берці, то в Рівному оголосили про збір саме цих речей. Протягом тижня їх зносили до управління у справах сім’ї, молоді і спорту, а на сам День молоді пункт збору розгорнули просто на майдані біля пам’ятника Шевченку.
Домашній смалець і турецькі «труселя»
Не вірте тому, хто каже, що наші люди – байдужі. Не могли байдужі люди в такому невеликому місті, як Рівне, протягом тижня зібрати 1480 футболок і 4300 пар шкарпеток. Достатньо було в неділю зранку постояти біля реєстраторів пункту збору цих речей буквально декілька хвилин, щоб пройнятися гордістю за щирих, небайдужих, співпереживаючих наших рівнян, готових поділитися зі своєю армією навіть останнім. І це – не порожні слова. Адже несли не тільки заявлені футболки і шкарпетки. Люди розпаковували свої сумки і складали в ящики на пункті збору чай і каву, гігієнічні серветки і мило, спайки води і цукерки, вафлі й печиво, цигарки та макарони, консерви й цукор. Одна бабуся навіть дві банки домашнього смальцю принесла. Солдатського одягу на 10 тисяч гривень накупили працівники Антопільської телевежі.
Рівнянка, яка не назвалась, розповіла, що виконує доручення свого колективу – відділу адміністрування єдиного соціального внеску міської податкової інспекції, в якому працюють шість чоловік. «У нашої колеги, – зауважила жінка, – загинув у тому останньому збитому вертольоті рідний брат. Із Ліберії повернувся живий, а на рідній землі загинув. Ми дуже не хочемо, щоб українські сім’ї переживали такі втрати, тому скинулись по 100 гривень і купили для солдатів на ці гроші те, що їм треба, – футболки і шкарпетки». Приніс пакет із футболками від своєї сім’ї також міський голова Рівного Володимир Хомко. Спакували й принесли до пункту збору ящик необхідних солдатам речей члени міської організації партії «Батьківщина».
Машину вже вантажили, та люди все йшли і йшли. «А труселя берете?» – здивував жінок на пункті збору словечком, позиченим із «Нашої Раші», молодий модний хлопець. «А що це таке? – спершу здивувались вони, а потім, побачивши, що саме хлопець дістав з пакета, дружно закивали: «Берем, берем, труси в армії теж потрібні».
Добровільно-примусово
На Рівненському військовому полігоні оперативного командування «Північ» подарунки прийняли із вдячністю, а концерт – із захватом. У залі були присутні не тільки військовослужбовці батальйону територіальної оборони, а й також їх рідні та близькі, які в цей день приїхали провідати своїх братів, батьків і синів. Зі сцени до вояків звернулись міський голова Рівного Володимир Хомко та заступниця міського голови Галина Кульчинська. Слова вони знайшли такі по-батьківському щирі й доброзичливі, що цей захід втратив ознаки офіційного, ще їх і не набувши. Атмосфера справді була щиро-родинна. До мера підійшов брат його похресниці Андрій, який, виявляється, також записався добровольцем. Тепер він тут у батальйоні тероборони командує ротою. Сфотографувались на пам’ять, передали привіти рідним і знайомим. Ну а справжнім героєм дня став старший солдат Віталій Домшин. Він у неділю був іменинником – хлопцеві виповнилось 23 роки. Про це наперед дізналась Галина Кульчинська, отже, приготувала подарунок – таку дорогенну штуку швейцарського виробництва, яку мають у своєму екіпіруванні всі вояки НАТО. Штука називається «Мультітул». Це набір міні інструментів: від ножа аж до викрутки і плоскогубців. Друзі іменинника розглядали подарунок із захватом і трішечки із заздрістю.
А потім протягом двох годин оркестр вражав присутніх симфонічною версією відомих творів рок-гуртів та рок-виконавців, як-от: «Металіка», Лім Бізкіт, «Скорпіонс», «Депеш Мод». Солдати бігали на узлісся, що починається просто за дверима залу, за польовими квітами для солісток і так розходилися, що познімали з себе куртки й танцювали в проході, розмахуючи ними над головами. Колишній афганець Володимир Рожко, який цього дня радів гостям – доньці Ірині та дворічному внукові Михайлику, теж пританцьовував на гальорці з онуком на руках. З огляду на вік, він міг і не йти у добровольці. Коли я сказала йому про це, Володимир витяг із нагрудної кишені пачку фотографій, на яких він із дружиною, обома доньками та своїм першим онуком Михайликом, і відповів, що тут «добровільно-примусово», бо коли в тебе є діти і внуки, то ти мусиш їх захищати.
Три з чотирьох бронежилетів – липові
Командир батальйону, полковник Олександр Цось, також своє вже ніби відвоював. Відслуживши 22 роки, він три роки тому пішов на пенсію. Але коли почали формувати батальйон територіальної оборони, повернувся на службу. Протягом усього концерту, доки його підлеглі розважалися, полковник обмірковував пропозицію Володимира Хомка про допомогу батальйонові чимось суттєвішим, ніж футболки та шкарпетки. Адже потреб у спорядженні наших військових залишається ще дуже багато. Бронежилети планують купити за ті 2,3 мільйона, які виділила для батальйону з обласного бюджету обласна влада. Щоправда, цих грошей на забезпечення бронежилетами всіх не вистачить, для ста солдатів їх бракуватиме. Цю прогалину взялись ліквідувати добродійники. Проте із сорока придбаних бронежилетів тридцять виявилися липовими. Дізнавшись зі ЗМІ про підробки, на полігоні взялися випробувати бронежилети тією зброєю, яку, як правило, застосовують проти солдатів у бою. Три з чотирьох бронежилетів, за які люди віддали немалі гроші, мають фальшиву броню. Отже, те, про що розповідають репортажі зі сходу України, підтвердилось і в нас.
Та командир вважає, що зараз більш нагальною, ніж бронежилети, потребою для його батальйону є портативна система зв’язку, що складається з однієї бази та сімдесяти мобільних трубок. «Ми такі використовували в Іраку, – згадує полковник досвід своєї служби в локальних збройних конфліктах закордоном, –це незамінна річ у бою». Саме про придбання такої системи він і попросив міського голову Рівного, а Володимир Хомко пообіцяв розглянути це питання вже на найближчій сесії Рівнеради.
Найстрашніший ворог – пилюка
Ну а ще одне постійне твердження телерепортажів – про те, що солдатам в армії нічого їсти, –бійці батальйону територіальної оборони дружно спростували. «Навпаки, ми тут поправлятися стали», – хлопнув себе по животі Володимир Рожко. – Продуктів вистачає, і озброєні ми так, як треба. А обмундирування малувато, то допомога рівнян нам дуже до речі». «Взагалі наш головний ворог тут – пилюка, – пожартував ротний Андрій Бернацький, – але ми його навчилися долати. Побут у нас тепер налагоджений, попрацювали, щоб створити у своїх наметах і навколо них майже ідеальний порядок».
Дай Боже, щоб пилюка залишилася справді найстрашнішим ворогом цих хлопців, – бажали їм ми, повертаючись із полігону. Щоб пороху їм нюхати не довелося і бронежилети не пригодились. Але це вже не від нас залежить. Он у сусідній області, як і в нас, сформували батальйон територіальної оборони для охорони особливо важливих об’єктів області, а він уже на сході…
Про це повідомили у Рівненській міській раді
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Начальник слідчого ...
Наступна новина: В Закарпатській області ...
Зачем нужна регистрация товарного знака?
Як правильно вибирати графін: основні критерії
Протеїнові батончики та кокосові батончики від компанії FitWin – чи є різниця?
Как записаться к терапевту в Киеве: Руководство для пациентов